Хоральне чавкання перебив своїми словами адвокат:
— Панове, прошу уваги!... Я розумію, що рішення, щоб серед четвірки викуплених був Марек, є таким очевидним, що не підлягає дискусії...
Йому відповіло кількаголосне схвальне "угу".
— …Отже, обговорити ми повинні інших. Ми повинні визначити решту бранців, яких слід витягнути з лап гестапо. Трьох – три прізвища.
— А чому ми маємо обговорювати? – спитав Малевич.
— Ви жартуєте, пане магістраторе?... — здивувався Кржижановський.
— Ні, я цілком серйозно. Просто я не зрозумію, навіщо це обговорювати.
— Ви знаєте найкращий спосіб проведення такого складного вибору?
— Знаю. Жереб, дорогий пане адвокат, вибір через жеребкування. Саме тому, що вибір такий важкий, а він важкий, адже кожен із заарештованих заслуговує на порятунок, але ми, однак, можемо врятувати лише трьох…
— Чотирьох!
— …правильно, чотирьох, але вибрати ми можемо лише трьох, коли там, окрім молодого Тарловського, сидять ще дев'ять пристойних людей. Саме тому треба і влаштовувати розіграш, щоб кожен із них мав рівні шанси.
Професор Станьчак, що саме прожовує шматочок грудинки, різко заковтнув його, бажаючи встигнути вставити свої три копійки.
— А ми – шанс на порятунок спокою свого сумління, адже якщо вкинути у шапку дев'ять листочків із прізвищами та витягнути трьох щасливчиків – тоді винною у смерті шести інших буде виключно пані доля. Я правий, пане магістраторе?
— Або ж провидіння, — сказав Седляк. – Провидіння Боже, щоб усім було зрозуміло.
— То ви вже не атеїст, пане начальник? – пирхнув Станьчак.
— З чого ж! Досі, як і ви, я не вірю в Бога, професоре, бо все ще не зустрів когось, хто б мені раціонально довів, що існує Свята Трійця!
— Перепрошую, але тут між нами немає жодної подоби; ви, незважаючи на свої роки, так само нічого не розумієте! — розсердився філософ. – Коли ж ви, нарешті, зрозумієте, що віра в Бога, заснована на раціональних передумовах – це абсурд?!... Вірити можна лише всупереч усієї історії та логіці світу. Але саме в цьому суть віри і полягає на запереченні всіляких аргументів проти існування Бога. Віра – це мрія, отже вона набагато прекрасніша і досконаліша в порівнянні з силою розуму. Питання серця!
— Тоді чому ж ви досі такий безсердечний, псякрев! – скипів Седляк. – Вам так важко помріяти, га?
— Любий мій поштмейстере, ти так нічого і не розумієш, видно, тебе обманює постійне читання "Капіталу"! Повірити в Бога набагато легше, ніж зрозуміти, чому багаті такі нещасливі.
— Панове! – вигукнув адвокат. — Пофілософствуєте завтра, а зараз не відбирайте у нас часу, оскільки тут вирішуються людські долі!
— То що, вирішуватимемо долі, витягуючи жереб? Фортуна розкрутить своє колесо, зробить справедливий вибір і піде з ганьбою, будучи винною смертю шести невдах!
— Ваші аргументи – це найчистіша демагогія, пане професоре! – зауважив Брусь. – Все це жонглювання метафізичною іронією, звинувачення долі…
— Мабуть, ви погано зрозуміли професора, пане магістре, — перебив його Мертель, розмахуючи серветкою, якою щойно витер собі губи. – Професор Станьчак мав милість висміяти нас, потенційних винуватців. Що, природно, так само немає сенсу, так само як і покладати провину на долю. За смерть будь-якого з заарештованих звинувачувати можна лише окупанта, або ж війну як таку, але в жодному разі не нас! Метафізичний аспект тут, безсумнівно, є, адже це і справді фатум, але поточна реальність сьогодні така: ми повинні врятувати хоч кількох із цих людей. І крапка, панове! Запитання: як їх вибрати! Особисто я проти жереба! Категорично проти!
— Правильно! – приєднався до нього Кортонь. — Я теж проти лотереї! Це правда, що всі, заарештовані Мюллером, заслуговують на допомогу. Але деякі, прошу вас, заслуговують в більшому ступеню!
— Це чому ж? – здивувався ксьондз.
І Мертель, і Кортонь хотіли відповісти Гаврилку, але їх своїм басом випередив Станьчак:
— Тому що всі рівні, але деякі – рівніші, як це буває у житті. Невже пан ксьондз досі цього не помітив? Рівність, як біологічна, так і психологічна, або ментальна, це все марення, всупереч агітації якобінців і більшовиків, і всупереч тому, що декларував ваш найвищий начальник — Галілеянин.
— Ісус Христос хотів тільки, щоб малі… — намагався аргументувати Гаврилко, але професор не дав йому закінчити.
— Він хотів, щоб усі були малими, або ж, щоб усі були середніми, принаймні – схожі духовно один на одного, як одна сосиска на іншу. Тим часом, пане ксьондз, ідея "егаліте" абсолютно суперечить біології, цивілізації, і здоровому глузду — це чистий абсурд!
— Пане професоре, ви повторюєтеся! – буркнув Малевич.
— Завжди варто повторити, що ідеологія егалітаризму, це така сама брехня, як і будь-яка система, за яку слід дякувати ідеологам! Глина, з якої ідеологи намагаються виліпити нову людину, завжди виявляється брудом.
— Не всі ідеологи, – обурився Седляк.
— Любий поштмейстере, ви адвокат кого, Гегеля чи Маркса? Чи граєтесь клаузулами заради другорядних діалектиків: Енгельса, Леніна чи ще якогось дебіла?
Не встиг Седляк огризнутися, за столом пролунав м'який голос доктора Хануша:
— Дорогий пане професоре, ви, як філософ, творите...
— Саме так! — вирвався Брусь. — Мені це вже набридло, та й усім вам — мабуть, теж! ... Вся ця зачухана псевдофілософія і псевдопсихологія, всі ці довбані уявні конструкції, натягнуті настільки, що гумки в трусах лопаються ...
Його промову перебило те, що до зали зайшов, а точніше – вбіг Бартницький.
— Перепрошую за запізнення, пане граф! — промовив ювелір, відсапуючися.
— Ви готові? — запитав у нього господар.
— Власне, так, пане графе.
— Тоді сідайте, їжте, пийте та приєднуйтесь до дискусії.
Бартницький зайняв вільний стілець між Малевичем та Годлевським і запитав у магістратора пошепки:
— Про що дискутуємо?
— Про переваги та недоліки порятунку заарештованих за допомогою лотереї…
Кржижановський скористався хвилиною загального мовчання, нагадавши:
— Панове, ми весь час уникаємо теми! Не час на філософські спекуляції, жарти чи безплідні обміни інтелектуальними поглядами! Ми повинні вирішити проблему життя.
— Скоріше вже, смерті, — уточнив Станьчак. — Що, втім, має той сенс, оскільки щодо смерті ми всі рівні, хоч і тут не зовсім, адже одні вмирають молодими, а інші доживають до склерозу; отже, може, застосуємо критерій віку. Приймемо, що слід рятувати наймолодших із заарештованих, адже вони прожили найменше.
— І це, на вашу думку, має бути справедливий вибір? – здивувався аптекар.
— А хіба я сказав, що справедливий, дорогий ви наш Пілюлькін? Ну гаразд, давайте вибирати найпристойніших, вибір буде такий самий. Або найтовстіших…
— І ось з таким блазенством ви асоціюєте справедливість?
— Ні, адже я принципово у справедливість не вірю. Будь-який наш вибір буде безглуздим. Чи то кинемо жереб, чи то аргументуватимемо — це все одно.
— Зовсім навіть не все одно! – енергійно запротестував Кортонь. — Серед цих дев'яти є люди не тільки заслужені, але й потрібні, якщо можна так висловитися!
— Кожен із нас потрібен власній родині, брати мої, — сказав Гаврилко.
— Але деякі потрібні багатьом родинам! Навіть багатьом сім'ям!
— Ви говорите про директора лікарні, про пана Стасінку? — спитав Малевич.
— Ні, я говорю про людей, потрібних всьому народу! І такою людиною є пан Тригер, директор лісопилки!
– І чому саме він?
— Бо... ручаюсь вам, пане магістраторе, що саме пана Тригера слід викупити!
Малевич не поступався:
— Я співчуваю кожному, але, на мою особисту думку, такі люди, як головний лікар міської лікарні, професор Стасінка, суспільству потрібні більше, ніж пан Тригер.
— Це чому ж?
— Тому що головний лікар нам потрібен задля порятунку безлічі пацієнтів, а директор тартаку — для переробки деревини в тирсу. Адже є тут різниця?! — скипів Малевич.
Кортонь трохи знизив тон:
— Ні, я нічого не маю проти професора Стасінки. Утім, у нас є три місця. Нехай будуть Тригер, Стасінка та…
— І пан лісничий Островський, — доповнив його Мертель.
— От-от, і пан лісничий Островський! – погодився Кортонь.
Тут уперше голос взяв Бартницький, задля цього припинивши розрізати огірок:
— Перепрошую, хвилиночку, хвилиночку! Я спізнився, тож не знаю, яку ви тут граєте гру, але, може, розглянемо й інші кандидатури.
— Це пан директор кінотеатру розігрує ендекські ігри, бажаючи врятувати партійного приятеля, — пояснив Бартницькому Брусь. – А ось тільки не помітив, що за столом тут тринадцять чоловік сидить, і не дотумкав, що рішення ми маємо ухвалити всі разом!... А раз у кожного свій кандидат є, то й у мене теж. Пропоную викупити пана суддю Івицького!
Адвокат Кржижановський відразу приєднався:
— Підтримую пропозицію пана магістра!
Кортонь глянув на Мертеля і підвівся, відсуваючи стілець. Мертель теж підвівся. Вони підійшли до скляної стінки між салоном і терасою, і, повернувшись спиною до неї, почали гарячково перешіптуватися. Надворі зривався дедалі сильніший вітер, хмар прибувало – все говорило про те, що йде гроза. Усередині все заволокло тютюновим димом, палили майже всі запрошені. Бартницький, надолужуючи втрачене запізненням, немов автомат рубав ковбасу, але між двома шматками згадав головного зі своїх клієнтів.
— А про пана бургомістра Венцеля, і про те, наскільки має бути вдячне йому місто за все, їм зроблене, ви, панове, вже забули?
— Те саме можна сказати і про пана Кужмича! – додав Седляк. – Адже він, будучи директором музею, скільки зробив для…
— Для вас, пане начальнике, він зробив найбільше, купуючи від вас рідкісні поштові марки для своєї колекції, — засміявся Клос.
— Перепрошую, але моя пропозиція була абсолютно неупередженою.
— Природно, ваша пропозиція була неупередженою, некомерційною, просто безалкогольною.
До столу повернулися Мертель із Кортонем. Директор кінотеатру сів, а вчитель заговорив стоячи:
— Панове! Тригер та Островський мають бути серед викуплених арештантів!... Це питання вже найвищої…
— Тільки тому, що ви так вирішили з паном Кортонем?! – обурився Малевич. – А нас тут ви за лайно вважаєте, га?!
Граф театрально відкашлявся, як кашляв, звертаючи увагу членам сімейства, що погано себе вели:
— Панове, прошу вас, давайте дискутувати культурно. Навіщо так обурюватись?
Седляк не став чекати, доки господар закінчить своє повчання:
— Пане магістратор має рацію! Дивна річ, що пан Мертель, як заступник директора школи, мав би голосувати за свого начальника, а він вважає за краще викупити лісничого...
— А все тому, що коли пана директора пришиють, то пан заступник стане паном директором...