— Дядечку Римусе, — запитав Джоель ввечері, коли старенький, здається, був вільний від роботи, — скажи, коли Лис упіймав Кролика Опудальцем, він не вбив його і не з'їв?
— Хіба ж я не розповів тобі про це, друже? Я, певно, сонний був, і в голові в мене все переплуталось, та й мама саме покликала тебе.
Про що ми тоді говорили? Пригадую, пригадую. Та ти вже й оченята треш? Ні, стривай, плакати за Братчиком Кроликом не треба. Хіба ж дарма він був такий метикуватий? Слухай-но, що далі буде.
Приклеївся, значить, Братчик Кролик до Опудальця, а Старий Лис давай качатись по землі й сміятися. А потім каже:
— Здається мені, Братчику Кролику, цього разу я тебе спіймав. Може, я й помиляюсь, але здається мені, що таки спіймав.
Ти все тут стрибав та кепкував з мене, але тепер кінець твоїм жартам. І хто просив тебе пхати носа не в свою справу? І навіщо потрібне було тобі те Опудальце? І хто це приліпив тебе до нього? Ніхто, ніхто у цілому світі! Ніхто не просив тебе, а просто ти сам узяв та й прилип до Опудальця! І сам ти у всьому винен, Братчику Кролику! Так і треба тобі, так і будеш сидіти, доки я не наберу хмизу та не розкладу багаття, бо я, звичайно ж, підсмажу тебе сьогодні, Братчику Кролику.
Так сказав Старий Лис.
А Кролик відповідає так сумирно, слухняно:
— Роби зі мною що хочеш, Братчику Лисе, лише, будь ласка, не кидай мене у той терновий кущ. Смаж мене, якщо хочеш, Братчику Лисе, тільки не кидай у терновий кущ!
— Забагато мороки з тим вогнищем, — каже Лис. — Я, певно, краще тебе повішу, Братчику Кролику.
— Вішай, якщо хочеш, Братчику Лисе, — благає Кролик, — тільки б ти не надумався кинути мене у той терновий кущ.
— Ех, мотузки ж у мене немає! — каже Лис. — Так що, мабуть, я втоплю тебе.
— Топи мене так глибоко, як захочеш, Братчику Лисе, — каже Кролик, — тільки не кидай мене у цей терновий кущ.
Але Братчик Лис хотів поквитатися з Кроликом якнайдужче.
— Ну, — каже, — раз ти так боїшся, то я візьму і кину тебе у терновий кущ.
— Та де тобі! — кепкує Братчик Кролик. — З Опудальцем я надто важкий, не докинеш.
Схопив Лис Кролика за вуха та як струсоне! Відклеїлось Опудальце і впало.
— А ось і докину, — вихваляється Лис.
Як розмахнеться, як кине Кролика у самісіньку середину тернового куща, тільки хруснуло.
Звівся Лис на задні лапи, дивиться, що буде з Кроликом. Раптом чує — кличе його хтось. Зирк — там, на горбочку, Братчик Кролик на колоді, нога на ногу, сидить, ніби нічого й не сталося, тріскою смолу з хутра вичісує.
Втямив тут Лис, що знову його в дурні пошили. А Братчику Кролику позлити його кортить, він і гукає:
— Терновий кущ — моя рідна домівка, Братчику Лисе! Терновий кущ — моя рідна домівка!
Стрибнув і зник, як минулорічний сніг.