Але ось два місяці тому, якраз після Благовіщення, я впіймала тебе на гарячому: ти знов потайки розпочав оті свої "обсервації". На горищі з трубою. Я тобі майже нічого не говорила, хоч добре знала, що до чого. Побігла, поставила свічку святому Йосипові. Це вже понад мої сили! Коли ми з тобою одні, ти ніби міркуєш, як слід, і кажеш, що знаєш сам, що треба стриматись, бо це небезпечно. Але два дні експериментів — знову та ж сама біда. Нехай вже я жертвую своїм вічним блаженством за прихильність до єретика, це вже моє діло, але ти не маєш права топтати своїми ножищами щастя своєї доньки!
ГАЛІЛЕЙ (похмуро). Принесіть телескоп!
ЛЮДОВИКО. Джузеппе, віднеси багаж до карети.
Слуга виходить.
СИНЬЙОРА САРТІ. Вона цього не переживе! Ви б могли їй то самі сказати. (Біжить геть, все ще з глечиком у руках).
ЛЮДОВИКО. Я бачу, ви вже почали підготовку. Синьойре Галілео, ми з матір’ю живемо три чверті року в маєтку в Кампаньї, і можемо вам засвідчити, що супутники Юпітера аж ніяк наших селян не турбують. Дуже вже тяжко працюють вони у полі. Але їх може збентежити звістка про те, що безсоромні нападки на святі доктрини церкви залишились без кари. Не забувайте, що ці жалюгідні люди в своєму напівзвірячому житті можуть все переплутати. Вони справжні звірі, ви навіть того не уявляєте собі. Варт їм почути, що на вербі ростуть груші — і вони втечуть з роботи в полі, щоб погомоніти про це.
ГАЛІЛЕЙ (зацікавлено). Справді?
ЛЮДОВИКО. Звірі вони. А коли приходять до маєтку по якусь дрібницю, мати змушена відшмагати перед їхніми очима собаку, щоб навчити їх покорі, порядку і чемності. Ви, синьйоре Галілео, часом бачите з вікна карети квітучі поля кукурудзи. Ви не думаєте і не гадаєте, коли їсте наші оливки і наш сир, скільки праці треба, щоб виростити, добути це, скільки турбот.
ГАЛІЛЕЙ. Юначе, я їм свої оливки і при цьому думаю. (Грубо). Ти затримуєш мене. (Гукає з кімнати). Є вже екран?
АНДРЕА. Так. Ви підете сюди?
ГАЛІЛЕЙ. Ви ж шмагаєте бичами не тільки собак, щоб держати їх у покорі, чи не так, Марсілі?
ЛЮДОВИКО. Синьйоре Галілею! У вас чудова голова. Шкода її.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (здивовано). Він вам погрожує.
ГАЛІЛЕЙ. Еге. Адже я міг би підбурити його селян і спонукати їх до роздумів. І його слуг, і його управителів.
ФЕДЕРЦОНІ. Яким чином? Адже ніхто з них не читає латиною.
ГАЛІЛЕЙ. Я міг би писати народною мовою, для багатьох, замість писати латиною тільки для обраних. Для нових думок потрібні люди, що працюють руками. Бо хто ж інший прагне дошукатись причин всіх речей? Ті, що бачать хліб тільки на своєму столі, не хочуть знати, як його випікають. Ця наволоч дякує радше Богові, ніж пекареві. Ті ж, хто робить хліб, скоро зрозуміють, що ніщо не рухається само, коли його не зрушити. Твоя сестра, Фульганціо, яка працює на олійниці, не стільки здивується, скільки, мабуть, сміятиметься, коли почує, що Сонце — не золотий герб можновладдя, а важіль: Земля рухається, бо її рухає Сонце.
ЛЮДОВИКО. Ви завжди будете рабом своїх пристрастей. Перепросіть за мене Вірджінію. Я думаю, нам зараз краще не бачитись.
ГАЛІЛЕЙ. Посаг у вашому розпорядженні повсякчас.
ЛЮДОВИКО. Прощавайте. (Йде).
АНДРЕА. І кланяйтесь від нас усім Марсілі.
ФЕДЕРЦОНІ. Які велять Землі стояти непорушно, щоб їхні замки не пішли шкереберть.
АНДРЕА. І всім Ченчі і Віллані!
ФЕДЕРЦОНІ. І всім Червіллі!
АНДРЕА. І всім Леккі!
ФЕДЕРЦОНІ. І Пірлеоні!
АНДРЕА. Які цілують папі ноги, коли він топче народ.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Новим папою буде освічена людина.
ГАЛІЛЕЙ. Отже, розпочнемо спостереження за сонячними плямами, що нас цікавлять, на свій страх і ризик, не дуже покладаючись на підтримку нового папи.
АНДРЕА (перепиняє). Але з цілковитою певністю, що розвіємо зоряні тіні пана Фабриціуса і сонячні випари пражан і парижан, та ще й доведемо обертання Сонця.
ГАЛІЛЕЙ. Ні, лише з деякою надією на те, що доведемо обертання Сонця. Доводити, що досі я мав рацію, то не моя мета. Я хочу перевірити, чи я таки її мав. Я кажу вам: покиньте всяку надію, всі, хто стає на шлях дослідів. Може це випари, а може й плями, та перш, ніж припустити, що це бажані нам плями, припустімо краще, що це риб’ячі хвости. Так, ми знову і знову і ще раз піддамо все сумніву. Будемо просуватись не семимильним кроком, а зі швидкістю черепахи. І все, що ми сьогодні знайдемо, завтра закреслимо, зметемо зі столу, і лише тоді запишемо знову, коли знайдемо ще раз. І те, що хочемо знайти, ми, знайшовши, розглянемо з особливим недовір’ям. Отже, приступаймо до спостережень за Сонцем з непохитним наміром довести непорушність Землі. І тільки зазнавши невдачі, цілковитої і безнадійної поразки, зализуючи свої рани, в найсумнішому настрої ми почнемо запитувати, а чи не мали ми таки рації, чи таки не обертається Земля справді! (Підморгує). І коли після того у нас всяке інше припущення розповзеться під руками, тоді ніякої пощади тим, хто не досліджував, а плескав язиком. Зніміть покривало з труби і спрямуйте її на Сонце! (Встановлює латунне дзеркало).
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я здогадався, що ви вже почали працювати. Я зрозумів це, коли ви не пізнали синьйора Марсілі.
Мовчки починають досліди. Коли пломеніючий відбиток Сонця з’являється на екрані, прибігає ВІРДЖІНІЯ у весільному вбранні.
ВІРДЖІНІЯ. Ти прогнав його, батьку! (Знепритомніла).
Андреа і маленький чернець поспішають до неї.
ГАЛІЛЕЙ. Я повинен, повинен про це довідатись.
10.
В наступному десятиріччі вчення Галілея поширилось серед народу. Памфлетисти і співці балад скрізь підхоплюють нові ідеї. Під час карнавалу деякі міста Італії обрали астрономію темою карнавального походу гільдій.
Напівзголодніла ПАРА ВУЛИЧНИХ АКТОРІВ з п’ятирічною ДІВЧИНКОЮ і з НЕМОВЛЯТКОМ на руках з’являються на ринку, де ЮРБА жде карнавальної процесії. Деякі в масках. Обидва актори тягнуть пакунки, барабан, інше причандалля.
ВУЛИЧНИЙ СПІВАК (б’є в барабан). Шановні мешканці, дами й панове! До великої карнавальної процесії гільдій ми пропонуємо найновішу флорентійську пісню, яку співають по всій Верхній Італії і яку ми ціною значних витрат привезли сюди. Вона має назву: "Страхітливе вчення і опінії пана придворного фізика Галілео Галілея, або передчуття майбутнього". (Співає.)
Коли Господь вчинив всевишню волю,
тоді він сонцю владно повелів,
як служнику, крутитись круг Землі
і на гірку не нарікати долю.
Віднині кожен менший кружеляв
круг старшого, бо так Господь сказав.
То й почали обертатись:
Бідні — кругом магнатів,
навколо вищих — малі.
Як на небі, так і на землі.
Круг пап забігали кардинали,
Круг кардиналів — єпископи закружляли,
Круг єпископів — юрби секретарів,
Круг секретарів — світське начальство різне,
Круг світського начальства — ремісники,
Круг ремісників — слуги покірні,
а навколо слуг — забігали понурі
голодні жебраки, собаки і кури.
Це вам, добрі люди, і є великий лад на цьому світі, ordo ordinum, як кажуть панове богослови, regula aеternis, правило правил. Але що це стряслося, мої любі? (Співає).
Мудрий Галілей схопивсь,
Біблію жбурнув,
Взявся за трубу
та на небо гордо позирнув.
І до сонця вигукнув: спинись!
Все інакше нині обертатись
має — поза волею богів.
Доведеться панові наматись,
Як побігає коло слуги.
Оце так штука! Це так жарт, хай тобі кат!
Вже й вража челядь день при дні зухваліє, погана.
Бо чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.
Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?
Вельмишановні, такі вчення абсолютно неприпустимі. (Співає).
Слуга вже в ноги не впаде,
Бездомний гладшає пес,
Школяр до школи не іде,
А служка — і до мес.
А кепський з Біблією жарт, хай тобі кат!
Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний!
То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.
Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?
Добрі люди, погляньмо в майбутнє, як його бачить учений доктор Галілео Галілей:
Дві пані заклякли між рибних лавок,
лише головами хитають:
Рибачка відламує хліба шматок
і рибу сама наминає.
Муляр виводить камінний мур,
панський забравши камінь.
Собі цей будинок, а не комусь
він зводить своїми руками.
Та як це так? Це що за жарт, хай тобі кат!
Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний!
То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.
Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?
Вже пана б’є під зад носком
Розгніваний бідак.
Малечі бідній — молоко.
Попам — свята вода.
А кепський з Біблією жарт, хай тобі кат!
Для наших ший сплели малий плоскінний зашморг, драний!
То чом би й ні? Настали ж дні. Тому й кажу: давно вже варт.
Признайтесь: хто б то не хотів прожити вік без пана?
ЖІНКА СПІВАКА:
Я, прогрішивши, далебі
Кажу до чоловіка:
Не гнівайся. Шукай собі,
Як хоч, постійну зірку.
СПІВАК:
Твоя наука, Галілей, нехай їй кат, то кепський жарт!
Зніми намордника із пса — він враз кусати стане.
Бо чом би й ні? Там жарт — не жарт, а нам обов’язково варт
прожити вік, щоб і не знать, не відати про пана.
ОБОЄ:
Повстань, хто в злиднях на землі живе,
Бо кожен з вас мети одної прагне.
І вас навчить правдивий Галілей
Простій абетці боротьби. Ачей
Ярма важкого досить для людей.
Пора і нам прожити вік, не знаючи про пана.
СПІВАК. Шановні мешканці, ось феноменальне відкриття Галілео Галілея. Земля обертається навколо Сонця! (Він гучно б’є в барабан).
Жінка і дитина виступають наперед. Жінка держить в руці грубий малюнок Сонця, а дитина, тримаючи над головою гарбуз, зображення Землі, кружеляє навколо жінки. Співець екзальтовано вказує на дитину, ніби вона, відступаючи крок за кроком під стакато барабана, виконує якесь небезпечне сальто мортале. Потім чути з-за сцени барабан.
НИЗЬКИЙ ГОЛОС (викликає). Іде процесія!
Входять ДВОЄ ЧОЛОВІКІВ в лахмітті, тягнуть візок. На блазенському троні сидить "Великий герцог Флоренції", зодягнений у мантію з ряднини, в короні з картону. Він дивиться в телескоп. За ним марширують четверо у масках. Вони несуть брезент, підкидають раз-у-раз і ловлять ним ляльку, яка зображує кардинала. Збоку стоїть КАРЛИК зі щитом, на якому напис: "Нове століття". З юрби підводиться на ходулях ЖЕБРАК і танцює, важко гупаючи об землю, потім з гуркотом падає. Входить лялька понадлюдського зросту — "Галілео Галілей", вклоняється публіці.