Борис Годунов

Олександр Пушкін

БОРИС ГОДУНОВ

• Сцена 1. Кремлівські палати
• Сцена 2. Красна площа
• Сцена 3. Дівоче поле. Новодівочий монастир
• Сцена 4. Кремлівські палати
• Сцена 5. Ніч. Келія в Чудовому монастирі
• Сцена 6. Палати патріарха
• Сцена 7. Царські палати
• Сцена 8. Корчма на литовськім кордоні
• Сцена 9. Москва. Дім Шуйського
• Сцена 10. Царські палати
• Сцена 11. Краков. Дім Вишневецького
• Сцена 12. Замок воєводи Мнішка в Самборі
• Сцена 13. Ніч. Сад. Фонтан
• Сцена 14. Кордон литовський
• Сцена 15. Царська Дума
• Сцена 16. Рівнина коло Новгорода-Сіверського
• Сцена 17. Площа перед собором у Москві
• Сцена 18. Сєвськ
• Сцена 19. Ліс
• Сцена 20. Москва, царські палати
• Сцена 21. Ставка
• Сцена 22. Лобне місце
• Сцена 23. Кремль. Дім борисів. Сторожа біля ганку
Дорогоцінній для росіян пам'яті Миколи Михайловича Карамзіна цей труд, генієм його натхнений, з благоговінням і вдячністю присвячує
Олександр Пушкін
КРЕМЛІВСЬКІ ПАЛАТИ

(1598 року, 20 лютого)

Князі Шуйський та Воротинський.

Воротинський

Споряджені ми доглядати місто,
Та ні за ким нам, мабуть, пильнувать:
Москва пуста; услід за патріархом
У монастир пішов і весь народ.
Як думаєш, тривога чим скінчиться?

Шуйський

Скінчиться чим? Не важко це вгадать:
Народ іще повиє та поплаче,
Борис іще поморщиться недовго,
Як п'яниця над чаркою вина,
І під кінець по милості своїй
Прийнять вінець погодиться смиренно;
А там — а там він буде нами править
По-давньому.

Воротинський

Та місяць вже минув,
Як він замкнувсь в монастирі з сестрою
І все земне, здається, геть покинув.
Ні патріарх, ані бояри думні
Схилить його і досі не могли;
Не слухає ні слізного благання,
Ні умовлянь, ні стогону Москви,
Ні голосу Великого собору.
Його сестру даремно умовляли
Благословить Бориса на державу;
Засмучена монахиня-цариця
Як він тверда, як він неублаганна.
Знать, сам Борис цей дух навіяв їй.
А що коли правитель наш і справді
Державними турботами стомився
І на престол безвладний не зійде?
Що скажеш ти?

Шуйський

Скажу я, що даремно
Лилася кров царевича малого;
І якщо так, Димитрій міг би жить.

Воротинський

Яке страшне злочинство! Та чи справді ж
Царевича згубив Борис?

Шуйський

А хто ще?
Хто підкупав намарне Чепчугова?
Хто підіслав лукаво Битяговських
З Качаловим? До Углича мене
Розвідати оту послали справу:
Наїхав я на свіжі ще сліди;
Все місто там було злочинства свідком,
Посвідчили в одно всі громадяни;
І, як вернувсь, я міг єдиним словом
Враз викрити таємного злочинця.

Воротинський

Чому ж бо ти його тоді не знищив?

Шуйський

Збентежив він, признаюся, мене
Спокійною безстидністю своєю;
У вічі він дививсь, немов невинний,
Розпитував, в подробиці вдававсь —
І перед ним я повторив дурницю,
Яку мені він сам же й нашептав.

Воротинський

Недобре, князь.

Шуйський

А що ж я мав чинити?
Про все сказать Феодору? Та цар
На все дививсь очима Годунова,
Все слухав він ушима Годунова:
Коли б я й зміг його переконать,
Борис би вмить його порушив певність,
А там мене ж у заслання б послали,
Та в добрий час, як дядечка мого,
В глухій тюрмі тихенько б задушили.
Я не хвалюсь, проте, як доведеться,
Найбільша з кар не настрашить мене;
Не боягуз, але й не дурень я,
І у петлю даремно не полізу.

Воротинський

Яке страшне злочинство! Слухай, мабуть,
Розкаяння тривожить душогуба:
Річ певна, кров невинної дитини
Ступити заважає на престол.

Шуйський

Переступне; Борис не із лякливих!
Яка нам честь, усій святій Русі!
Вчорашній раб, татарин, зять Малюти,
Катюги зять і сам душею кат,
Візьме вінець і барми Мономаха...

Воротинський

Так, родом він не знатний; ми знатніші.

Шуйський

Здається, так.

Воротинський

Бач, Шуйський, Воротинський...
Сказати лиш, природжені князі.

Шуйський

Природжені, від Рюрика пішли ми.

Воротинський

Тож, князю мій, ми б мали певне право
На спадщину Феодора.

Шуйський

Ще більше, Ніж Годунов.

Воротинський

Воно ж і справді!

Шуйський

Що ж?
Якщо Борис не кине хитрувати,
Давай народ уміло хвилювать.
Нехай вони покинуть Годунова;
Своїх князів у них доволі, хай
Собі царя по згоді оберуть.

Воротинський

Не мало нас, варягових нащадків,
Та важко нам змагаться з Годуновим;
Народ одвик в нас бачить древню парость
Уславлених володарів своїх.
Уже давно ми позбулись уділів,
Давно царям ми, як підручні, служим.
А він умів і страхом, і любов'ю,
І славою народ зачарувать.

Шуйський
(дивиться у вікно)

Він сміливий, а ми... Та годі. Бачиш,
Народ іде, розсипавшись, назад.
Ходім скоріш дізнатись про ухвалу.

КРАСНА ПЛОЩА

Народ

Один

Не ублагать! Від себе він прогнав
Святителів, бояр і патріарха.
Вони дарма схилились перед ним;
Його жахає сяєво престола.

Другий

О боже мій, хто правитиме нами?
О горе нам!

Третій

Та от верховний дяк
Виходить нам сказать ухвалу Думи.

Народ

Мовчіть! мовчіть! говорить думний дяк!
Ш-ш — слухайте!

Щелкалов
(з Красного ганку)

Собором ухвалили
Востанній раз пізнать прохання силу
Над скорбною душею владаря.
І завтра знов владика-патріарх,
В Кремлі царськім молебень одспівавши,
Очолений святими корогвами,
Із образом Владимирським, Донським,
Воздвигнеться, а з ним синкліт, бояри,
Та сонм дворян, та виборні всі люди
І весь народ московський православний,
Всі підемо благать царицю знов, —
Хай зглянеться над бідною Москвою
І на вінець благословить Бориса.
Та з богом ви тепер додому йдіть.
Молітеся — хай зійде до небес
Усердлива молитва православних.

(Народ розходиться)

ДІВОЧЕ ПОЛЕ.
НОВОДІВОЧИЙ МОНАСТИР

Народ

Один

Пішли вони до келії цариці,
Туди ввійшли Борис і патріарх
З боярами.

Другий

Що чути?

Третій

Досі ще
Впирається; одначе є надія.

Жінка
(з дитиною)

Агу! не плач, не плач; он вова, вова
Тебе візьме! агу! агу!., не плач!

Один

Не можна б нам пробратись за ограду?

Другий

Та ні. Куди! і в полі тісно навіть,
Не тільки там. Не жарти! Вся Москва
Тут сперлася; дивись: покрівлі, мури,
Всі яруси соборної дзвіниці,
Верхи церков, та і самі хрести
Обсіяні народом.

Перший

Любо глянуть!

Один

Що там за шум?

Другий

Послухай! що за шум?
Народ завив, там падають, як хвилі,
За рядом ряд... іще... іще... Ну, брат,
Дійшло до нас; скоріше! на коліна!

Народ
(навколішках. Виття і плач)

Ох, змилуйсь, наш отець! пануй над нами!
Нам батьком будь, царем!

Один
(тихо)

Чого там плачуть?

Другий

Нам відки знать? те відають бояри,
Не рівня нам.

Жінка
(з дитиною)

Ну, що ж? як треба плакать,
Так і замовк! от я тобі! он вова!
Та плач, пустун!
(Кидає її на землю. Дитина пищить)
Ну то-то ж бо.

Один

Всі плачуть.
Заплачмо, брат, і ми.

Другий

Силкуюсь, брат,
Та сліз нема.

Перший

Я теж. Потерти б очі!
Цибуля є?

Другий

Немає, я послиню.
А що там ще?

Перший

Та хто їх розбере?

Народ

Вінець за ним! він цар! Борис погодивсь!
Борис наш цар! нехай живе Борис!

КРЕМЛІВСЬКІ ПАЛАТИ

Борис, патріарх, бояри.

Борис

Ти, отче патріарх, ви всі, бояри,
Душа моя розкрита перед вами:
Ви бачили, що я приймаю власть
Великую з покорою і страхом.
Який-бо мій обов'язок тяжкий!
Наслідую могутнім Іоаннам —
Наслідую і ангелу-царю!..
О праведний! о батьку мій державний!
Поглянь з небес на сльози вірних слуг
І низпошли тому, кого любив ти,
Кого ти тут так дивно возвеличив,
Священнеє на власть благословення:
Щоб славно я народом управляв,
Щоб добрий був і праведний, як ти.
Од вас я допомоги жду, бояри.
Служіть мені, як ви йому служили,
Коли труди я ваші поділяв,
Не обраний ще волею народу.

Бояри

Не зрадимо присяги, що дали ми.

Борис

Тепер ходім, уклонимось гробам
Впокоєних володарів Росії,
А там — скликать народ весь на бенкет.
Всіх, од вельмож до жебрака-сліпця;
Всім вільний вхід, всі гості дорогії.
(Виходить, за ним і бояри)

Воротинський
(спиняючи Шуйського)

Ти угадав.

Шуйський

А що?

Воротинський

Та тут, недавно,
Пригадуєш?

Шуйський

Не пам'ятаю я.

Воротинський

Коли ходив народ в Дівоче поле,
Ти говорив...

Шуйський

Не час нам пам'ятати,
А іноді я раджу й забувать.
Удаваним, до того ж, лихослів'ям
Хотів тоді я вивірить тебе,
Щоб краще знать думки твої таємні;
Та глянь — народ вітає вже царя, —
Відсутність там мою помітить можуть, —
Іду за ним.

Воротинський

Лукавий царедворець!

НІЧ. КЕЛІЯ В ЧУДОВОМУ МОНАСТИРІ

(1603 року)

Отець Пимен, Григорій спить.

Пимен
(пише перед лампадою)

Іще один, останній цей переказ —
І скінчений літопис буде мій.
Я виконав обов'язок, на мене
Покладений від бога. Недарма
Він многих літ мене поставив свідком
І книжної умілості навчив.
Колись чернець, у праці посивілий,
Усердний труд мій знайде безіменний,
Засвітить теж, як я, свою лампаду —
І, пил віків із хартій змівши, він
Перекази правдиві перепише, —
Хай відають нащадки православних
Минулі дні нам рідної землі,
Своїх царів великих поминають
За їх труди, за славу, за добро,
А за гріхи, за їхні вчинки темні
Спасителя смиренно хай благають.
На старості я заново живу,
Минувшина встає переді мною —
Чи то ж давно неслись її події,
Хвилюючись, як море-окіян?
Тепер вона безмовна і спокійна:
Лиш деяких осіб я пам'ятаю,
Лиш деякі слова я пригадав,
А інше все загинуло навіки...
Та близько день, лампада догоряє —
Іще один, останній цей переказ (пише).

Григорій
(прокидається)

Той самий сон! як дивно! третій раз!
Проклятий сон!. А все ще при лампаді
Старий сидить і пише — і до ранку
Своїх очей він, мабуть, не склепляв.
Як я люблю його спокійний вид,
Коли, увесь поринувши в минуле,
Веде він свій літопис; і так часто
Я відгадать хотів, про що він пише?
Про темний час володарства татар?
Про страти і тортури Іоанна?
Про голосне новогородське віче?
Про славу й честь вітчизни? Та даремно.
Ні на чолі високім, ані в очах
Не можна дум таємних прочитать;
Той самий він, смиренний і величний.
Так дяк зорить, в приказах посивілий,
Однаково на правих і на винних,
Добро і зло сприймаючи байдуже,
Не знаючи ні жалощів, ні гніву.

Пимен

Прокинувсь, брат?

Григорій

Благослови мене,
Панотче мій.

Пимен

Благослови, господь,
Тебе і днесь і прісно і вовіки.

Григорій

Ти все писав і не заснув нітрохи,
А спокій мій все марення гріховне
Бентежило, та біс мене мутив.
Приснилося, що сходами крутими
Зіходив я на вежу; з висоти
Виднілася Москва, мов той мурашник;
Внизу народ на площі вирував
І, сміючись, показував на мене,
І соромно, і боязко ставало —
І стрімголов летів я й прокидався...
І тричі снивсь мені той самий сон.
Не дивно це?

Пимен

Кров молода буяє;
Смиряй себе молитвою й постом,
І сни твої видіннями легкими
Вставатимуть.
1 2 3 4 5 6 7
загрузка...