Ні дух п'янких лілей над берегом струмка,
Ні щебет ранніх птиць, ні ліри трель дзвінка,
Ні золото камей, окраси одіяння;
Ні лагідний зефір у хвилю повівання,
Ні корабля хода, погордлива й легка,
Ні німфа у танку, граційна і струнка,
Ні серця буйного солодке завмирання;
Ні поле бойовищ, де дзвонять меч і спис,
Ні мохом вкритий грот, ані зелений ліс,
Ні чарівних дріад з сильванами кохання,-
Ні все, що з волі примх красується навкруг,
Не радує мене, як цей прекрасний луг,
Де в'януть без надій усі мої бажання.
Автор: П'єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра