Тепер я обережно вставив частину гвіздка з головкою в заглиблення, з якого я її перед цим витягнув, і створилося повне враження, що гвіздок цілий. Я натиснув пружину і потихеньку підняв раму на кілька дюймів; головка гвіздка піднялася разом з нею, продовжуючи міцно сидіти у своєму заглибленні. Я зачинив вікно, і знову виникло повне враження, що гвіздок неушкоджений.
Отже, цю частину загадки було розгадано. Вбивці втекли через вікно, біля якого стояло ліжко. Після втечі вікно опустилося само (або злочинці навмисне зачинили його), спрацювала пружина, і воно замкнулося, тримаючись на зусиллі пружини, а не гвіздка, як помилково вважала поліція, котра саме з цієї причини визнала подальше розслідування непотрібним.
Наступне запитання — як злочинці спустилися вниз. Цей момент я прояснив, коли разом з вами обійшов навколо будинку. Приблизно в п'яти з половиною футах від вікна, про яке йде мова, проходить громовідвід. З нього ніхто не те, що залізти в вікно, а й просто дістатися до нього не зміг би. Однак я звернув увагу, що віконниці на четвертому поверсі були особливого типу, який паризькі теслярі називають "феррада" і який рідко застосовується в наш час; такі віконниці можна часто побачити хіба що на старих особняках в Ліоні та Бордо. За формою вони — як звичайні двері (одинарні, не стулчасті), але за тим винятком, що нижня половина їх має подовжні отвори або виготовляється у вигляді решітки, що надає, таким чином, прекрасну можливість вхопитися за неї руками. В нашому випадку ці віконниці завширшки не менше трьох з половиною футів. Коли ми побачили їх з двору, вони були обидві напіввідчинені, тобто відхилені настільки, що утворювали зі стіною прямий кут. Може поліцейські — як і я — і оглянули задню частину будівлі; але якщо це і так, то, дивлячись на ці ферради з їх торця (як вони напевно і зробили), вони не помітили їх значної ширини або принаймні не звернули на неї належної уваги. Тобто, позаяк поліцейські вже вирішили, що в цьому місці втеча неможлива, то вони, цілком природно, задовольнилися тут дуже побіжним оглядом. Однак мені стало зрозуміло, що коли віконницю того вікна, біля якого стояло ліжко, відчинити настіж, то вона опиниться у двох футах від громовідводу. А ще я зрозумів, що, виявивши дивовижну сміливість і спритність, з цього штиря можна потрапити у вікно. Опинившись на відстані двох з половиною футів від віконниці (котра, як ми припускаємо, була відкрита настіж), зловмисник міг міцно вхопитися за решітку. Потім, відпустивши штир громовідводу і добре впершись ногами у стіну, він міг, набравшись мужності, відштовхнутися від неї, наче закриваючи віконницю, а там, якщо припустити, що вікно було відчинене, махонути через підвіконня прямо до кімнати.
Я хочу, аби ви звернули особливу увагу на те, що йдеться про дивовижну спритність як передумову успішного здійснення такого небезпечного і такого важкого трюку. По-перше, я маю намір продемонструвати вам, що його можна було здійснити; по-друге — і це головне — хочу, щоб ви уявили, яка дивовижна, майже надприродна спритність була потрібна для такого стрибка.
Ви, звісно, скажете, вдаючись до мови юристів, що для "обстоювання своєї позиції" мені краще було б недооцінити необхідну в такій справі спритність, ніж наполягати на її належній оцінці. Це, можливо, не суперечило б юридичній практиці, але це суперечило б законам логіки. Моєю кінцевою метою є тільки істина. Моєю метою на даний момент є спонукати вас до того, щоб ви зіставили неабияку щойно згадану мною спритність, з дуже своєрідним верескливим (чи різким) і уривчастим голосом істоти, про національну приналежність якої думки розбігаються і у мові якої не можна було розрізнити жодного розбірливого складу".
При цих словах в моїй голові промайнуло непевне і не до кінця сформоване усвідомлення того, про що говорив Дюпен. Мені здавалося, що іще одне зусилля — і я збагну хід його думок, але саме розуміння ніяк не могло прийти — так само люди часто бувають на межі згадки про щось, але врешті-решт так і не можуть згадати. Мій товариш продовжив свою розповідь.
— Як ви помітили, — сказав він, — я змістив увагу зі способу втечі на спосіб проникнення. Я мав намір продемонструвати, що і перше, і друге було здійснене у той самий спосіб і в тому самому місці. Тепер повернімося подумки всередину кімнати. Давайте оглянемо предмети, що в ній знаходяться. У звіті говорилося, що шухляди комоду хтось обшукав, але багато речей все ще лишалося всередині. Цей висновок — нісенітниця. Він є звичайнісінькою здогадкою — до того ж абсолютно безглуздою — і не більше. Звідки ми знаємо, що знайдені в шухлядах речі — це не всі речі, що там початково знаходилися? Мадам Л'Еспане та її дочка вели дуже усамітнене життя: ні з ким не зустрічалися, рідко коли вибиралися на люди, не мали звички часто міняти предмети туалету. Принаймні ті з них, що були знайдені, були такої ж гарної якості, як і всі інші, що могли належати цим дамам. Якщо злодій узяв якісь із них, то чому б йому не взяти найкращі, чому б йому не забрати всі? До речі, чому це він не звернув уваги на чотири тисячі франків золотом і зайнявся натомість купою білизни? Золото не привернуло ніякої уваги. Майже вся сума, згадана банкіром, мсьє Міньйо, була знайдена недоторканою в мішечках на підлозі. Тому я хочу, щоб ви відмовилися від дезоріентуючої ідеї мотиву, імплантованої у свідомість поліції тією частиною свідчень, в якій ідеться про гроші, що принесли до дверей будинку. Збіги вдесятеро важливіші за подібні (доставка грошей, злочин, скоєний через три дні після їх отримання) трапляються з кожним із нас щогодини нашого життя, не привертаючи щонайменшої уваги. Взагалі збіги є великою перепоною на шляху тих мислителів, які й гадки не мають про теорію вірогідності та її застосування — теорію, якій завдячують найбільш яскраві прояви дослідницької діяльності людства. В даному разі, коли б золото пропало, факт його доставки трьома днями раніше став би чимось більшим, ніж збіг. Він би став підтвердженням оцієї ідеї про мотив. Але, взявши до уваги реальні обставини цієї справи і припустивши, що золото було мотивом цього жахіття, ми повинні також припустити, що злочинець був таким нерішучим ідіотом, що забув і про своє золото, і про мотив.
Пам'ятаючи ті моменти, до яких я привернув вашу увагу, — незвичайний голос, незвичайна прудкість та дивовижна відсутність мотиву у такому надзвичайно жорстокому вбивстві, — погляньмо тепер на саму різанину. Маємо тут жінку, задушену до смерті силою руки і запхану в димохід догори ногами. Звичайні зловмисники не вдаються до подібних методів вбивства. І менш за все вони застосовують подібний метод, аби позбутися вбитих. Ви змушені будете визнати, що запихання трупу в димохід було чимось аж надто диким, чимось зовсім несумісним з нашими уявленнями про людські дії, навіть якщо припустити, що злочинці були найупослідженішими з людей. Уявіть собі також, якою мала бути сила, щоб так міцно запхати тіло в такий вузький отвір, — навіть об'єднаних зусиль кількох людей ледь вистачило для того, що витягти його звідти!
Звернімося тепер до інших проявів застосування дивовижної сили. На каміні знайшли пасма волосся — дуже густі пасма сивого волосся. Їх було вирвано з корінням. Ви уявляєте, яка незвичайна сила потрібна для того, щоб вирвати з голови одночасно двадцять чи тридцять волосин? Ви, як і я, бачили пасма, про які йде мова. До їх коренів разом зі згустками крові прилипли шматочки тканини скальпу (бридке видовище!) — вірна ознака тієї неабиякої сили, котру застосували для того, щоб з одного маху вирвати з корінням десь мільйон волосин! Шию старої господині не просто перерізали: голову геть відокремили від тіла. А за інструмент правила звичайна бритва. Це також є свідченням тієї надзвичайної сили, на якій я хочу загострити вашу увагу. Я хочу, щоб ви також придивилися — і придивилися уважно — до нелюдської жорстокості цього злочину. Я не нагадуватиму про синці на тілі мадам Л'Еспане. Мсьє Дюма та його гідний всілякої поваги колега мсьє Етьєнн заявили, що вони були спричинені якимось тупим предметом, і тут ці поважні пани мають рацію. Тупим предметом було не що інше, як кам'яна бруківка у дворі, куди жертва випала з вікна, біля якого стояло ліжко. Цю ідею, попри її простоту, поліція не взяла до уваги з тієї ж причини, що і ширину віконниць: як вікна гвіздками, так і її уява була наглухо зачинена для сприйняття того, що вікна хтось взагалі може відчинити.
Якщо ж доєднати до всього сказаного картину хаотичного безладу, що панував у спальні, то ми вже просунулися достатньо далеко, щоб зіставити такі поняття: надлюдська сила, дивовижна спритність, нелюдська жорстокість, невмотивованість різанини, якась гротескна і неймовірна жахливість скоєного, голос, за своїм звучанням чужий для слуху представників багатьох націй і позбавлений будь-якого чіткого або просто розбірливого поділу на склади. То яким же буде результат цього зіставлення? Яке враження я справив на вашу уяву?
Запитання Дюпена змусило мене здригнутися.
— Цей злочин, — сказав я, — скоїв якийсь схиблений, якийсь несамовитий маніяк, що втік з найближчої лікарні для божевільних.
— Певною мірою, — відповів він, — ваша думка не позбавлена слушності. Але ніхто не порівняв голоси божевільних, навіть під час їх нестримного шаленства, з тим дивним голосом, що лунав нагорі. Божевільні належать до якоїсь нації, і їх мова, хоч якою би нерозбірливою вона була у вигляді слів, завжди має цілком зрозумілий поділ на склади. Крім того, божевільні не мають такого волосся, яке я зараз тримаю в руці. Я виплутав цей жмуток з-поміж тих пасом, що лишилися на голові мадам Л'Еспане. Що ви про це скажете?
— Боже милостивий, — мовив я, зовсім спантеличений. — Це якесь більш ніж дивне волосся — воно не належить людській істоті!
— А я і не сказав, що належить, — промовив він. — Але перед тим, як прояснити цей момент, я хочу, щоб ви поглянули на цей аркуш паперу і той невеликий ескіз, який на ньому для мене виконали. Це — факсимільне зображення того, що в одній частині свідчень очевидців фігурувало як "темні синці та глибокі сліди від нігтів" на шиї мадемуазель Л'Еспане, а в іншій — як "низка сірувато-синіх плям, очевидно, відбитки пальців".
— Ви побачите, — вів далі мій приятель, розгортаючи аркуш перед нами на столі, — ви побачите, що це зображення дає уявлення про сильну і чіпку хватку.