І знову зібралося люду, що вони не могли навіть хліба з'їсти.
21 І коли його близькі почули, то вийшли, щоб забрати його, кажучи, ніби він несамовитий.
22 А книжники, що прийшли з Єрусалиму, казали: "Має він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів".
23 І покликавши їх, він приказками до них промовляв: "Як може Сатана виганяти Сатану?
24 Коли царство поділиться в собі, то не зможе встояти те царство.
25 І коли будинок поділиться в собі, то не може встояти він.
26 І коли б Сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, а згине.
27 Ніхто не зможе вдертися до господи дужого, щоб пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже господаря, і аж тоді пограбує господу його.
28 Запевняю вас, що пробачаться людським синам усі гріхи та всі лихі слова на Бога, хоч би якими вони не були.
29 Але, хто лихословить на духа святого, повіки йому не відпуститься, під гріх вічний він підпадає".
30 Бо ж казали вони: "Він духа нечистого має".
31 І прийшли його мати й брати, і осторонь ставши, послали покликати його.
32 А народ навколо нього сидів. І сказали йому: "Онде твої брати, мати й сестри тебе питають".
33 А він їм відповів: "Хто моя мати й брати?"
34 І поглянувши на тих, що навколо нього сиділи, додав: "Ось мати моя та брати мої!
35 Бо хто Божу волю виконує, той мені брат і сестра, і мати".
Вiд Марка 4
1 І знову почав він навчати над морем. І зібралося до нього багато народу, так що він увійшов до човна біля берега й сів, а народ весь був на березі.
2 І багато навчав він їх приповістями, і в науці своїй їм казав:
3 "Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.
4 І як сіяв, упало зерно одне край шляху, і налетіли пташки, і його видзьобали.
5 Інше ж упало на грунт кам'янистий, де не мало багато землі, і швидко зійшло, бо земля неглибока була,
6 а як сонце зійшло то зів'яло, і коріння не маючи, всохло.
7 А інше впало між терен, і вигнався терен, і його заглушив, і плоду воно не дало.
8 А що впало на добру землю, зійшло і росло, і видало плід у тридцятеро, у шістдесят і в сто раз".
9 І додав: "Хто має вуха, щоб слухати, хай слухає!"
10 І як залишився він на самоті, його запитали найближчі з дванадцятьма про цю приповість.
11 І він їм відповів: "Вам дано зрозуміти таємниці Божого царства, а для інших усе це в приповістях,
12 щоб оком дивилися вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб вони не навернулися, і не відпущені були гріхи їм!"
13 І він їх запитав: "Ви не розумієте приповісті цієї? Як же вам зрозуміти всі інші приповісті!
14 Сіяч сіє слово.
15 А котрі край шляху, де сіється слово — це ті, що як тільки почують, то зараз же приходить до них Сатана, і забирає слово, посіяне в них.
16 Так само й посіяні на кам'янистому грунті, вони, як почують те слово, то з радістю приймають його,
17 та кореня не маючи в собі, вони залишаються на деякий час. Але коли приходить утиск та переслідування за слово, долають їх сумніви.
18 А між терен посіяне — це ті, що слухають слово,
19 але клопоти цьогосвітні, омана багатства та всілякі бажання приходять та й глушать слово, і плоду воно не дає.
20 А посіяне в добру землю — це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто крат".
21 І сказав він до них: "Чи свічку приносять на те, щоб поставити її під посудину, чи може під ліжко, а не щоб поставити на свічнику?
22 Бо нема нічого захованого, що не виявиться, і нема таємного, що не вийде наяв.
23 Хто має вуха, щоб слухати, хай слухає!"
24 І сказав він до них: "Зважайте на те, що чуєте: "Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і ще й додадуть.
25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має"".
26 І сказав він: "Так і Боже царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,
27 і чи спить, чи встає він вдень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.
28 Бо родить земля сама з себе: перше стебло, потім колос, а тоді зерна на колосі.
29 А коли плід достигне, він береться до серпа, бо настали жнива"".
30 І сказав він: "До чого прирівняємо царство Боже? Який приклад наведемо?
31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше від усього насіння земного.
32 Як посіяне ж буде, виростає і стає більше над усе зілля, і пускає такі великі гілки, що кублитися може в тіні його птаство небесне".
33 І такими приповістями він їм слово звіщав, скільки вони могли зрозуміти.
34 І без приповістей нічого він їм не казав, а учням своїм окремо все розтлумачував.
35 І сказав він до них того дня, коли вечір настав: "Перепливімо на той бік".
36 І лишивши народ, взяли його в човен та відпливли.
37 І знялася буря велика, що аж хвилі заливали човен, і човен водою вже був переповнився!
38 А він спав на кормі на подушці... І вони розбудили його та й сказали йому: "Вчителю, чи тобі байдуже, що ми гинемо?"...
39 Тоді він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: "Стихни, вгамуйся!" І стих вітер, і тиша велика настала...
40 І сказав він до них: "Чого ви такі полохливі? Чого віри не маєте?"
41 А вони налякано казали один до одного: "Хто ж це такий, що вітер і море слухняні йому?"
Вiд Марка 5
1 І перепливли вони на інший бік моря, в Гадаринську землю.
2 І як вийшов він з човна, то трапився йому чоловік з могильних печер, що мав духа нечистого.
3 Він мешкав серед могил, і ніхто навіть ланцюгами зв'язати не міг його,
4 кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани трощив, і ніхто не міг вгамувати його.
5 І він перебував день і ніч серед могил та в горах, і кричав, і бився об каміння...
6 А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, вклонився йому,
7 і закричав гучним голосом: "Що до мене тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом тебе заклинаю, не муч мене!"
8 Бо сказав він йому: "Вийди, дух нечистий, з людини!"
9 І запитав він його: "Як твоє ім'я?" А той відповів: "Легіон моє ймення, багато-бо нас".
10 І він його дуже просив, щоб їх не висилав з тієї землі.
11 Паслося ж там на горі багато свиней.
12 І просилися демони, кажучи: "Дозволь нам у свиней увійти".
13 І дозволив він їм. І вийшли духи нечисті, і в свиней увійшли. І зо дві тисячі свиней кинулися з кручі до моря та й потонули...
14 А їхні пастухи втекли та в місті й по селах розказали. І повиходили люди побачити, що сталося.
15 І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, в якому був легіон, убраний сидів та при розумі, і полякалися вони...
16 Свідки ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.
17 І вони стали благати його, щоб пішов з їхнього краю.
18 А як він сів до човна, то біснуватий став просити його, щоб залишитися з ним.
19 Ісус же йому не дозволив, а сказав йому: "Йди до хати своєї й розкажи всім своїм, які речі великі Господь вчинив тобі, і як змилувався над тобою!"
20 І пішов він та в Десятимісті почав розповідати про все, що Ісус вчинив йому. І всі дивувалися!
21 І коли знову переплив Ісус човном на той бік, то на березі моря до нього зібралося багато народу.
22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і як побачив його, то припавши до ніг йому,
23 дуже благав: "Моя дочка помирає. Прийди ж, поклади свої руки на неї, щоб видужала та жила!"...
24 І пішов він з ним. А за ним натовп великий ішов, і тиснув на нього.
25 А жінка одна, що дванадцять років хворіла на кровотечу,
26 яка чимало натерпілася від багатьох лікарів, і змарнувала на них усе добро своє,
27 почувши про Ісуса, підійшла крізь натовп ззаду, і доторкнулася до одягу його...
28 Бо казала вона про себе: "Коли хоч доторкнуся до одягу його, то одужаю"...
29 І зупинилася кровотеча її, і тілом відчула вона, що одужала від недуги!
30 І в ту мить Ісус відчув, що вийшла з нього сила. І він до народу звернувся й запитав: "Хто доторкнувся до мого одягу?"
31 І відповіли йому учні його: "Ти ж бачиш, що тисне на тебе народ, а питаєш: "Хто доторкнувся до мене?32 А він навколо поглядав, щоб побачити ту, що зробила це.
33 І жінка злякалася й затряслася, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед ним, і всю правду йому розповіла...
34 А він їй сказав: "Твоя віра, дочко, врятувала тебе. Іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!"
35 Як він ще промовляв, приходять ось від старшого над синагогою та й кажуть: "Дочка твоя померла, чого ще турбуєш Вчителя?"...
36 А Ісус, як почув ті слова, сказав до старшого над синагогою: "Не лякайся, тільки вір!"
37 І він не дозволив іти з собою нікому, тільки Петрові, Якову та Іванові, братові Якова.
38 І прийшли вони до господи старшого над синагогою, і він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.
39 А ввійшовши, сказав він до них: "Чого ви метушитеся та плачете? Не померло дівча, а спить!"
40 І вони глузували з нього. А він усіх випровадив, узяв батька дівчини, матір її та тих, хто був з ним, і ввійшов до кімнати.
41 І взяв він за руку її та й промовив: "Дівчинко, кажу тобі встань!"
42 І в ту мить підвелося й ходило дівча, а років мало з дванадцять. І всі жахнулися з дива великого!...
43 А він звелів нагодувати її та наказав їм суворо, щоб ніхто не довідався про це.
Вiд Марка 6
1 І вийшовши звідти, він прийшов до своєї батьківщини, а за ним ішли учні його.
2 Як настала ж субота, він навчати почав у синагозі. І багато з тих, що слухали, дивувалися й запитували: "Звідки в нього це? І що за мудрість дана йому? І що за чуда стаються руками його?
3 Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якову, Йосипові, Юді та Симонові? А сестри його, хіба тут не між нами?" І непевність щодо нього викликала в них гнів...
4 А Ісус їм сказав: "Нема пророка без пошани, хіба що тільки у вітчизні своїй, серед родини своєї та в оселі його".
5 І він тут не вчинив жодного чуда, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, зцілив.
6 Він дивувався їхньому невірству. І пішов до навколишніх сіл навчати.
7 І покликавши дванадцятьох, посилав їх по двох, і владу їм дав над нечистими духами.
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, окрім палиці: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,
9 а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.
10 І промовив до них: "Коли ви де ввійдете до помешкання, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.
11 А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення проти них.