Бо видиме — дочасне, невидиме ж — вічне!
2 до коринтян 5
1 Знаємо, коли земний наш намет зруйнується, то маємо житло від Бога на небі, оселю нерукотворну та вічну.
2 Тому й зітхаємо, бажаючи одягнути наше небесне житло,
3 коли б тільки й одягнуті ми не знайшлися голі!
4 Ми стогнемо в цьому наметі під гнітом, бо не прагнемо звільнитися від нього, та одягнути інший, щоб наше смертне було проглинуте життям.
5 А той, хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток духа.
6 Отож, будучи завжди хоробрі, та знаючи, що, маючи оселю в тілі, ми не перебуваємо в оселі Господній,
7 бо ходимо вірою, а не видінням,
8 то відчайдушно намагаємося покинути оселю тіла й мати оселю в Господа.
9 Тому ми й пильнуємо, чи залишаємося в оселі тіла, чи виходимо з неї, щоб мати його схвалення.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.
11 Отже, знаючи страх Господній, ми людей переконуємо, явні Богові, але маю сподівання, що ми явні і вашому сумлінню.
12 Бо не пропонуємо ми себе вам знову, а даємо вам привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, хто хвалиться обличчям, а не серцем.
13 Коли ж бо ми втрачаємо глузд, то Богові, коли ж при здоровому глузді, то для вас.
14 Бо Христова любов спонукає нас думати так, що коли помер один за всіх, то всі померли.
15 А помер він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для того, хто за них був помер і воскрес.
16 Через те нині ми нікого не знаємо за тілом, а коли й знали за тілом Христа, то зараз ми не знаємо вже!
17 Тому, коли хто в Христі, той створіння нове, попереднє минуло і з'явилося нове!
18 Усе ж від Бога, що нас примирив із собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення,
19 бо Бог у Христі примирив світ із собою самим, не зважаючи на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.
20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: "Примиріться з Богом!"
21 Бо того, хто не знав гріха, він зробив за нас гріхом, щоб завдяки йому, ми стали Божою правдою!
2 до коринтян 6
1 А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої ласки не брали даремно.
2 Бо каже: "Сприятливого часу почув я тебе, і допоміг тобі в день порятунку!" Нині ж час сприятливий, нині ж день порятунку!
3 Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне,
4 а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у терпеливості , у скорботі, у скруті, в утисках,
5 у биті, у в'язницях, у безладі, у праці, у недосипаннях, у постах,
6 у чистості, у розумі, у лагідності, у доброті, у дусі святому, у щирій любові,
7 у слові істини, у силі Божій, зі зброєю правди в правиці й лівиці,
8 через славу й безчестя, через ганьбу й хвалу, як неправдиві, але все ж правдиві,
9 як незнані, але знані, як помираючі, але живі, як карані, та не до смерті,
10 як сумні, але завжди веселі, як убогі, але багатьох ми збагачуємо, як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.
11 вуста наші відкрилися до вас, коринтяни, серце наше розширене!
12 У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!
13 Тому віддавайте тим же, кажу немов дітям, будьте широкі й ви!
14 До чужого ярма не впрягайтеся з невірними, бо що спільного між праведністю та беззаконням, або що спільного у світла з темрявою?
15 Яка згода в Христа з Беліяаром? Або яка частка вірного з невірним?
16 Або яка згода між Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога живого, як Бог сказав: "Осяду я серед них, і серед них ходитиму, і буду їм Богом, а вони будуть народом моїм!
17 Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, — каже Господь, — і не доторкайтеся нечистого, і я вас прийму,
18 і буду я вам за Батька, а ви за синів і дочок мені будете, — каже Господь Всемогутній!"
2 до коринтян 7
1 Отож, мої любі, маючи ці обітниці, очистьмо себе від усього, що робить нечистими тіло й дух, удосконалюючи святість у страху Божому!
2 Дайте місце для нас! Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не ошукали!
3 Кажу не на осуд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам з вами чи померти чи жити.
4 У мене велика впевненість щодо вас, я пишаюся вами, я повен втіхи, збагачуюся радістю за всякого нашого лиха.
5 Бо коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, пригнічене в усьому: зовні — боротьба, страхи — всередині.
6 Але Бог, що тішить принижених, втішив нас приходом Тита,
7 і не тільки його прибуттям, а й втіхою, що нею він втішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, доповнивши мою радість.
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і тимчасово.
9 Я зараз радію не тому, що ви засмутилися, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутилися для Бога, щоб ні в чому не мати збитків від нас.
10 Бо смуток для Бога робить каяття на порятунок, а про нього не шкодуємо, а смуток світський приводить до смерті.
11 Ось-бо той смуток задля Бога — яке ж він спричинив у вас сумління, яке ж очищення, яке обурення, який страх, яке палке бажання, яку ревність, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кривдить, і не через скривдженого, а щоб виявилося для вас наше сумління перед Богом.
13 Через те втішилися й ми, і доповнили свою радість радістю Тита, що ви всі втішили духа його.
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоромився, а як ми вам казали все правду, так і наша хвала перед Титом правдива була!
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли ви були зі страхом і тремтінням.
16 Отож, тішуся я, що можу покластися в усьому на вас!
2 до коринтян 8
1 Повідомляємо ж вас, брати, про Божу ласку, що дана церквам македонським,
2 що серед великого утиску вони мають велику радість, і глибоке їхнє убозтво не завадило багатству їхньої щедрості,
3 бо вони добровільні в міру сил своїх і над силу, засвідчую,
4 з ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та єднання служінню святим.
5 І не так, як сподівалися ми, а віддали себе перше Господові та нам з волі Божої.
6 Тому ми благали Тита, щоб він, як розпочав, так і скінчив би в вас оцю добру справу.
7 А ви, як в усьому, збагачуєтеся: вірою й словом, і розумом, і сумлінням, і вашою любов'ю до нас, щоб збагачувалися ви і в справі доброчинності.
8 Я кажу це не як наказ, а щоб через дбайливість інших випробувати щирість вашої любові.
9 Бо ви знаєте доброту Господа нашого Ісуса Христа, який, будучи багатий, збіднів заради вас, щоб ви збагатилися його убозтвом.
10 І пораду даю вам про це, бо ця справа вам на пожиток, адже з минулого року ви перші стали робити це, і з великим бажанням.
11 Тож закінчіть цю справу, щоб ви, як ревно почали, так і виконали б у міру можливості.
12 Бо коли є бажання, то приймається воно згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має.
13 Я маю на увазі рівність для всіх, а не те, щоб вам було важко, а комусь легко.
14 Тож ваші статки хай нестаткам їхнім допоможуть, щоб і їхні статки були на ваші нестатки, щоб рівність була,
15 як написано: "Хто мав багато, той не мав зайвого, а хто мало, не мав нестачі".
16 Та Богові дяка, що він таку ревність дав у Титове серце для вас,
17 бо благання прийняв він, але, будучи ревним, відправився до вас добровільно.
18 А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за добру новину,
19 і не тільки оце, але обраний був від церков бути товаришем нашим у справі, якій служимо ми на славу самого Господа,
20 остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цими статками від пожертв, що в нашому віданні,
21 дбаючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми.
22 А ми з ними послали були брата нашого, про ревність якого ми часто пересвідчувалися у речах багатьох, який ще ревніший зараз через велику довіру до вас.
23 Щодо Тита, то він мій товариш, а ваш співробітник, а наші брати — вони посланці від церков, вони слава Христова!
24 Отож, дайте їм підтвердження своєї любові й нашої похвали щодо вас перед церквами!
2 до коринтян 9
1 А про службу святим мені зайво писати до вас,
2 бо знаю ваше бажання і ним хвалюся за вас македонянам, що Ахая готова з минулого року, а ваша ревність спонукала багатьох.
3 А я послав братів, щоб моя похвала, щодо вас, не даремна була в цьому випадку, а щоб були ви готові, як я й казав,
4 щоб нам не осоромитися, коли македоняни прийдуть зі мною та знайдуть, що ви неготові.
5 Тому я вважаю, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготували заздалегідь обіцяний ваш щедрий дар, щоб був він, як щедрий дар, а не як річ примусова.
6 А до цього кажу: хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме!"
7 Хай кожен дає, як серце йому дозволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!
8 А Бог має силу своєю безмежною ласкою вас збагатити, щоб ви, маючи завжди в усьому всілякі статки, збагачувалися всякими добрими вчинками,
9 як написано: "Розсипав та вбогим роздав, його справедливість пробуває вічно!"
10 А той, хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, хай дасть і примножить ваше насіння, і хай він зростить плоди праведності вашої,
11 щоб усім ви збагачувалися на всіляку щирість, яка через нас стане Богові вдячністю.
12 Бо справа служіння цього не тільки вдовольняє нестатки святих, але й багатіє багатьма подяками Богові.
13 Згадуючи це служіння, вони хвалитимуть Бога за ваш послух у визнанні новини Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх,
14 вони моляться й сумують за вами, знаючи про надмірну Божу ласку на вас.
15 Дяка Богові за невимовний дар його!
2 до коринтян 10
1 А я, Павло, коли з вами — покірний, а коли далеко — сміливий проти вас, благаю вас лагідністю й ласкою Христовою.
2 І благаю вас, вчиняйте так, щоб мені прибувши до вас, не довелося виявляти хоробрість супроти деяких, котрі гадають, ніби наші вчинки за тілом.
3 Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми,
4 зброя-бо наша, що нею воюємо не тілесна, а міцна Богом на зруйнування твердинь.