Тому і вмираємо… Щоб – повернутись.
________________
Пізнати земний світ, зрозуміти земне життя – це значить страждати через його недосконалість…
І що саме він
Зала для виступів німих… Чому саме в ній
він відчуває себе так чарівно,
що його погляд не може піднятися вище
ніж на тому дереві найвище яблуко?
І що саме він
буде одного разу вже в могилі
чи поза межами людської пам'яті?
Ти не знаєш, як це сталося,
але це вже – відбувається…
________________
В людській пам'яті залишаються тільки ті, хто робив для людей справжнє добро, не розраховуючи на нагороди та регалії…
Де ти?
Що тоді було – вже не пам'ятаю,
хоча й надія була неясною…
Але як же тоді гілка вгиналася
під твоїми плодами,
і як твоє волосся під пахвами
було для поцілунків ближче, ніж вуста!
Де ти є? Що робиш? Чи побачу тебе знову?
Якщо місто за рікою, то дозволено йти тільки до мосту,
а якщо дозволено йти по мосту, то тільки по тому,
який веде через калюжу до села…
________________
В житті часто буває так, щоб отримати радощі від чогось, треба вміти долати заборони…
Історія
Образ твоєї душі сьогодні
стоїть, як істота, що знизу вгору
освітлена руїнами імперії Македонського.
Вона не може вийти чи хоче виграти час?
Що їй пообіцяли? До чого вона прагне?
Вона гине чи просто соромиться?
Вона боїться думок чи своєї статі?
В уламках – вежі, в руїнах – міста,
заснула буря у чорних шатах,
біла від перин…
________________
Рано чи пізно душа творця стає "білою від перин" своїх творінь, бо, здійснюючи бурю в світогляді інших людей, вона учить їх бути світлішими…
В останньому поході
Сльозо, де ж ти є, чому не падаєш з очей?
А коли падаєш, чому ж тебе
ніхто не бачить?
Чи ти, сльоза, є та, що повертає
до сльози і без людей?
Чи та, що повертає і після смерті до життя?
________________
Поезія, коли вона говорить про вічне, буде існувати вічно… І вічно будуть згадувати поетів, які створюють цю вічність…