Генріх VI : Частина 1

Вільям Шекспір

Переклад Івана Драча

ДІЙОВІ
ОСОБИ
Король Генріх VI.
Гемфрі, герцог
Глостер, дядько короля, лорд-протектор.
Герцог Бедфорд, дядько короля, регент Франції.
Томас Бофорт, герцог Ексетер, двоюрідний дід
короля.
Генрі Бофорт, двоюрідний дід короля, єпископ
Вінчестерський, згодом кардинал.
Джон Бофорт, граф .Сомерсет, згодом герцог Сомерсет.
Річард
Плантагенет, син Річарда, покійного графа
Кембріджа, згодом герцог Йорк.
Граф Уорік.
Граф Солсбері.
Граф Сеффолк.
Лорд Толбот, згодом граф Шрусбері.
Джон Толбот, його син.
Сер Джон
Фальстаф.
Сер Вільям Люсі.
Сер Вільям
Глансдел.
Сер Томас
Гаргрее.
Лорд-мер Лондона.
Річард Вудвіл, комендант Тауера.
Вернон, прихильник Білої Троянди, або родини
Иорків.
Бассет, прихильник Червоної Троянди, або
родини Ланкастерів.
Папський легат і два посли.
Законник.
Два тюремники.
Карл, дофін, згодом король Франції Карл VII.
Рене, герцог Анжуйський, король Неаполя.
Герцог
Бургундський.
Герцог
Алансонський.
Бастард
Орлеанський.
Губернатор Парижа.
Командувач французьких військ у Бордо.
Орлеанський
гармаш.
Його син.
Французький
сержант.
Прибрамник.
Старий пастух, батько Діви Іоанші
Маргарита, дочка Рене, згодом дружина короля
Генріха VI.
Графиня
Овернська.
Діва Іоанна, звичайно звана Жанною д'Арк.
Лорди, сторожа Тауера, герольди,
офіцери, солдати, гінці, слуги, злі духи,
що являються Діві.
Місце ді'г-почасти Англія, почасти Франція.

СЦЕНА 1
Вестмінстерське абатство.
Похоронний марш.
Вносять тіло короля Генріха V. його оточують герцоги Бедфорд, Глос"
тер та Ексетер, граф Уорік, єпископ Вінчестерський, ге*
рольдитаінші.
Бедфорд Запнися, небо, чорним! День, стань ніччю!
Комети, вісниці жахливих змін,
Махніть своїми косами з кришталю,
Збатожте збурені, лихі світила,
Що попустили Генріховій смерті,-
Він надто славен був, щоб жити довго!
Такого не втрачав наш край монарха.
Глостер До нього край наш короля не знав.
У всьому був він володар достойний.
Махне мечем — довкола всіх засліпить,
Розкине руки — ширше крил дракона!
А очі гнівним полум'ям яріли
І ворога вражали, гнали дужче,
Ніж сонце полудня в зіниці било.
Та що слова? Його діяння вищі.
Підносив руку він — і вже звитяжив.
Ексетер Чом не криваву несемо жалобу?
Помер, ніколи не воскресне Генріх,
А ми при дерев'яній цій труні
Безчесній перемозі смерті служим
Присутністю своєю — наче бранці,
Припнуті до тріумфу колісниці.
Чи ж випадає нам клясти планети,
Що славу нашу вбити завзялися?
Чи думать, що французи хитромудрі,
Жахнувшись величі, начаклували
загрузка...
І тим його до скону призвели?
Єпископ Він був король. Над королів король.
Французам буде не такий страшний
І судний день, як був їм вид його.
Звитяжив він, як бог благословляв;
Йому вимолювала цєркча успіх.
Глостер Та де вона, та церква? Голосінням
Його життя ви обірвали нитку.
Жадали ви зманіженого принца,
Щоб вас він слухався, немов школяр.
Єпископ Чого б ми не жадали, ти — протектор,
Керуєш принцом ти і королівством,
А сам боїшся гордої дружини,
Боїшся дужче, ніж творця чи церкви.
Глостер Та зась тобі про церкву! Плотське любиш.
А в церкву втрапиш — тільки й молиш бога
Що про погибель ворогів своїх.
Бедфорд Облиште чвари, духом ви змиріться!
До вівтаря з герольдами ходімо.
А замість золота кладімо зброю.
Пощо та зброя? Генріх наш помер!
Чекайте лихоліття, о нащадки!
Дитя не молоко, а сльози виссе,
Багном солоних сліз наш острів стане,
Оплачуть мертвих лиш самі жінки.
О Генріх П'ятий! Дух твій прикликаю!
Цю землю захисти, врятуй від чвар!
З ворожим світлом ти зітнися в небі!
Твоя душа ясніше засіяє,
Ніж зірка Цезаря, ще яскравіше...
Входить гонець.
Гонець Вітаю вас, високородні лорди!
Сумних вісток вам з Франції привіз я —
Про втрати, кровопролиття, поразки.
Ми втратили Гюйєнну, Реймс, Шампань,
Париж, і Орлеан, і Пуатьє.
Бедфорд Що перед мертвим Генріхом ти кажеш?
Тихіше! Бо, про ці почувши втрати,
Труну зламає і воскресне він.
#
Глостер То втрачено Париж? І здавсь Руан?
Коли б ожив, підвівся знову Генріх,
Від цих новин помер би він удруге.
Ексетер І як це сталося? Чи зрадив хто?
Гонець Не, зрада, ні! Лиш брак людей і грошей.
Поміж солдатів ширяться чутки,
Що розвели ви між собою чвари.
Тоді, як війську треба йти на битву,
Ви сваритесь, кому обняти провід:
Той за війну, але боїться жертв,
На бій летів би другий — крил нема,
Не тратячи й гроша, хотів би третій
Здобути мир підступними словами.
Збудись, дворянство Англії, устань!
Хай честі молодої лінь не стьмарить.
З герба твого лілеї вже зірвали,
Вже, Англіє, відтято півщита!
Ексетер Якби для похорону сліз забракло,
Від цих новин їх розлилося б море.
Бедфорд Я — регент Франції. Мої це вісті.
Подайте панцер мій. Я битись буду.
Геть непотрібне це вбрання жалобне!
Французам очі вирву, і криваво
З біди незбутньої вони заплачуть.
Входить 2-й гонець.
2-й гонець Ось, лорди, вам листи — лихі все вісті.
Вся Франція на Англію повстала,
Окрім кількох мізерненьких містечок.
Коронувався в Реймсі Карл, дофін;
У спілці він з Бастардом Орлеанським.
Рене, Анжуйський герцог, теж за нього,
Пристав до Карла й герцог Алансонський.
Ексетер Дофін коронувавсь? Біжать до нього —
Куди ж нам бігти від ганьби цієї?
Глостер На ворога — щоб за горлянку взяти!
Знесиливсь, Бедфорде? Я в бій піду.
Бедфорд Чому ти сумніваєшся в мені?
Вже подумки давно зібрав я військо,
Яке всю Францію покриє враз.
Входить 3-й гонець. ..:
$-й гонець Мої ласкаві лорди, вам до сліз,
Що над труною Генріха ллєте,
Я звістку прилучу про битву люту
Сміливця Толбота й лихих французів.
Єпископ Лорд Толбот виграв битву? Чи не правда?
3-й гонець О ні! Лорд Толбот битву ту програв.
Усе докладно вам я розповім.
Було десяте серпня. Лорд наш грізний
Облогу зняв і йшов від Орлеана,
Шість тисяч війська маючи лишень,
Коли французів понад двадцять тисяч
Опали зусібіч його зненацька.
Не мав часу він шикувати лави,
Прикрить списами лучників своїх.
Лише кілків насмикавши із плоту,
Безладно їх у землю повтикали,
Аби кінноту ворога спинити.
Тривала битва понад три години,
І Толбот доблесний над сподівання
Творив дива мечем своїм і списом,
Французів сотнями до пекла слав.
Ніхто не смів супроти нього стати,
Розлючений шугав він тут і там.
"Диявол в латах!" — вороги кричали,
І стало військо, здивувавшись дивом.
Його ж солдати, отаке уздрівши,
Відважно закричали: "Толбот! Толбот!" —
І люто кинулися в гущу битви.
Були б той злам звитяжний закріпили,
Якби не боягуз — сер Джон Фальстаф.
Він уперед тили мав повести
На поміч змореним переднім лавам,
Та втік, удару навіть не завдавши.
Тут сум'яття зчинилось, різанина,
Кільцем смертельним ворог охопив нас.
Валлонець підлий, годячи дофіну,
У спину списом Толбота уразив —
Того, кому в лице не сміло глянуть
Всієї Франції добірне військо.
Бедфорд Убитий Толбот? Я себе уб'ю.
За те, що тут в розкошах байдикую,
А гідний проводир від зради гине —
Один, без помочі, в чужім краю.
3-й гонець О ні, живий він, та в полон узятий;
З ним разом лорди Скеле і Гангерфорд.
Всі інші вбиті чи також в полоні.
Бедфорд Я сам за нього викуп заплачу:
Дофіна з трону сторчголов я скину,
І стане викупом його корона.
За лорда одного я чотирьох
Французів дам. Прощайте! Поспішаю.
Я запалю у Франції вогні —
Відзначимо отак Георга свято.
Візьму з собою десять тисяч війська,-
Тремти, Європо, лийся, кров злодійська!
3-й гонець Покваптеся — облігши Орлеан,
Англійське військо слабшає дедалі.
Граф Солсбері благає допомоги,
Від бунту ледь утримує солдатів;
їх жменя відсіч полчищам дає.
Ексетер Ви ж, лорди, Генріхові поклялися
Дофіна Карла знищити або
Нещадно владі нашій підкорити.
Бедфорд Я пам'ятаю це — і вас лишаю,
А сам іду ладнатися в похід.
(Виходить)
Глостер До Тауера я мерщій полину,
Огляну артилерію, запаси.
Тоді малого принца короную.
(Виходить)
Ексетер Подамся в Елтем, де малий король,-'
Мене ж опікуном йому обрали,-^
І там подбаю за його безпеку.
(Виходить)
Єпископ І діло, й місце кожен має тут,
Я ж — осторонь. І прав мені немає.
Та довго я не буду без роботи.
Із Елтема я вкраду короля
І стану до державного руля.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Франція. Перед Орлеаном.
Фанфари.
Входять із сурмами й барабанами Карл, Алансон, Рене та військо.
Карл Правдивий Марса шлях на небесах
І на землі нам досі не відомий.
Чи ж він давно англійцягл сяяв? Нині
Нам усміхається — ми переможці!
Які міста тепер в руках у нас!
Ось біля Орлеана стоїмо.
Від голоду, як привиди, бліді,
Англійці нас тривожать раз на місяць.
Алансон Бо їм забракло каші та біфштексів.
Вони ж повинні жерти, наче мули,
І завжди шаньку мати біля морди,
А ні — то будуть наче мокрі миші.
Рене Чому ж б'єм байдиКи? Анумо, вдармо!
Таж грізний Толбот у полоні в нас.
Дурний шаленець Солсбері зостався,
В безсилім гніві жовч собі псує,
Бо ж ані грошей, ні бійців не має.
Карл Сурміть тривогу! Нападем на них!
Відновим честь поганьблену французів!
Хай той уб'є мене, хто запримітить,
Що я ступнув хоч крок назад із ляку.
Виходять.
Гамір битви. Французи відступають з великими втратами. Повертаються Карл,
Алансон, Рене та інші.
Карл Чи бачив хто таке? Ну, що за люди!
Пси, боягузи! Я б не втік нізащо,
Коли б мене самого не лишили.
Рене А Солсбері — вояка відчайдушний!
Так бився, мов життя йому набридло.
Вельможі інші, як леви голодні,
На нас, немов на здобич, накидались.
Алансон Наш Фруассар засвідчує в писаннях,
Що Англія за Третього Едварда
Своїх родила Олів'є, Роландів.
У цьому зноз переконались ми,
Адже лиш Голіафів та Самсонів
Шле в бій вона. Один їде на десять!
Кощаві голодранці! Хто б подум*ав,
Що з них такі сміливці та завзятці.
Карл Віддаймо цим рабам безтямним місто,
Бо голод їхню лють лише підсилить.
Я знаю їх — вони зубами скришать
Ці мури швидше, ніж облогу знімуть.
Рене Вони ж немов заведені машини —
Б'ють руки їхні, наче дзиґарі.
Хто витримав би стільки, як вони?
Гадаю, треба їх лишити — й годі.
Алансон Хай буде так.
Входить Бастард Орлеанський.
Бастард Де наш дофін? Іду я з новиною.
Карл Бастарде Орлеанський, тричі просим.
Бастард Такі сумні ви! Де бадьорість ваша?
Чи пригнітила так нова поразка?
Та не впадайте в розпач — поміч близько.
Привів до вас я дівчину святу,
Якій видіння, послане з небес,
Облогу стомливу звеліло зняти
И за межі Франції прогнать англійців.
У ній — пророцтва дар ще глибший, дужчий,
Ніж був у римських дев'яти сивіл.
Минуле і майбутнє бачить Діва.
Покликати її? Але повірте:
Мої слова правдиві й непомильні.
Карл То клич її.
Бастард Орлеанський виходить.
Та випробу вчиню їй.
Рене, зі мною місцем поміняйся,
Дивись суворо і питай велично,-
З'ясуємо, яка віщунка з неї.
Входять Діва і Бастард Орлеанський.
Рене Це ти нам, дівчино, чудес покажеш?
Діва Це ти, Рене, мене дурити хочеш?
А де дофін? А вийди-но вперед!
Я впізнаю тебе, хоч бачу вперше,
Усе мені відкрито,— не дивуйся.
На самоті поговорю з тобою.
Панове, відійдіть, лишіть удвох нас.
Рене Вона хоробро зразу йде на приступ.
Діва Дофіне, пастуха дочка я родом
І розум маю простий та невчений;
Лиш небо й матір божа захотіли
Осяяти мене, нікчемну й ницу.
Якось, коли ягнят я пасла ніжних,
А сонце щоки пражило мої,
Нараз вона постала перед мене
У повнім величі яснім видінні
І ниций стан лишити наказала,
Щоб від ярма я рідний край звільнила,
І обіцяла допомогу й успіх.
У сяйві й пишноті вона явилась,-
Непоказна, засмагла я була.
Вона мене промінням осінила,
И мене тепер ти бачиш у красі.
Питання став мені які завгодно,
Без роздумів тобі я відповім.
Як хочеш, то мою відвагу спробуй:
В бою явлю я силу нежіночу;
Наважся, і щасливий будеш тим,
Тобі я стану другом бойовим.
Карл Мене дивуєш ти високим словом.
На випробу твою поставлю доблесть —
В єдиноборстві ти зітнись зі мною.
Як переможеш — я тобі повірю,
Поступишся — то не повірю я.
Діва Готова я.
1 2 3 4 5 6 7