Це тільки ми
Великий пагорб, грудаста стіна
і наша вежа – така стародавня!
Це тільки ми – скороминущі і випадкові,
це тільки ми тут – неначе фантоми,
якщо не з інших причин, то тому,
що ми відповідаємо якось загально
тому, чого не було в запитанні.
Ми боїмося.
____________________
Нічого випадково у світі не відбувається, але тільки сміливим відкривається смисл життя.
Це все
Інколи відчуваємо: що між вікнами
не можуть стати меблі,
що не можна оголосити наперед
про вічність на вулиці, яка до вічності
зовсім байдужа – з давніх давен.
Це все – ніби звільнення чи ніби
божевілля, що могло бути і насильством,
на яке ми погодились – з давніх давен…
____________________
Насильно зробити щасливим ніхто нікого не може, навіть пропагуючи вічні цінності…
Наче
Ти пропустила свій вихід на сцену
босої ноги. І залишаться твої стегна
закриті для чоловіка назавжди.
Ти живеш на землі, будучи в небутті
Але, можливо, ти любиш музику,
тому що з нею ти можеш змінити ім'я
для довшої ночі своїх сенсів,
наче діва, що має підступність у серці,
наче жінка, що має на думці забиття…
____________________
Роздуми автора про те, що жінка створена для любові більше, ніж чоловік…
Що…
Що надія розбійників міниться кожного дня.
Що той, хто не має долі,
все ще живе, маючи почуття,
наче вдивляючись в зелену темряву.
Що інший – не має часу,
не має часу навіть на смерть.
Що інший хотів би брехати мертвим,
але мусив би йти задом наперед.
Що місто наповнене тим самим,
що і в селах давно лунало.
Чи не забув я ще когось згадати?
____________________
Сумна сатира на примітивне життя сучасників поета актуальна і в наш час…
Рідний край
Сподіваюсь, ти не будеш говорити,
як цариця Хатшепсут з Єгипту –
що любов лиш тоді буде любов'ю,
коли принцесою ти будеш знову?
Але якщо це дійсно так,
що я бачу свій рідний край
начебто тільки вночі,
то якщо ти маєш дві могили,
одну мені – позич!..
____________________
Переживання автора за долю рідного краю…
Жодного сонця
Ні, моя любове, навіть і без демонів,
навіть не на скелі тебе скинути легко,
в якому вони не сприймають нашу любов,
в якому ти сама будеш старіти,
і допомоги – не прийде нізвідки!
Але навіть якби ти не мала
в майбутньому жодного сонця,
в пам'яті переночувати – ти можеш…
____________________
Цей вірш В. Голаня співзвучний з віршем "Рідний край", де ніч символізує темні роки для його батьківщини…
А потім
Хто тобі це сказав? Адже це – неправда!
Навіть в раю, де ми піднімаємось вище,
ми сумуватимемо за гріхами, такими великими,
що нам би мусили всі вклонитися.
А потім – існує така краса,
що ніяка смерть вже й не страшна,
хіба що не дасть нам на неї глянути…
____________________
Приходимо на землю, щоб переборювати труднощі, і тільки сміливим відкриваються нові горизонти нової краси.
Його безодня
Кохання вимірюється відстанню
від того, кого ми не любимо.
Бійтеся простору рівнин,
бо його безодня – є всюди.
Нам також важко зрозуміти,
що в хижаку більше людини,
ніж в якійсь іншій тварині…
____________________
Рівнина життя, де все видно (просто і зрозуміло), може затягнути в безодню міщанства, і лише хижаки (сміливі люди) можуть її перестрибнути…
Але
В центрі світу – геній та жінка:
він, який несе, аби нести,
і вона, що живе сама по собі
і, взагалі, всього – уникає.
Але надія це – передбачає…
____________________
Генії приходять на землю, аби бути взірцем для звичайних людей. Але і геніям потрібна муза...
Це також
Це була самотність, створена не тими,
хто тут насправді не присутній,
а тими, кого тут вже немає –
навіть без натяків на брязкіт кайданів,
навіть без огляду на те, що всі говорять
про важкі речі, але кожен – по-своєму:
це також має мури, які ближче, ніж стіни.
Тут тобі – вже нічого чекати.
Навіть в смерті це буде втрачено,
раніше, ніж ти помреш…
____________________
Для поетів взірцем є давно померлі творці, але кожен поет прагне створити щось своє…
Піст перед Різдвом
Був то піст перед Різдвом. Холодило,
зі штучним носом з'являвся мороз,
дихав сам по собі… Що, можливо,
не вистачає людям, те знайдуть знову
в розпусті та блуді… Бо через гріхи
худому в пеклі дадуть достатньо жиру,
і якщо його ненависть в пеклі спаде,
страх тоді – обов'язково прийде…
____________________
На думку автора, до духовної чистоти треба прагнути і в інші періоди року…
Хто знає?
Ні, ні, ніколи я цього не казав,
навіть коли чув щось здалеку,
слухати мені – ніщо не заважало
того, що називало твоє ім'я,
коли ти втрачала свою пам'ять…
То була приглушена луна,
що різко змінювала твоє існування
стійкої скелі під час каменепаду?
Хто знає? Але це була ти,
що роздягнулася догола,
а потім вже й не одягалася…
____________________
Кохання має багато сторін, і обом закоханим всі ці сторони – приємні…
Надія ІІ
Жорстока образність статі,
коли образність одягнута в шати
при зменшенні музики та збільшенні слуху,
при нерухомому світлі в рухомій темряві…
Це все – інстинкт, в якому дотик абстрактний
відчуває пластикову порожнечу?
Навіть пекло є лише у пеклі…
____________________
Інстинкти тіла закоханих приємні лише тоді, коли між ними є кохання…
Без
Знову цей рух душі без тіла,
який передчуття моє зловило,
і дотик останньої реальності,
і слово, що відкладається постійно,
і врешті решт – стає непотрібним.
Віра в Бога – без Бога.
____________________
Одних слів недостатньо для справжньої віри, але в поета його віра проявляється в словах…
Насправді
Це також змінило твоє життя:
що дерево є меншим, а вища трава,
що слово йде далі, ніж інші слова.
Але від вічності, десь на межі десятій,
це було насправді поверненням назад…
____________________
Життя суспільства, вся його історія – це постійне повторення помилок минулого…
Рух?
Ті, що співають і ті, шо відспівали,
ті, що ламають, і ті, що незламні,
ті, що горять і ті, що згоріли,
ті, що падають і ті, що в падінні.
Безсмертя душі! І це є її рух?
Бачу вас здалеку чи зблизька,
але ваша присутність – відсутня…
____________________
Діяльність людської душі проявляється в незламності тіла, тобто у прагненні людини до кращого, ніж є, у прагненні до досконалості…
Тільки так
– Бажання очей під поглядом духа… Знаєте,
я завжди був сором'язливим… Але
якщо не дозволяють, вчиню і насильство…
– Ненавидіти з любові… Хіба це можливо?
– Люба моя, ваші очі повні сліз…
– Любити з ненависті… Хіба це можливо?
– Люба моя, питаємо хворого,
чому він стогне, і любимо його…
але ненавидимо його тому, що він стогне…
– Божевілля!
– Тільки не зрікайтеся його, щоб не зректися
того життя, що не має інших доказів…
– Чому ви пишете вірші?
– Це про буття… Про німе буття на нашій землі…
____________________
Вірші поета не всім подобаються, але вони лікують душу, як лікар лікує хворого в лікарні…
Наче
Великодній піст у божевіллі –
це вже потворність! Все нам здається,
неначе ми мали б когось вести,
того, хто б'є нас палкою сліпця,
і наче ми – вже тут були,
і наче ми – як у театрі, але хотіли
дивитись це, як у театрі –
побачити виставу до кінця…
____________________
Справжня віра не потребує ніяких постів, і вдавати з себе праведника – це лише чергова вистава в театрі життя…
Пил
Глянь, пил піднімається, це мертві,
і вони – такі ж легкі, як і повії,
що не втомилися відкривати стегна
до вікон, до дверей, до брами, до воріт…
Скоро задощить… Адже багато вбивць
зараз плачуть від жалю до себе,
а не над злочинами своїми,
особливо, коли немає месника
і при зменшенні розуміння…
____________________
Люди постійно грішать, перетворюючи своє життя на пил, який нічого не вартий…
Страх І
Бо вона мала перуку і приліплені веснянки,
і цим доводила, що дерево – реальніше,
навіть при штучному освітленні, при лампі.
Бо ми – не є природою.
Звідси і наш страх – страх смерті,
страх невідворотного…
____________________
Всі ми – частина природи, але для розвитку людського суспільства ми маємо проявляти і свій інтелект, а не тільки природні інстинкти.
Рядки І
Трохи побути тут іще –
віддалити смерть,
але це – неможливо, тому що вона
йде попереду життя.
Але іноді вона зумисне змінює голос –
йде попереду любові?
___________________
В людському суспільстві, як і в природі, існує вічний коловорот – життів та смертей, але найвищого значення в цьому коловороті відводиться любові…
Але…
За чий гріх може бути святість
і без Бога? Камінь,
який скинула на себе,
вбив би інших, тих, кого не треба…
Але це співчуття в жорстокості!
___________________
Кожному Бог дає випробування згідно його сил…
Чому все…
Чому все повертається проти нас
так загрозливо, хоча
і без порушення зв'язку,
який, однак, підсвідомо змінює ідею!
Я бачив підлітка, котрий виштовхнув
око дівчинки персиковою кісточкою.
І чув чорноту кашляння гір,
як же тихо наблизилася
до єдинорога содомія…
___________________
Автор з гіркотою відзначає, що людям, на жаль, грішити значно легше, ніж творити добрі справи.
Ніхто
Цей погляд із-за рогу під час
кубізму жіночих дельт,
цей погляд на вміст музею,
з античності взятий хребет!
В натовпі людей більше, ніж коли ти сам.
Ніхто не був там, та все-таки участь брав.
Хоча й абстрактно, але маєш дві статі…
___________________
Поет в своїх думках лине до всіх історичних періодів, в тому числі й до античності, де його душа теж колись жила…
Пізньої ночі
Це кохання – неначе іронія
між тілом і душею, якої немає,
отже, кохання – це наче іронія,
що між тілами зринає?
Від страху перед реальністю
це кохання – неначе дитина.
Хто заперечує первородний гріх,
не розуміє, чом смерть появляється…
___________________
Філософські роздуми про те, що в Раю не існувало смерті, але кохання варте того, щоб жити на землі…
Завжди
В цей час десь діва
балує сестрину дитину.
В цей час десь коні
беруть цукор з долоні.
В цей час десь пінгвіни
крадуть один в одного яйця.
Але прихована руїна є всюди і завжди,
як передчуття остаточної руйнації…
___________________
Люди завжди порушують Божі Заповіді, що врешті решт і призводить до загибелі цивілізацій…
Доля
Лиш поцілунки діви не заважають тому,
що заховала у снах личинка,
але і вона хоче змінити свою долю.
Змінити долю! Але саме вона,
котра повертається проти нас,
щоб не стати ще більше жорстокою…
___________________
Долю змінити неможливо, і всі її складнощі направлені на те, аби люди удосконалювалися…
Рядки ІІ
Гіркий досвід любові у святих:
що навіть і в екстазі буває –
в усіх значеннях їхнього тіла.
Святий – бачить очима душі,
і мужність святого – не є перемогою,
тільки в бажанні любов зберегти
була смерть того, хто нею і жив…
___________________
Смерть Ісуса Христа була необхідна, аби перемогла його віра…
Тільки
Воліють не шукати самі себе,
бо самі собі – не належать;
воліють краще плакати,
ніж страждати.
І якщо мало хочуть змінитись,
то можуть тільки наблизитись…
___________________
Тільки в стражданнях душа людини вдосконалюється, але страждати – це не тільки плакати, але й діяти…
Мабуть, так
Хмара – гіпсовий зліпок далекої грози.
Наче додолу кидають вила духоти,
цілий кузов перегною вірності.
Ніби ті вила – гроза, що клянеться
але пальцями – вниз.
Початок алеї, поцілункам – кінець…
___________________
Клятви в коханні – неможливі, бо кохання – це дар Небес…
Увесь звук грому
І чому ти злякалася самої себе?
Що він тебе кохав і на шибениці,
яку ти прикрасила діамантами?
Статуя того б – не знала,
але ти – відчувала,
що все у житті
приходить так пізно,
що в смерті приходить так рано…
___________________
Все життя людина вчиться, в тому числі все життя вчиться кохати…
Ми не знаємо
Думки – невидимі! Про це і ми
міркуємо, запитуємо у коханих…
Думки всі – видимі! Міркувала і ти,
чи справді це так, міркували і ми,
читаючи згодом твої листи…
Але як ти всміхаєшся – ми не знаємо,
і як ти смієшся,
і чому ти плачеш…
___________________
Думки стають видимими, коли їх описують закохані чи поети…
Чи забудемо?
Чи забудемо своє ім'я,
коли нас вже тут не буде,
наче це ми подумали
про долю без життя?
Хто знає? Але для тебе
найважливішою буде поезія…
___________________
Поета пам'ятають, коли його вірші читають, коли його поезія актуальна.
Глибоко
Гори існують глибоко в собі.
Що з них тобі? Вони руйнуються.
Але, можливо, це руйнування
і є насправді ознакою сили?
А що таке камінь? І що тобі
до його ритуалу падіння,
що нагадує замуровані книги,
де б вони не були.
Ми підвладні долі, а доля – собі…
___________________
Наша доля – незмінна, але ми можемо змінити відношення до неї…
Йде…
Йде сувора зима… Довгим кроком,
яикй може бути й дуже коротким…
Хтось нас постійно завертає туди,
де ми багато разів вже були,
наче бути чи не бути – проблема…
І хтось тоді скаже: "Будьте щирими!"
А коли ми запитаємо, що це таке,
скаже: "Те, що не можна повторити!"
___________________
Життя постійно вчить людей жити по совісті…
Не встигають
Ця невпевненість в розумінні тварин,
вдячних за те, що вони не схожі на людину!
Йдеться про простір без часу?
Чоловіки, маючи свободу замість в'язниць,
бояться туди зайти, бояться кінця,
благають про відстрочку смерті –
в той час, як жінки так страждають,
що навіть посивіти не встигають…
___________________
Тваринний світ набагато кращий за людський, бо люди думають не про смисл життя, а про його тривалість.
З далечі до далечі
Чому ти хочеш здивувати не передчуттям,
а прощанням, не кінцем, а висновком,
тим, що вказуєш дорогу, яка веде вниз,
веде з високих гір до твоїх приятелів?
Адже ти все рівно будеш там,
хоча й не будеш разом з ними,
особливо, якщо ти – не з ними…
___________________
Поет має свою точку зору на багато речей, тому йому подобається самотність…
Потім
Знову йде кровотечею і танцює вагітною,
знову око пупка – на жіночому тілі,
яке затаїлося, якщо затаїлося…
Знову повторюється, як в теоремі Піфагора,
від золотого стегна – до прутня золотого,
знову не діти, а глядачі цього прагнуть,
але катастрофа – вже сталася,
а люди – просто її виконавці…
___________________
Зацикленість людей на фізично-матеріальному житті рано чи пізно призводить до катастроф…
Сорока
Вухаті звуки перелюбу закрили вікна,
але забули закрити двері.
Сорока повідомляє про гостей.
Господарський двір – сміхом повниться,
що лунає-падає за великими бочками.
Пес перед кузнею ковтає обрізки копит.
Дощ на козі прилипає срібним повітрям,
і на дротах, і в промежині телеграфних стовпів…
___________________
Дощ в сільській місцевості означає відпочинок, але чи буває відпочинок для душі?..
Abyssus abyssum
(безодня безодню закликає)
Як мало речей дають нам спокій,
і краще рано, щоб не було пізно,
в той час, як додаються кроки
знову назад, на задній хід…
Завитки едемського змія
стискають наш мозок так,
що навіть думки синіють…
На лікоть вище – дерево раю,
та набагато вище – сам рай
вершиною своєї безодні…
___________________
Жити на землі та дотримуватись Божих Заповідей – надзвичайно важко, про це свідчить людська історія…
На весіллі
Напіввідкрита швидкість юних пагонів,
що мружаться зеленню, гикають вусами,
відганяючи мух, хтиво п'ють відвагу:
і все це потім вони зберігають,
і ніби прагнуть, та не хочуть знати,
і все це потім вони забирають,
згідно бажання, але не далі...
І тут наречений говорить слово,
слово – незріле, слово-полова,
він прагне нарешті поставити крапку,
та тільки штурхнув він свинячу голову,
що з весільного столу скотилась додолу...
___________________
Критика міщанського весілля? Можливо.