Насправді
Кажуть, що від щастя – всі літають,
і ступають по трояндах. Ну майже так.
Але від самого себе захиститися як?
Коли йдеш до себе? Йдеш і не приходиш?
Коли майже те саме буває несхожим?
Птахи, обдурені твоєю лампою,
опівночі починають співати…
___________________
Сумніви поета щодо справжнього щастя в земному житті…
О час тиші
О, час тиші в місцях мовчання!
О, буття в очікуванні неминучості,
що захищає любов від руїни задоволень!
О, взаємодія таємного злочину
з відкритим покаянням,
яке дозволяє жити і в гріхах,
настільки смертельних, що вони
захоплюють вже себе самих!
___________________
Роздуми поета здатністю людей оправдовувати свої гріхи…
Чому саме сьогодні?
Ти добре знаєш,
що біль не може бути меншим
в порівнянні з більшим болем,
але що з тобою сталося,
що руки в тебе – закривавлені?
Адже ти нікого не вбивав,
і ти ніколи цього не зробив би,
ти тільки збирався це зробити,
але чому саме сьогодні?
___________________
Слово поета може бути настільки гострим, що воно вбиває той негатив, що заважає суспільству рухатися далі…
Кому?
Перші горішки серпня. Верес. Туман.
Тільки сонце, наче курячий зад
застигло між двома горами.
Горнулась дерев'яна музика гаю
до листя золотого та багряного,
а потім засперечалася з вітром.
Як тут гарно! І щось знову
повертає життя до життя.
Хочеш про це розказати,
але не знаєш, кому –
___________________
Поет про своє захоплення серпневою красою розказує у своїх віршах, тобто читачам…
Сліпо і важко
Та мікенська спідниця залишиться,
але з тобою, жінко, це як перевзутися
із постолів – на черевички.
Старість чи дряхлість вже не мають
Янгола-Охоронця, тому навіть доля
відмовляє їй у допомозі –
і вона не сміє триматись за неї, навіть за рукав –
ти підеш тільки по пам'яті,
сліпо і важко…
___________________
Людське суспільство в усі історичні періоди постійно повторює свої помилки…
Самотність
Це було лише тиждень тому –
калюжі, зірочки, сльози,
але сьогодні – засніжило…
В дитинстві ти завжди прагнув
пройтися першим по першому снігу…
Невже цієї зими ти ляжеш востаннє
до останніх своїх перин? О, яким мовчанням
кричить невидиме, що має стільки жовчі,
що навіть чорнішою стає темрява ночі!..
___________________
Світ природи, особливо білий сніг, вносить в життя поета світлу радість, яка залишається у віршах, щоб розігнати потім темряву та злість людського суспільства…
Repone gladium in vaginam
(Поклади меч у піхви)
Перервати жінці вагітність –
це як силою зірвати незрілий плід
з яблуні, з листя, із вірша!
Але життя у житті – сильніше,
це наче як хтось за когось хитріший.
Або вбий – або будеш убитий сам!
_________________
За Євангелієм, коли стражники прийшли схопити Ісуса Христа, один із його учнів витяг меча. Тоді Ісус сказав йому: "Поклади меч у піхви; бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть".
Колір
Ви сказали, пане, що в словах
може продовжуватись життя,
і тоді перед смертю ми живемо двічі…
Але вбивця вам – не відповість,
він дивиться на красуню, що проходить,
і розмірковує, якого кольору
в неї волосся на інтимних місцях,
щоб встановити її колір природній…
О, руїно, наповнена роздумами,
а тому – така ще боязка!
_________________
Життя може продовжуватись в словах, коли ці слова – твір мистецтва. І смерть (вбивця) цього боїться.
Безодня безодні І
Щоб залишитись глибоко шляхетним,
здолавши високі гори та провалля,
треба знайти такі для себе речі,
щоб бути непомітним і звичайним,
щоб бути наче меншим – ще і ще…
Та перед тим, як все це станеться,
треба сплатити статевий податок,
і ви, мої думи, ви кличете роздуми
про знищення звичної всім насолоди!..
_________________
Шляхетність – це уміти бути безкорисливим, уміти вийти з безодні фізичного та матеріального…
Восени
Це осінь. І знову вихолощені сопраністи
творять дощову пустелю. Бо ніякого толку
не було б тут від ревіння,
бо інакше неможливо висловити осінь.
І просто так – залишилися тіні:
чи випадково, чи на зло комусь,
чи просто по-сусідськи –
і тільки скажений вітерець в саду
рахує, скільки слив одного кольору…
_________________
В осінній природі автору вчувається високий голос співаків, бо і сама природа восени стає тоншою і вищою…
Не плач!
Стемніло вже, перестань читати!
Нічого, не плач!
Можливо, сьогодні, чи вчора,
чи через деякий час
твоя доля і воля будуть в гармонії з життям,
навіть коли вони по-різному мислять.
Але, звісно, порушити дане слово
означає скотитись в безодню.
Крові – достатньо, не вистачає вбивць…
_________________
Нічого випадкового в житті не відбувається, навіть великі трагедії – не випадкові…
Марнославство
Відрубана рука ледь захищається
мовчанням про те, що так сталося,
але божевілля постійно й огидно
запитує, що ж відбувається.
Час, показаний нам уві сні,
має будильник під снігом.
Шукаємо вихід з будинку,
якого вже не існує…
_________________
Гордість та зарозумілість рано чи пізно приводить людину до безвихідних ситуацій…
Черемшина
Не нарікай, що грубий і ламає тобі руки,
в той час, як зацвітає черемшина!
Бо ти його не запитала,
хто він такий і як його ім'я –
а він не міг тобі сказати-розказати,
тому що голову йому забила
оця квітуча черемшина:
і саме тут, у цю хвилину…
_________________
Кохання може виникнути спонтанно, особливо навесні, особливо, коли повітря наповнене ароматом черемшини…
Фундаментально
Сьогоднішній день – це просто жах,
який логічно іде за правдою –
по фальшивих слідах гри у хованки.
О поезіє, постійними є також страхи,
але якби тебе не було,
звик би до них, знищив їх потім
а після того – вже б і не жив.
Чому замурували вікно навпроти?
_________________
Поет без поезії не зможе жити, але його поезія – не всім приємна, бо говорить правду…
Постійно вона
І де б ми так зустрілися? Літо панує,
не міг я тоді кинути змію на твої груди.
До кого б ми звернулися? Осінь,
з її урожаєм,
може відкинути дарунки так само.
І де б ми так зустрілися? Всі тіні стихій,
що виникають в почуттях,
не яскравіші за снігопад під час інтимності.
Чому ми так зійшлися? Весна прийшла раніше,
ніж Адам назвав усіх звірят.
Куди б ми так прийшли? Смерть – сліпа,
вона спочатку чує, а потім вже торкається…
_________________
"Постійно вона" – це постійна смерть, яка виникає як в природі, так і в почуттях між людьми.
Хто може знати
І це ви поклали мені на книгу
свої зрізані коси, своє волосся,
тільки тому, шо на весіллі
ви будете в інших шатах –
і в церкві, і в ратуші,
але, маючи небагато тих шат,
вам доведеться щотижня їх прати,
поки наречений продає вашу спальню!
Люба моя, хто може знати, чи сльози
не пізнають себе саме там,
де їх вже ніхто не побачить?
_________________
Весілля та кохання – це різні речі, але в усіх випадках життя для закоханих не буде легким…
Хіба що
В освітленні серпня квітневий колір
працює незалежно від часу –
до першої порожнечі... На горах
нас не чекає нічого... Деякі звуки,
що створюють окрему октаву,
хочуть домовитися з мовчанням,
перш, ніж виникне тиха гармонія...
Це тільки людям
треба починати все знову спочатку.
Можливо, і справді, вони тут раніше.
І їхнє лайно – передує вічності,
хіба що було б не сучасне...
_________________
Гостра сатира на міщанство людей…
Безодня безодні ІІ
Тут – пустеля... Її – цілісність,
а отже – незайманість...
Біля неї – нахилена єдина стіна,
щоб упасти або спостерігати,
чи ще жива, чи мертва земля,
що приймає постійні народження...
Справа не в закоханих, хоча, безумовно,
їхня несхожість зменшує суттєво
відстань до входу…
_________________
Земля вже втомилась від людей, бо вони часто перетворюють її на пустелю…
Без жодного грому
Не кажи, що була там сама.
або взагалі не була. Де кроки не варті
нічого, там завжди є паломник. Часто
через короткочасність життя ми знову
наче стоїмо перед Страшним Судом.
Але твій перелюб буде записаний
навіть і в заповіті…
_________________
Найстрашніший суд – це Страшний Суд, але Бог судить не людськими мірками, а небесними…
Стіна
Що ти там була зі мною,
швидше правда, ніж брехня.
І земля тоді промовила:
"Невисока ця стіна... Бо вона
така ж брудна, як і стіна
винокурного заводу…
Іншими є мури цвинтаря, але за ними
ми почуємо заупокійні лиш молитви…"
_________________
Земні справи, як і земні стіни, не бувають ідеальними, тобто не помиляється тільки той, хто нічого не робить…
Страх
Серед плодів мені подобаються
лише нестиглі, ті, що ще зелені. А між
утвореним і тим, що ще не створене,
страждання не бувають без надії.
Це просто – ми, і ким би тут ми не були,
ми завжди прагнемо до рівноваги,
і хочемо про таємниці всі дізнатись,
та перш за все ми – мозок, стать живіт,
і наша голова, і наші страхи... Бо й справді,
ні сонце, ні тим більше пекло, не заборонять
тіням те, що вже дозволено і зроблено тілами...
_________________
Страх у житті буває різний, але гідний уваги той страх, який робить людей більш сміливими!..
Від людини
Ніч... Будь-яка і коли вона схоче?
Ніч зберегти чи відкласти на потім?
Аби на себе вона була схожою,
треба від себе їй відрізнятися...
Коли ми цілуємось, закриваємо очі.
Нам соромно, чи ми хочемо бачити?
Але мистецтво – це від людини.
Чим вищі її почуття – тим глибше
все те, що у світі – нематеріальне,
що прагне зробити формою все,
що було ще давно, до його існування.
Та навіть демон не зменшить ніщо...
_________________
Ніч життя долається високими почуттями – такими, як кохання чи мистецтво…
Необов'язково
Від фрукта до фрукта ми йдемо, але
яблучне необов'язково має бути в яблуках.
Від буття до буття нас веде життя, але
ідеалізація необов'язково має бути в ідеалах.
В такому величезному просторі
шукаєм щось і шукаєм когось,
але шукаємо лиш тут і там.
Ніщо не перевершить нас зі схожим ім'ям…
_________________
Глобальні зміни в земній цивілізації примушують людей теж змінюватись, бо без змін не буває розвитку.
Ілюзорність
Навіть якби ти й схотіла, що б ти змогла?
А він пішов туди, де вже побував,
а далі піти – вже не посмів…
Не буде для інших, хто прийде пізніше,
це зміна шляхів… Розмовляємо
самі із собою, а він – за інших сказав…
І навіть чудо – це тільки ілюзія…
Нас охопила темрява…
І самій землі вже байдуже до неї…
Нам чогось не вистачає… Але навіть і те,
чого нам ще вистачає,
в небутті його – вже не буває…
_________________
Є люди, які прокладають шлях іншим – в житті, в праці, в мистецтві.