Ні — вищий. Бо від нього відвернулись
І відреклись усі, ще рік — забудуть;
Блукає без постійного притулку,
Без вороття, і кожна переміна
В його житті — це опускання вниз.
Без друзів і родини — мов безверхий
Та без підвалин дім, що з кожним днем
Розвалюється. Вже як пада сам,
На нього не зіпрешся —
(упускає одну з шкатулок. Пізаніо піднімає її)
спотикнешся!
А знаєш, що підняв ти? Ну, гаразд,
Візьми собі. Там ліки чудодійні;
Я ними короля вже п'ять разів
Від смерті рятувала. Ні, бери!
Хай буде це завдатком тих дарів,
Що матимеш, коли своїй ти пані
Відкриєш очі на житейську правду
Від імені свого; то буде пані
За те ще більше цінувать тебе,
А також син мій. Вмовлю короля —•
Високий титул він тобі надасть,
Якого тільки забажаєш. Слухай:
Віддячувать я звикла по заслузі —
Затям собі! Іди поклич тих дам
Та добре обмізкуй мої слова.
Пізаніо виходить.
Хитрющий! Ач, прилип — і не відірвеш!
Хазяїну, бач, служить! Та стовбичить
При ній, немов нагадування й сторож.
Гаразд, нехай моїх скуштує "ліків".
Рук та очей, що тут йому сприяють.
Коли й вона не схилиться до нас,
То покуштує також,,,
Знову входять Пізаніо й дами,
до смаку!
Що там у вас? Первоцвіт, анемони
І проліски... Несіть в мої покої.
Ну, йди здоров, Пізаніо! Ретельно
Все обміркуєш.
Королева й дами виходять.
Пізанїо Ось що я зроблю:
Скоріш повішуся, ніж відступлюся
Від тих, кому служу й кого люблю!
(Виходить)
СЦЕНА 6
Інша кімната в Цимбеліновому палаці.
Входить І м о г є н а.
Імогена Жорстокий батько, мачуха підступна,
Дурний жених, що сватає заміжню,
І муж вигнанець! Ох, коханий муже,
Ти горенько моє та нескінченне
Терзання! Чом не викрали мене
В дитинстві, як братів? Вони щасливі!
Не виросли в палатах, не страждають
Без радощів простих, як їх сестриця
Замучена. О, як я заздрю вбогим,
Що вільно любляться собі на втіху.
Хто там?
Входять П і з а н і о й Я к і м о.
Пізаніо Тут, пані, з Рима дворянин
Від нашого хазяїна привіз
Листа.
Якімо Ви, пані, бліднете? Ваш муж
У доброму здоров'ї та в безпеці.
(Подає лист)
Крім цього, вам гаряче привітання
Шле на словах.
Імогена Спасибі, добрий пане!
Ласкаво просимо, побудьте гостем
У нас.
(Розпечатує лист)
Якімо
(убік)
Відразу бачу, що фасад
У неї прерозкішний! Як душа
Настільки ж досконала, то програю
Ні! Сміливість, будь другом, а зухвальство,
Будь зброєю мені! Аби не битись,
Як ті парф'яни, на бігу чи зразу
Не бігти відсіля.
Імогена
(читає)
"Він знаний як дуже шляхетна людина, і його
ласкою я безмежно дорожу.,. Тож прийми гостя належно,., як він
того заслуговує,.. Твій вірний Леонат".
Коли про вас я прочитала вголос,
То серце виповнилося теплом
Та вдячністю від того, що в листі.
Добродію! Від щирої душі
Прохаю: не погребуйте нічим
Із нашої гостинності.
Якімо Спасибі
Вам, ніжна пані! Світе мій! Невже
Безумство пойняло людей?! Природа
їм очі дарувала — відрізняти
Не тільки твердь небесну від землі,
А й камінці дрібнесенькі, подібні
Один до одного. Й ті самі очі,
Предосконалі, раптом не спроможні
Прекрасне і потворне розрізнить!
Імогена Що вас вразило?
Якімо Навіть і не очі!
Бо й павіан, зустрівши двох самиць,
Бридкішу віджене. І не розважність,
Бо й дурень і недоумок розважать
Тут непомильно. Навіть і не хтивість
Непогамовна, бо потворна гниль
Після пречистої краси блювоту
Хоч в кого викличе!
Імогена Скажіть, що сталось?
Якімо Розпалена розпусність (цей бездонний
Казан) спочатку пожира ягняток
Живих, а потім — покидьки і падло.
Імогена Ви — хворі? Помогти?
Якімо Ні-ні, спасибі!
(До Пізаніо)
Будь ласка, ви слугу мого знайдіть,
Заопікуйтесь ним, він безпорадний
Серед чужих.
Пізаніо Я вже збирався сам
Йти пригощать його.
(Виходить)
Імогена Як мається мій муж? Скажіть, здоровий?
Якімо Так, пані.
Імогена І не сумує, правда ж?
Якімо О, ніколи!
Найвеселіший з-між усіх чужинців —
Такий кумедний жартівник! Його
Ми звем "британець-веселун".
Імогена У нас
Впадав він часто в безпричинну тугу,
Якімо Щоб він тужив? Це й уявити важко!
Між нами є француз, чудний мосьє,
Що дома нібито лишив кохану
Й зітхає палко, мов ковальський міх.
То з нього наш британець-веселун
Регоче, аж заходиться: "Рятуйте!
Вмираю зо сміху! — бува, гукає.-
Бо ж хто не зна? Історія од віку,
І анекдоти, й власний досвід наш
Вчать, що таке єсть жінка. Чимось іншим
Вона й не може стати! То за нею
Щоб скиглити, як маєш вільний час?
І запрягатися в ярмо? Ні, дзуськи!"
Імогена Жартуєте, добродію.
Якімо Ні, пані.
Частенько він сміється аж до сліз
З француза у компанії веселій
Та розважає нас. Хай бог простить:
Собі ми часом дозволяєм зайве,
Імогена І він також?
Якімо Не те, щоб він... Але
До кого небеса такі прещедрі,
Тому хоч вдячність слід би появить
І за жону таку, і за таланти...
Дивуюся, і жаль мене бере!
Імогена Кого жалієте, мій пане?
Якімо Друга
Й його дружину добру.
Імогена Чом на мене
Так дивитесь? Хіба я гідна жалю?
Якімо І співчутливих сліз. Бо як же так:
Ховатися від сонця задля втіх
У ямі із недогарком смердючим!
Імогена Добродію, висловлюйтесь ясніше:
За що мене жалієте?
Якімо Не я
Один.,,
Охоче з вами... я хотів сказати
Помстився б... Тільки ж помста — діло боже,
А не моє,
Імогена Вам начебто відоме
Таке, що мушу знати я. Кажіть
Усе, як є, не колобродьте! Сумнів
Нас мучить гірше, ніж болюча правда:
Вона навчає думати і діять
Або зрікатися,
Якімо Якби мені
Дісталося це личко для цілунків,
І руки ваші дотиком єдиним
Мене навіки полонили, й очі
Мої — вчаровані, незмигні — вас
Усю взяли, як чудо, і по тому
Щоб я поліз обслинювати інші
Вуста, зачовгані, неначе сходи
На Капітолії; брав інші руки
У струп'ї та у виразках брехні
І зазирав похітливо комусь
В каправі, каламутні очі, наче
Згоріла свічка лойова, яка
Чадить,— тоді усі пекельні муки
Були б мені покарою.
Імогена Мій муж
Забув Британію?
Якімо І сам себе!
Цю вість про недостойні переміни
Німотністю закована душа
Втаїти б рада, та вуста мої
Чарівність ваша відімкнула.
Імогена Годі!
Якімо Моя ласкава пані! Вашим горем
Уражений, я сам не свій. Красуне!
Корони найяснішої оздобо!
Зв'язалась ти з гультяйством, що купує
Собі за золото з твойого віна
Пістряві витребеньки, тлусту розкіш,
Нікчемні вибрики й чадну розпусту,
Обридливо-гнилотну. О, пометись!
Не дай ганьбить свій королівський рід!
Імогена Помститись?., Як?,. Коли усе це правда
(Що чують вуха — серце відкидає),
Як можу я помститися?
Якімо Коли він
Примушує тебе в холодну постіль
Лягать самій, і ти, неначе жриця
Діани, не зігріта засинаєш,-
Він за скарби твої купує хіть
Невситно обціловуваних шльондр.
Пометись! А я знаряддям помсти стану
Солодкої. Бо я не той відступник,
А твій достойний раб.
Імогена Сюди, Пізаньйо!
Якімо
(підступає до Імогени)
Складу свою покірність на вуста
Ці ніжні!
Імогена Геть! Я проклинаю вуха,
Що слухали тебе так довго! Ти,
Якби приніс мені правдиву звістку,
До цього не доводив би! Ти наклеп
Паскудний ллєш на того, хто далекий
Від побрехеньок цих, як ти далекий
Від честі. Спокушаєш ту, яка
Гидує всім тобою, ніби чортом.
Пізаніо! Сюди! Король, мій батько,
Нехай про все дізнається! Як він
Дозволить знахабнілому заброді
Розперезатися у нас, неначе
У римському борделі,— значить, честь
І двору, й рідної дочки — ніщо
Для короля! Пізаніо, скоріше!
Якімо О! Ти щасливий, друже Леонате!
Ти в ній не помилився, і вона
В тобі не помилилась — ви навзаєм
Довірою і вірністю багаті,
Благословенні! Будь-яку країну
Собою Леонат прикрасить може,
А вас, його дорогоцінний скарбе,
Дружино найдостойніша, благаю:
Простіть, що я випробі піддавав
Взаємин ваших глибину і силу!
Це знатиме ваш Постум-чарівник,
Людських сердець до себе привертальник.
Імогена Ви каєтесь?
Якімо Він гідністю і честю
Між нами вирізняється, немов
Небесний гість. О славна королівно!
Не гнівайтеся, що я так зухвало
Честь вашу й гідність спитував. Вони
Сяйнули ще яскравіше, а вибір
Доствйної дружини знов підтвердивсь!
Хоч довела до крайнощів мене
Любов до Постума, Зате ви, пані.
Із ласки Неба бездоганні. Ще раз
Вимолюю прощення.
Імогена Я прощаю ,
И замовлю добре слово при дворі
За вас,
Якімо Уклінно дякую! До речі:
Хотів про послугу одну просить,
Хоч незначну, але для нас важливу,
Бо й Постум, і його достойні друзі
В ній зацікавлені"
Імогена У чому річ?
Якімо Дванадцять гідних римлян з вашим мужем
(Він — мов перо опорне в тім крилі)
Зібрались імператору дарунки
Купить у Франції та й доручили
Усе мені. Придбавши срібний посуд
І прекоштовні золоті оздоби,
За речі ці я часом потерпаю.
То чи не будете ласкаві, пані,
їх під свою опіку взять?
Імогена Охоче!
Опікою їм честь моя, тим більше,
Що там мойого мужа пай. Візьму
До себе в спальню їх.
Якімо Вони у скрині,
Що доглядають слуги. Хай вона
Постоїть ніч у вас, бо завтра вранці
Ми їдемо.
Імогена Ні, будьте нашим гостем!
Якімо Пообіцявши повернутись вчасно,
Вже й так із Галлії я переплив
Протоку й завернув сюди, щоб вас
Відвідати.
Імогена За ці труди спасибі,
Але ж не їдьте завтра!
Якімо Пані, мушу!
Як ви ласкаві будете писати
Своєму мужеві, пишіть сьогодні;
Ми гаємось, а в Римі нас чекають.
Імогена Я неодмінно напишу. Скажіть,
Нехай внесуть ту скриню. Все, як є,
Прибережемо, том< ласкаво просим.
Виходять.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Двір перед Цимбеліновим палацом.
Входять Клотен і двоє вельмож.
Клотен От де не щастить! Умазав опукою як треба, а
не поцілив — і пропали мої сто фунтів! А той сучий син ще при-
скіпався, чого я лаюсь. І яке йому діло до моїх лайок? Я що —
позичав їх у нього? Як заманулось, так і говорю.
1-й вельможа За те й поплатився: ви ж луснули його тою опу-
кою по голові.
2-й вельможа
(вбік)
Було б у нього там стільки олії, як у тебе, вся б
витекла.
Клотен Хай не перебиває, коли принц, зволив лаятись!
2-й вельможа
(вбік)
Атож! Хай вуха в'януть,
Клотен Сучий син, падлюка! І ставай з ним до поєдин-
ку! Ніби він мені рівня,
2-й вельможа
(вбік)
Де там! Від нього так не тхне дурнем, як від
тебе,
Клотен От холера з тою високородністю! Ніхто зі мною
не б'ється, бо мати — королева. Усяка наволоч пре й задирається,
а ти походжай, мов півень, якому нема рівні,
2-й вельможа
(вбік)
Півень? Ні — каплун, що пиндючиться, як пів-
ник!
Клотен Що ви сказали?
1-й вельможа Вашій світлості не годиться задиратися з уся-
ким стрічним, кого ви образили.
Клотен Знаю! Зате годиться ображати всіх підлеглих.
2-й вельможа Більше ніщо не годиться вашій світлості'
Клотен А я й кажу!
1-й вельможа Не чули? Сьогодні до двору прибув чужоземець.
Клотен Чужоземець? Не може бути, щоб я не знав про
це!
2-й вельможа
(вбік)
Може бути! От і досі не знаєш, що сам ти бов-
дур.
1-й вельможа Якийсь італієць, буцімто друг Леонатів.
Клотен Леонатів? Того сволоцюги, що його прогнали?
Значить, він і сам такий.