— Загалом тут нема нічого складного. Слід тільки уникати грубих похибок і не порушувати стилю. Одна з таких вад полягає в тому, що навскосяк танцюють у ритмі буги-вуги.
— Це груба похибка?
— Ні, це порушення стилю.
Ніколя поставив на стіл грейпфрут, що його оббирав під час розмови, і сполоснув руки чистою водою.
— Ви поспішаєте? — запитав Колен.
— Аж ніяк, пане, — відповів Ніколя, — моя кухня вже працює.
— Отже, я був би вам дуже зобов'язаний, якби ви допомогли мені опанувати ці начатки навскосяка, — сказав Колен. — Ходімо до вітальні, я зараз поставлю платівку.
— Я б порадив панові темп, що створює певну атмосферу, щось подібне до "Хлої" в аранжуванні Дюка Еллінгтона або "Концерту для Джонні Ходжеса", — запропонував Ніколя. — Це те, що потойбіч Атлантики називають moody або sultry tune.
7
— Принцип навскосяка, що з ним пан, безперечно, знайомий, — почав Ніколя, — полягає у створенні інтерференції з допомогою двох живих джерел надзвичайно синхронного коливального руху.
— Я й не знав, — здивувався Колен, — що навчання танцеві пов'язане з такими складними елементами фізики.
— У даному випадку танцівник і танцівниця перебувають на досить малій відстані одне від одного і надають усьому своєму тілу коливального руху, що відповідає ритмові музики.
— Як? — спитав, занепокоївшись, Колен.
— Отож цей рух, — провадив далі Ніколя, — випромінює систему статичних хвиль, що становлять, як і в акустиці, вузли та пучності, які немалою мірою допомагають створити атмосферу в танцювальній залі.
— Атож… — пробурмотів Колен.
— Професіоналам навскосяка, — пояснював далі Ніколя, — інколи щастить утворити джерела додаткових хвиль, надавши синхронного коливання окремим членам свого тіла — кожному зокрема. Я, проте, на цьому не наполягаю і зараз спробую показати панові, як слід танцювати.
Колен вибрав "Хлою" — адже саме її радив Ніколя, — і поставив платівку на диск програвача. Обережно поклав кінчик голки на дно першої борозенки і став дивитись, як заколивався Ніколя.
8
— Пан скоро затанцює! — вигукнув Ніколя. — Ну, ще одне зусилля!
— Але чому, — запитав Колен, обливаючись потом, — вибрано таку повільну мелодію? Адже так набагато важче.
— На те є своя причина, — відповів Ніколя. — Загалом танцівник і танцівниця перебувають на невеликій відстані одне від одного. Якщо музика повільна, коливальний рух можна відрегулювати так, що фіксоване джерело коливань опиниться на рівні пупа обох партнерів: у такому разі рухатимуться голова і ноги. Це результат, якого треба прагнути. На превеликий жаль, іноді стається так, що несумлінні виконавці починають танцювати навскосяк у негритянській манері — в дуже швидкому темпі.
— Тобто? — спитав Колен.
— Тобто коли одне рухоме джерело в ногах, а друге в голові, утворюється, на жаль, проміжний рухомий центр на рівні крижів, а за фіксовані точки, чи то псевдосуглоби, правлять грудна кістка й коліна.
— Зрозумів, — мовив Колен, почервонівши.
— Коли танцюють буги, — закінчив Ніколя, — то, якщо бути відвертим, що нав'язливіша мелодія, то непристойніший ефект.
Колен замислився, а потім запитав:
— Ніколя, де це ви навчилися танцювати навскосяк?
— Мене навчила моя небога, — відповів Ніколя. — Я вибудував чітку теорію навскосяка під час розмов із своїм швагром. Він академік, пан, безперечно, про це знає, і йому було зовсім неважко зрозуміти метод. Він навіть сказав мені, що сам застосовував його на практиці дев'ятнадцять років тому…
— Вашій небозі вісімнадцять років? — перебив Колен.
— І три місяці, — поправив Ніколя. — Якщо я вже не потрібен панові, я піду подивлюсь, як готується страва.
— Ідіть, Ніколя, й дуже дякую, — відказав Колен, знімаючи платівку, що вже зупинилася.
9
"Я вдягну бежевий костюм і блакитну сорочку, червоно-бежеву краватку, простібані замшеві черевики і червоно-бежеві шкарпетки.
Спершу я обмиюсь, поголюсь і огляну себе.
Зараз піду на кухню до Ніколя й запитаю…"
— Ніколя, може, потанцюєте зі мною?
— Ох, — зойкнув Ніколя, — якщо пан наполягатиме, я, звісно, потанцюю, якщо ж ні, я буду щасливий мати змогу залагодити кілька пильних справ, із якими вже годі зволікати далі.
— Ніколя, чи не буде нескромно поцікавитись, які саме?
— Я, — відповів Ніколя, — голова філософського гуртка челяді нашої округи, через те й змушений виявляти на зборах велику посидющість.
— Я не зважуюсь, Ніколя, запитати у вас про тему ваших сьогоднішніх зборів…
— Ітиметься про ангажованість, тобто зобов'язання. Проведено паралель між ангажованістю згідно з теоріями Жана Соля Партра, добровільним вступом на службу до колоніальних військ або ж надстроковою службою в них і наймом так званої прислуги, що її за певну платню заангажовують окремі особи.
— Ось що зацікавило б Шика! — схопився Колен.
— На превеликий жаль, — урвав його радість Ніколя, — наш гурток дуже закритий. Пана Шика туди допустити не можуть. Гурток відкритий тільки для челяді.
— Ніколя, — запитав Колен, — а чому ви завжди вживаєте збірного іменника?
— Пан, безперечно, зауважить, — сказав Ніколя, — що "служник" — слово цілком нейтральне, а слово "служниця" набирає певного непристойного звучання.
— Маєте слушність, Ніколя. Як ви гадаєте, я зустріну сьогодні душу-посестру?.. Мені б хотілося натрапити на душу такого типу, як у вашої небоги…
— Панові не годиться думати про мою небогу, — зауважив Ніколя, — оскільки нещодавні події показали, що добродій Шик першим зробив свій вибір.
— Але, Ніколя, — зітхнув Колен, — мені так хочеться закохатись…
З носика чайника вихопилась струминка пари, і Ніколя пішов відчиняти двері. Консьєрж подав йому два листи.
— Що, листоноша був? — запитав Колен.
— Перепрошую, пане, — мовив Ніколя, — але обидва листи мені. Пан чекає новин?
— Я хотів би, щоб мені написала якась дівчина, — відповів Колен. — Я б її дуже кохав.
— Зараз якраз опівдні, — зауважив Ніколя, — і пан, може, поснідає? Є посічений бичачий хвіст і чашка запашного пуншу, а також грінки з анчоусами.
— Ніколя, чому Шик відмовляється прийти до мене на обід разом із вашою небогою, якщо я не запрошу четвертого учасника — якусь дівчину?
— Нехай пан мені вибачать, — проказав Ніколя, — але я б учинив так само. Адже пан вочевидь дуже привабливі.
— Ніколя, — мовив Колен, — якщо цього вечора я не закохаюся по-справжньому, то… то збиратиму твори герцогині де Бувоар, щоб дошкулити своєму приятелеві Шикові.
10
"Я хотів би закохатися, — казав собі подумки Колен. — Ти хотів би закохатися. Він хотів би idem (закохатися). Ми, ви хотіли б також. Вони так само хотіли б закохатися…"
Колен зав'язував краватку перед дзеркалом у ванній кімнаті.
"Залишилось одягти курточку і пальто, нашийну хустку, рукавичку праву і рукавичку ліву. І ніякого капелюха, аби не зім'яти зачіски".
— А ти що тут робиш?
Колен звертався до сірої чорновусої мишки, що вочевидь залізла куди не слід і стояла в склянці з зубною щіточкою, зіпершись на її край і нібито замислившись.
— Припустімо, — сказав Колен, сідаючи при цьому на край ванни (емалевої, жовтої, прямокутної), щоб бути ближче до мишки, — що я побачу в Знавкоженів свого давнього приятеля Шоза…
Мишка кивнула головою.
— Припустімо, — а чом би й ні? — що в нього є куховарка. Вона була б одягнена в білий джемпер, жовту спідницю і звалася б Ал… Онесім…
Мишка схрестила лапки й начебто здивувалася.
— Це ім'я й справді не дуже гарне, — пояснював Колен, — але ж і ти — мишка і маєш вуса. Отож?
Колен підвівся.
— Уже третя година. Бачиш, я через тебе згаяв час. Шик і… Шик, певне, буде там зарані.
Колен облизав палець і підніс його над головою, майже зразу опустивши вниз. Бо вгорі пекло, ніби в печі.
"Повітря виповнене коханням, — виснував він. — Через те й так гаряче.
Я підводжусь, ти підводишся, він підводиться, ми, ви, вони підводимось, підводитесь, підводяться. Ти вже хочеш вилізти?"
Мишка довела, що нікого не потребує, самостійно вилізши із склянки й відгризши собі шматочок мила у формі льодяника.
— Тільки не позамащуй ним усього, — попередив Колен. — Ну ти й ненажера!
Колен вийшов із ванни, ступив до кімнати, надяг курточку.
"Ніколя, мабуть, пішов. Він, напевне, знає дивовижних дівчат… Кажуть, ніби отейські дівчата йдуть до філософів у служниці і виконують усю чорну роботу".
Колен вийшов і причинив двері.
"Підкладка правого рукава трохи надірвалась. У мене більше нема ізоляційної стрічки… Не біда, цвях заб'ю…"
Двері за Коленом захряснулись так, мов хто ляснув долонею по голій сідниці, і від цього звуку він здригнувся.
"Треба думати про щось інше. Припустімо, я на сходах зламаю собі карк…"
Ясно-бузковий сходовий килимок був вичовганий лише на кожній третій сходинці, бо Колен і справді спускався вистрибом через дві сходинки. Раптом він зашпортнувся за нікельований стрижень, що тримав доріжку, і насилу встиг ухопитися за поручня.
"Це навчить мене не плескати дурниць. Чудово. Я, ти, він — дурень!"
У спині щось боліло. Дійшовши до низу, Колен з'ясував причину і витяг з-за коміра пальта той клятий стрижень.
Двері на вулицю зачинились за ним із звуком, що скидався на поцілунок в оголене плече…
"Що можна побачити на цій вулиці?"
Передусім Колен побачив двох землекопів, що грались у класики. Коли стрибав огрядніший з двох гравців, його черево мов плигало в протилежний бік. За невелике било в них правило червоне пофарбоване розп'яття, якому бракувало Христа.
Колен проминув гравців.
Праворуч і ліворуч здіймалися гарні споруди з лампачів, відкриті фрамуги нависали неначе ножі гільйотин. З одного вікна вихилялася жінка. Колен послав їй поцілунок, а вона струсила йому на голову чорно-сріблястий мольтоновий килимок: він лежав перед ліжком і його страшенно не любив її чоловік.
Жорстоку непривітність великих кам'яниць трохи звеселяли крамниці. Коленову увагу привернула вітрина з причандаллям для факірського ремесла. Колен зауважив, що проти минулого тижня зросла ціна на салатне скло і цвяхи для набивання матраців.
Назустріч Коленові трапився собака, а потім іще дві людини. Холод прикував людей до домівок. Ті, кому пощастило вихопитись з обіймів холоду, залишали в його лабетах клапті одягу і помирали від ангіни.
Поліцай на перехресті закутав голову в просторий плащ.