Звучить по-моєму. Нова наука — нова етика.
АНДРЕА. Я, я мусив це знати раніше за будь-кого. Мені було одинадцять, коли ви продали венеціанському сенатові телескоп, винайдений іншим чоловіком. А я бачив, яке безсмертне застосування ви для нього знайшли. Ваші друзі докірливо похитували головами, коли ви у Флоренції гнулись перед дитиною, а наука здобула собі аудиторію. Ви все сміялись з героїв. "Страждальці докучають мені", — казали ви. "Злигодні йдуть від хибних обчислень". А ще: "Коли наражаєшся на перепони, то найкоротшою відстанню між двома точками буде крива".
ГАЛІЛЕЙ. Пригадую.
АНДРЕА. Тоді, в тридцять третьому, коли ви знайшли за потрібне зректись одної популярної тези вашого вчення, я мусив знати, що ви, власне, відійшли від безнадійної політичної бійки, для того, щоб далі посувати справу науки.
ГАЛІЛЕЙ. Яка полягає...
АНДРЕА. ...у вивченні властивостей руху, який є творцем машин; саме вони перетворять Землю на таке гарне житло, що від неба можна буде відмовитись.
ГАЛІЛЕЙ. Ага!
АНДРЕА. Ви виграли вільний час для того, щоб написати науковий твір, який одному вам під силу. Якби ви скінчили життя у вогняному ореолі на вогнищі, то переможцями стали б інші.
ГАЛІЛЕЙ. Вони й є переможці. І нема такого наукового твору, що його міг би написати лише один учений.
АНДРЕА. Чому ж ви тоді зреклися?
ГАЛІЛЕЙ. Я зрікся, бо побоявся фізичних мук.
АНДРЕА. Ні!
ГАЛІЛЕЙ. Мені показали знаряддя тортур.
АНДРЕА. Значить заздалегідь ви не мали плану.
ГАЛІЛЕЙ. Жодного.
Пауза.
АНДРЕА (голосно). Наука знає лише одне мірило цінності: внесок в науку.
ГАЛІЛЕЙ. Цей внесок я зробив. Ласкаво прошу в стічну канаву, брате мій по науці і кум по зраді! Ти їси рибу? У мене є риба. Але смердить не риба, а я. Я лише продаю, а ти покупець. О, книга, священний товар, перед яким не можна подолати спокуси! Побачиш її, і в роті набігає слина, в якій тонуть прокляття. Велика вавилонська блудниця, мерзенна смертовбивча тварина, багряна, вона розверзає чресла, — і все стає інакшим. Хай святиться наша шахрайська настрахана смертю співдружність, яка виправдовує все.
АНДРЕА. Страх смерті — властивий людям. Людські слабості не мають відношення до науки.
ГАЛІЛЕЙ. Хіба?! Мій любий Сарті, навіть у теперішньому моєму стані я почуваю себе спроможним дати вам кілька вказівок на те, що має відношення до науки, якій ви себе віддали.
Маленька пауза. Галілей, склавши руки на череві, говорить дидактичним тоном.
У години дозвілля, — а у мене їх чимало — я міркував над тим, що зі мною сталося, і думав, як до цього поставиться науковий світ, до якого я себе вже не зараховую. Навіть торговець вовною клопочеться не тільки про те, щоб дешевше купити і дорожче продати, а й про те, щоб торгівля вовною могла йти безперешкодно. З цього погляду мені здається, що розвиток науки вимагає особливої мужності. Наука оперує знаннями, здобутими через сумнів. Здобуваючи знання про все і для всіх, наука прагне зробити скептиками всіх. Але князі, поміщики і духовенство держать більшість населення в райдужному тумані забобонів і старих слів, бо цей туман приховує махінації цих панів. Злидні, в яких скніє більшість людства, стародавні, як гори, і з висоти амвонів і кафедр вони оголошуються такими ж незрушними, як і гори. Наше новітнє мистецтво сумніву захоплює більшість людей. Вони вирвали нам з рук телескоп і спрямували його на своїх гнобителів. Ті себелюбні насильники, які пожадливо використовували для себе плоди науки, раптом відчули холодне допитливе око науки, спрямоване на тисячолітні, але штучні злидні. Виявляється, що їх можна усунути, якщо усунути гнобителів. Вони засипали нас погрозами і підкупом, якому кволі душі не могли опиратись. Але чи можемо ми відступитися від мас народу і залишитись ученими? Рухи небесних тіл стали проглядатися краще; рухи ж властителів все ще для народів незбагненні. Завдяки сумнівам виграно боротьбу за право обміряти небо; завдяки сліпій вірі римська господарка знов і знов програє свою боротьбу за молоко. Наука, Сарті, має справу і з тією і з іншою боротьбою. Людство, яке бреде наосліп в цьому тисячолітньому райдужному тумані забобонів і застарілих слів — занадто темне, несвідоме, щоб повністю розгорнути власні сили, — нездатне буде розвинути ті сили природи, що ви їх відкриваєте. Заради чого ви працюєте? Я стою на тому, що єдина мета науки — полегшити нужденне людське існування. А коли вченим, заляканим корисливими властителями, буде досить того, щоб тільки накопичувати знання заради самого знання, то така наука стане калікою, а ваші нові машини лише призведуть до нових злиднів. З часом ви зможете відкрити все, що може бути відкритим, але ваш поступ у науці буде лише відступом від людства. Безодня між вами і ним може стати колись такою глибокою, що ваш захоплений вигук про нове відкриття буде зустрінуто всесвітнім зойком жаху. Як учений я мав єдину в своєму роді можливість. За мого часу астрономія вийшла на ринки і майдани. За тих абсолютно виняткових умов стійкість однієї людини могла б викликати великі зрушення. Якби я вистояв, то вчені могли б скласти щось на зразок Гіпократової присяги лікарів, — урочисту присягу застосовувати своє знання виключно для блага людства! А так, як тепер, то найбільше, на що можна надіятись, — це на породу винахідливих карликів, яких можна було б наймати на будь-яку роботу. До того ж я переконався, Сарті, що мені ніколи не загрожувала справжня небезпека. Протягом кількох років я був такий же дужий, як і мої властителі. Але я віддав можновладцям свої знання, щоб вони їх вживали, або не вживали, чи зловживали ними, — як їм заманеться — в їх власних інтересах.
З повною мискою в руках входить ВІРДЖІНІЯ і спиняється.
Я зрадив своє покликання. Людину, яка зробила те, що зробив я, не можна терпіти в лавах учених.
ВІРДЖІНІЯ. Зате тебе прийнято до лав віруючих. (Іде далі і ставить миску на стіл).
ГАЛІЛЕЙ. Правильно. А тепер час вечеряти.
Андреа простягає руку; Галілей бачить її, але не бере.
Ти сам тепер навчаєш інших. Чи можеш ти дозволити собі потиснути таку руку, як оця? (Іде до столу). Хтось, проїжджаючи через наше місто, надіслав мені гусей. Я все ще люблю попоїсти.
АНДРЕА. А тепер ви вже не думаєте, що настали нові часи?
ГАЛІЛЕЙ. Думаю. Бережися, коли з істиною під курткою проїжджатимеш через Німеччину.
АНДРЕА (не в силі піти). Щодо вашої оцінки автора, про якого ми говорили, я не зумію вам відповісти. Але не можу й погодитися з тим, що ваш убивчий аналіз лишиться вашим останнім словом.
ГАЛІЛЕЙ. Красно дякую, синьйоре. (Починає їсти).
ВІРДЖІНІЯ (проводжаючи Андреа). Ми не дуже охоче приймаємо колишніх відвідувачів. Вони хвилюють його.
Андреа йде. ВІРДЖІНІЯ вертається.
ГАЛІЛЕЙ. Як гадаєш, хто прислав цих гусей?
ВІРДЖІНІЯ. Не Андреа.
ГАЛІЛЕЙ. Може й ні. Яка ніч сьогодні?
ВІРДЖІНІЯ (коло вікна). Ясна.
15.
1637 р. Книга Галілея "Розмови" переходить італійський кордон.
Не забувайте, люди, чорний час,
Коли втікала за кордон від нас
Наука. Ми ж, полишені самі,
Йшли навмання, у неуцтві й пітьмі.
Тепер науки світло бережіть.
На користь, не на зло його несіть,
Щоб чорна буря вогняна
Колись не поглинула нас.
О так, всіх нас.
Маленьке італійське прикордонне містечко. Біля шлагбауму граються ДІТИ. АНДРЕА та його кучер ждуть, поки ПРИКОРДОННИКИ перевірять його папери. Він сидить на невеликій скрині й читає рукопис Галілея. За шлагбаумом стоїть дорожня карета.
ДІТИ (співають).
Марія край води сидить,
Її сорочечка смердить
Брудна, давно не прана.
Уже завіяла зима,
Вона сорочки не зніма:
Брудна, зате не драна.
ПРИКОРДОННИК. Чому ви покидаєте Італію?
АНДРЕА. Я вчений.
ПРИКОРДОННИК (до писаря). Пиши проти слів "причина виїзду" — вчений. Я повинен перевірити ваш багаж. (Починає перевіряти).
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК (до Андреа). Тут вам не слід сидіти. (Показує на хижку, перед якою сидить Андреа). Там, у цій хижі, живе відьма.
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Стара Марина ніяка не відьма.
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Хочеш, щоб я тобі скрутив руку?
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Авжеж, що відьма. Вона ж ночами літає на мітлі.
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Чому ж, коли вона не відьма, ніхто в цілому містечку не дасть їй і глечика молока?
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Як же вона може літати в повітрі? Цього ж ніхто в світі не може. (До Андреа). Хіба це може бути?
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК (показує на другого). Це Джузеппе. Він нічогісінько не знає, він не ходить до школи, бо в нього нема цілих штанів.
ПРИКОРДОННИК. Що це за книга?
АНДРЕА (не підводить очей від рукопису). Великого філософа Аристотеля.
ПРИКОРДОННИК. А хто це?
АНДРЕА. Він уже вмер.
Хлоп’ята, кепкуючи з Андреа, ходять навколо нього, удаючи, ніби читають книги.
ПРИКОРДОННИК (до писаря). Подивись, чи нема там чогось проти релігії.
ПИСАР (гортає сторінки). Нічого не знаходжу.
ПРИКОРДОННИК. Всі ці шукання ні до чого. Хто ж це отак напоказ повезе тобі щось таємне. (До Андреа). Підпишіть, що ми все перевірили.
Андреа нерішуче встає і, читаючи, іде разом з прикордонниками в сторожку.
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК (до писаря, показуючи на скриню). Тут іще щось є, бачите?
ПИСАР. Хіба цього раніш не було?
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Це чорт поставив. Це скринька.
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК. Та ні, це проїжджого скринька.
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Я туди не пішов би. Вона зачарувала коней кучера Пассі. Після завірюхи я сам заглядав у стайню крізь дірку в даху і чув, як коні кашляли.
ПИСАР (збирався вже відчинити скриню, та завагався і повернув назад). Чортовиння якесь, га? Ну, ми ж і не можемо все перевірити... Коли б то ми з усім цим упорались?
АНДРЕА вертається з глечиком молока. Він знов сідає на скриньку і читає далі.
ПРИКОРДОННИК (іде слідом за ним з паперами. До писаря). Позакривай скриньки. Все у нас перевірене?
ПИСАР. Все.
ДРУГИЙ ХЛОПЧИК (до Андреа). Ви ж учений, скажіть самі: може людина літати в повітрі?
АНДРЕА. Почекай-но трохи.
ПРИКОРДОННИК. Можете проїжджати. (Кучер бере багаж. Андреа підводиться з скриньки, бере її і хоче йти). Стій. Що це за скриня?
АНДРЕА. Це книги. (Знов заглиблюється в рукопис).
ПЕРШИЙ ХЛОПЧИК. Це відьомські книги.
ПРИКОРДОННИК. Дурниці. Як вона може зачарувати скриньку?
ТРЕТІЙ ХЛОПЧИК. Їй же чорт допомагає.
ПРИКОРДОННИК (сміється). Ну, тут це не пройде. (До писаря). Відчини. (Скриньку відчинено. Незадоволено).