що був він для нас занадто близько?
Що він завжди новий, хоча і незмінний?
А його приховані прагнення ми вважали
божевіллям – випадковим чи нетривалим...
І він говорив, щоб ми обмежили
свободу тюремних стін –
бо вона вже всюди з'являється.
А ми вважали, що це – нормально,
бо ми з дитинства – були ув'язнені,
тому закрили за собою двері,
а ключ викинули через вікно,
катові...
ІІ
Можливо, він просто хотів сказати,
що він себе таким – не вважає,
бо, якщо ми кажем отак про себе,
для чого нам взагалі сюжет?
Але, можливо, що і насправді,
ми теж самі на такого чекали,
хто вийшов би вже із в'язниці…
Але чи можна цьому довіряти?..
ІІІ
І що ми боїмося… Що ми боїмося
внутрішніх образів тільки тому,
що найглибші почуття переходять у форму,
і у формах вже набирають висоту.
____________________
Такі великі особистості, як Карел Гінек Маха, приходять на землю, щоб покращити життя людей, показати їм красу свободи, але більшість людей не бажають нічого змінювати, тому продовжують жити у своїх в'язницях – в'язницях звичок та покори.
Діва
Ні, не кажи мені, що будеш будь-де,
бо діва не може грішити повсякденно,
навіть якби так і вчинила… Неповторна,
вона є тільки там, куди заборонено вхід жінкам,
вона є тільки там,
де немає спогадів про те, що з нею сталося,
де немає відлуння раніше, ніж голосу,
де зміна імені – не допускається
в цікавому співіснуванні слова…
Діва! Але звичайно і загалом
все вона може, і все їй дозволено,
бо час є в нічому, і час є ніщо
бо вічність – у ній, а не десь у просторі…
____________________
Філософські роздуми про значення вічності Діви Марії…
Але ти кажеш
Ні, не ходи туди так часто,
особливо в той момент, коли вино
тільки тому переливається зі склянки,
що місячне світло падає на нього!
Адже, навіть і не бажаючи,
ти постійно твориш самообман,
не розрізняєш хтивості від кохання,
побачивши родинку на личку панянки.
Але ти кажеш: "Відстані немає для демонів,
І зло, хоча й персоніфіковане людиною,
____________________
Творити зло людину ніщо не примушує, тільки власне бажання здобути якісь матеріальні вигоди.
Що –
Що то за молодість, що їй так важко
і що камінь її важкості не буває реальним,
а лише – при підйомі вгору.
Що то за брехня, яку кажуть і далі,
маскуючись за іншими іменами –
аж до безпорадності долі,
аж до долі, яка передчуває, чим вона стане,
аж до долі, яка відчуває свою неповторність,
аж до долі, яку залишило життя…
____________________
Поети, як і інші творці, часто відчувають себе молодими, але їм дуже важко боротися з брехливим світом, особливо, коли треба нести свій хрест на гору, тобто піднімати суспільство до вершин духовності…
Осінь
Дерево ще в листі,
але вже не з ним,
бо воно хотіло б піти
у більш таємні світи,
в яких воно буде саме,
хоча й заперечує це…
Так само й статуя під ним,
з широкими сідницями,
яка не знає, що їй помислити,
коли не довіряє власній душі…
А діти? Діти не хочуть яблуко,
вони хочуть більше яблуко…
А Адам? Хотів бути безсмертним,
але з тих пір вмирає безперервно…
____________________
Осіння пора часто навіює думки про смерть та безсмертя…
Дівчина
Дівчина… Десь там… Чи деінде…
Коли невинність буває і в жінки,
і вона це відкриває сама по собі.
Коли їй не дозволяють відчути, пізнати.
Коли навіть власне дитя їй скаже:
"Ти така самотня, що соромишся і мене?"
Що найбільше часу, коли він зупиняється,
і в цей час можливий прихід і смерті,
хоча доля з цим може й посперечатися…
____________________
Кожна людина має в житті таку любов, яка їй визначена долею, і коли дівчина народжує дитину, її можуть засуджувати, але діти народжуються тільки з волі Бога…
Пустеля
Перед нами – пустеля…
Очі прагнуть побачити дух…
Навіть якщо ми здолаємо скелю,
смисл буде мати й зернятко піску…
Розмір вже тут – не має значення,
смерть – це перехід в космічну суть…
____________________
Якщо пустеля – це макрокосмос, то піщинка – це мікрокосмос…
Рух
Це пустеля, куди приходить тільки те,
що існує вічно… Йдеться про явище
сучасності в постійній його присутності?
Йдеться про рух безтілесної душі?
Йдеться про знищення руху неіснуючої душі?
Йдеться про небуття?.. Але небуття вже було,
а ми лише повертаємось в нього…
____________________
Потойбічний світ здається пустелею та небуттям, але насправді небуття не існує, бо душа людини – безсмертна, і знову й знову повертається в земне тіло, щоб зробити пустелі землі квітучими садами. В цьому і полягає вічний рух життя.
Заборона
Людина – сама по собі питання,
бо хоче на питання відповідь мати,
але тільки на землі це можливо –
коли всі питання можна з'ясувати.
Але тут для людини і є заборона.
І кожна заборона людини –
перевищує саму себе, свідомо
бажаючи з'єднатися з Богом,
котрий заборонив дерева в раю.
Заборона! Людська заборона,
яка мусить нахабно повернутись,
і свідчення тому – будівництво тюрми!
____________________
Біблійна історія про те, що Бог начебто забороняв з дерев брати плоди, порівнюється тут із заборонами в людському суспільстві, коли несправедливо засуджених садять до в'язниці…
Сам
Суддя в голосних дебатах
шукає для підозрілого чужинця притулок
і каже господарю: "Не те, щоб я хотів
запобігти позову на захист,
але, прошу вас,
не нищіть його, він знищить себе сам!"
____________________
В образі судді передано символ невідворотної долі, коли винна людина карається муками совісті…
Вбивця
Я від тебе – ні ближче, ні далі,
ніж від борделю до християн,
де стіна малює на камені
дві фігури вже третього тіла,
і де ревнощі та заздрощі
не можуть вже бути передчуттям –
ні ближче, ні далі.
Отже, будемо тут і в цей час…
____________________
Для героя зрада в коханні тотожна вбивству кохання…
Смерть
Говорили кругом, пили, танцювали,
коли смерть до тебе присіла раптом…
Дивився на неї, і все навколо –
стало вже іншим, не випадковим,
і не знаєш, де люди, а де їх портрет…
І ти подумав: хоч молодість вже постаріла,
вона – вже не та, що була раніше…
А смерть виймає свою фотографію
І каже: "Пусти її по колу,
але щоб підпис – ніхто не поставив!"
____________________
Образ смерті в цьому вірші тотожна совісті, і молодість людини існує вічно, якщо ця людина залишила свій світлий слід на землі.
Простір
Що ми засуджуємо у коханні?
Що в людях приживається,
а в долі – вмирає?
Така стійкість та вузьколобість
гармонію – тільки вбиває…
Але майстер пташиного польоту говорить:
Ще не час, в просторі – вітер гуляє…
____________________
Боязливість людей позбавляє їх справжнього кохання та щастя…
Але хто?..
Той, хто в мистецтві крутиться в центрі,
надіється зустріти дівчину,
хоча оригінальне із випадковим
і суперечить істині…
Й немає сумніву на жодну хвилину,
що може бути й інакше.
Це – лиш маленький шматочок надії,
та хто нас поверне в реальність?
____________________
Мрії про кращу долю (зустріч з кимось чи з чимось незвичайним) підтримують жагу до життя…
Знову жодного
Знову жодного листа від неї. Хтива надія
злягається з розчаруванням. Ми вдаємо,
що існуємо, але хіба хтось із нас
повертається туди, де нас вже немає,
аж до відчуття, що молодість – сама по собі,
аж до відчуття, що старіння
існує навіть і в молодих?
____________________
Є старіння тілесне, а є старіння духовне, яке вбиває молодість в душі, а заодно вбиває і кохання…
Варіанти
Божевільний, який має варіанти,
може вдавати своє божевілля,
а нас почуття провини – лякає,
ми боїмося помсти свого розуму,
і не знаємо, як це в житті буває,
коли в поезії цього – ще немає…
____________________
Поети своїм мистецтвом вчать людей жити. І для нормальних людей не існує інших варіантів, ніж Божі заповіді…
Межа
Можливо, й не варто згадувать,
бо навряд чи ми там були…
може, то була межа кохання,
яка повернула тебе в тобі
і мене – в мені. Але ми не знаємо,
чи вона мовчала чи була німа…
Є моменти, коли навіть сатана
зрікається нашого серця –
бо ми хочемо про все розказати…
____________________
В коханні двох людей часто наступає межа, коли колишні почуття вже не радують, а нові – не з'являються, і словами цю межу неможливо передати, її можна тільки відчути…
Я сказав
Якби йшов сніг, нам би всього
і не дозволили, тому що в ньому
ми залишаємо свої сліди.
Але йшов дощ, і сліпець промовив:
"Кого б ти позвав туди, куди нам не прийти?"
Я сказав: "Напевно, мрію, тому що мрія
не боїться нашого бажання…
Вона просто – зникає…"
____________________
Герой під словом "мрія" має на увазі все хороше, те, що залишить світлий слід на землі…
Але і ти
Коли людина буває одинокою,
чи є тоді байдужість чи ревнивість?
І чи кохання без жорстокості
відчуває себе покинутим?
Мовчання… Тиша… Але і ти,
але і ти, літня хмарко, що над нами,
ти теж існуєш ще десь! Ти теж…
____________________
Кохання, яким би воно не було, все одно кохання, котре дарує неймовірні почуття…
Під час посту
В п'ятницю, під час посту… Хмари
ледь важчі, ніж яєчка бика
в долоні кастрата… Вітер збожеволів,
перш, ніж спустився до рівня
земної поверхні і тих двох голосів:
"Був би вже далеко, якби у мені
переважало минуле над оракулом!"
"Далеко? Але я в цей момент був там –
далеко від минулого і далеко від оракула!"
____________________
Минуле в історії людства має навчати тому, як діяти в майбутньому.
Їм важче
Полин у своїй гіркоті – не винен.
Не винен і недоїдений хліб
у твоїй раптовій смерті.
Нічого чужого у вбивць – немає,
у них – більше абстрактного.
Їм важче бути впевненими,
і не надіятись їм теж важче…
____________________
Вбивці, в усіх значеннях цього слова, завжди – невпевнені, бо їх совість не дозволяє їм надіятись…
Чому?
Не відають, хто увійде до їх пустого місця,
до їх порожнього простору,
і забувають про існування лише випадково,
залишені на милість чи немилість…
Так, але чому співчувають жорстокості?
Так, але чому ми платимо за сльози?
Це тому, що стовп не хоче бути стовпом?
____________________
До жорстокості в усьому світі так звикли, що вважають її за норму, а от доброта, яка повинна бути нормою, вважається чимось незвичайним.