Він сам ходив там і тут, наказував і гудив або хвалив. Його люди дістали тяжку роботу. А саме — Лідій загадав розібрати частину домів, скопати ґрунт, угноїти його і засіяти зерном.
Нечисленні жителі, що зосталися в городі — це була ледве третина колишньої міської громади, — незабаром зазнали крайньої нужди. Бо всю худобу, всі запаси пашні, борошна, вина та овочів Лідій забрав і поховав ті запаси в складах. Щоденна пайка м'яса, хліба і вина видавалася рівномірно і без уваги на особу, але тільки тим, хто щодня відробляв визначену кількість годин при спорудах і земляних роботах. Інші були полишені на голод або на милосердя банди, що вийшло на добре здебільшого жінкам.
Гефайстіон допоміг утекти своєму господареві з дружиною, заогляднивши їх деякими грішми, але дочку задержав коло себе, і тепер вони жили разом; вона була йому одночасно служницею і коханкою. Але задля неї він не забував своєї служби і був пильно зайнятий кресленням мап, куванням плянів і спостеріганням ворога. Іноді хтонебудь із римського війська зважувався вийти вперед надто далеко; тоді Гефайстіон спрямовував на нього свій прилад і вбивав його. В акрополь залітали тільки поодинокі стріли і метальні камені облягачів, але вони мало клопоталися тим і поклали виморити розбійників голодом. Тому Лідій з допомогою Гефайстіона робив усе, щоб уникнути голодової біди. М'ясо було посолене і задимлене. І нарешті спала Гефайстіонові думка прокопати в напрямі вільного поля підземний хід. Відразу ж почато роботи, численні природні печери та ущелини допомогли смілому намірові, і за. час, трохи більший, ніж місяць, хід був готовий.
Тим часом людність сильно розтанула. Невдовзі перед початком копання ходу Лідій розчинив браму на цілий день, і натовпи непотрібних їдців покинули місто. Відтоді, щоб не розкрилася таємниця підземного ходу, вже ніхто не смів вийти за мури. Кожного, хто не був придатним до тяжкої праці і жалівся на голод, перекидали без довшої надуми за мур, і внизу, в проваллях шуліки, яструби і лисиці мали добрі дні.
Підземний хід, проритий під керівництвом Гефайстіона, виводив у долину невеликого потоку, яка лежала по той бік римського табору. В той день, коли хід був уперше використаний, Лідій прилюдно обняв грека і нагородив його золотим нашийним ланцюгом. І в відрізанім городі почалося правильне життя. Що четвертого або що п'ятого дня ходом приставлялися вдосталь куповані або награбовані худоба, зерно, хліб та інший запас; також і вина було тепер досить, і обложені, дістаючи подвійну пайку, відпочивали після важких земляних робіт. Було чути звуки флейт, кляскіт гральних костей і співи, дівчата мусіли танцювати, і Лідій справив на ринку учту, на якій був приявний він сам, уквітчаний вінком. Так тривало до самого літа, а римляни стояли табором круг веселого розбійницького міста знеохочені і стомлені. Вряди-годи, вибираючися вгору карколомними тропами, вони робили спроби здобути город нічним нападом. Але Лідій держав чуйну варту. Коли денебудь у брунатих ущелинах з'являлася голова або починав лунати крок, в ту саму мить туди мчався град метаного каміння і стріл.
Одного літнього вечора якась жінка шукала в полі своєї корови. Кличучи тварину, вона бродила в малім падолі, між лозами і скелями, і враз почула голоси, настрашилась і сховалася серед каміння. Вона побачила, як із землі вийшли люди, як вони пішли долиною вгору і зникли в напрямі гір. Сподіваючися доброї нагороди, жінка відразу побігла до римського воєначальника, зголосила йому всю річ і справді одержала в дарунок золоту монету з зображенням попереднього імператора. А воєначальник, не барячися, заліг з сотнею вояків у криївці, і, коли розбійники прибули з своїми запасами назад, вони вчинили на них напад і всіх половили. А хід був завалений і відтоді обставлений повсякчасною сильною сторожею.
З тим днем безтурботному життю в Кремлі настав кінець. Вино людям більше не видавалося, приділи борошна і м'яса Лідій обнизив до половини. Йому було ясно, що єдиний вихід для нього полягав тепер лише в тім, щоб умерти незламним і непереможним.
Вдень і вночі бродив він і думав, як йому вдержати місто щонайдовше. Обличчя йому стало темне, наче хмара. З мечем у руці входив він у доми і, знаходячи такого, який видавався йому зайвим, убивав його. Залишилися пощадженими тільки люди, потрібні для вартування, а також кілька жінок, що були спільною власністю розбійників. Єдиний Гефайстіон, що почував себе незамінним і добре приховав свою дівчину, зостався в нелихім настрої і байдуже приглядався грозі. Інших пойняв жах, бо ніхто більше не був певен свого життя, а пайки день-у-день ставали скупіші. Лідій перестав спати і кожної години дня і ночі держав у руці оголену зброю. Впродовж дня панувала глуха, мертва тиша, — поки він, з дедалі темнішим лицем, не покидав знову, наче хижий звір, своєї оселі і не вбивав денебудь мечем або не скидав з мура самотнього чатового, що його він уважав уже за непотрібного.
Деякі з його людей рішилися знищити його. Проте кожен відступив перед його палаючим поглядом, і всі ці грубі створіння моторошно відчули, що ця опанована демоном людина простувала до того, щоб здійснити жахливе приначення. Гефайстіон і кілька вірних підначальників допомагали Лідієві охороняти склад і безмовно слідували на віддаленні за ним, коли він чинив свої люті обходи, щоби знов заколоти власного рукою одного або двох підлеглих. Виникло повір'я, що він живиться кров'ю цих жертв, п'ючи її ще димучою.
Його смертельне безумство незабаром навіяло йому недовіру також до випробуваних і найнадійніших прибічників. Однієї ночі він, скрадаючись, обійшов домок, де жив Гефайстіон, і підслухав, що той був разом з Фебою.
Наступного дня від покликав грека до себе і мовив:
— Ти сховав у себе якусь дівчину. Приведи її мені сьогодні ввечорі, як тільки смеркне.
Гефайстіон настрашився. Не було йому до мислі віддати свою голубку, до якої він перейнявся ніжною любов'ю, а як не міг одначе зберегти її для себе, то ввечорі він кинджалом проколов дівчині серце, загорнув мертву в килим і такою передав двом розбійникам, щоб ті віднесли її до Лідієвої оселі.
Другого дня Гефайстіон стояв на фортечній стіні біля своєї стрільної машини і спостерігав противника. І тоді підійшов до нього Лідій, посміхнувся і мовив:
— Дякую за вродливу дівчину. А тепер — чи не міг би ти зробити мені ще одну приємність. Скеруй свою машину на чотового там, на горішній надворітній вежі. Мені цей чатовий більше ні до чого.
Грек, почуваючи ще на руках кров своєї дівчини, гостро подивився на Лідія і відмовився.
— Стріляй сам! — сказав він. — Я не маю жодної стріли для моїх товаришів.
Тоді Лідій прикликав трьох людей, відданих йому, наче пси, які завжди були поблизу нього. Вони мусіли схопити Гефайстіона, роздягти його і покарати різками. Потому Лідій відійшов і, здавалося, не завдавав собі більше клопоту щодо Гефайстіона.
Але стрілецький майстер добре знав, що віднині його життя пропаще. І він сховався в цистерні, дочекався ночі, а потім, нап'явши на два луки полотно, з цим приладом кинувся з мура в невідоме. Йому пощастило заціліти; він прийшов до римського табору і сказав повести його до воєначальника, якому він відкрився, просив не карати і за це приобіцяв учинити Лідієві кінець.
Це вдалося Гефайстіонові вже по кількох днях. З допомогою римських будівничих він спорудив машину, що її пострілами можна було досягти височини міських мурів. Він точно знав місце — відтулину в мурі, що за нею мав звичай стояти Лідій і пильнувати ворога, і одного разу, здогадуючися, що Лідій знову коло неї, він пустив туди залізну стрілу.
Тим самим облога Кремни скінчилася. Стріла влучила Лідієві в око і смертельно поранила його. Одначе він, силуючи себе, ще цілий день держався на ногах, убив ще двох із ватаги і, відчувши неспиниме наближення смерти, наказав усім своїм людям скласти страшну присягу, що по його сконі вони не здадуть міста, а будуть боронити його до останньої краплі крови. Але коли він умер і в його темнім обличчі вигас жахаючий погляд, його люди ніби прокинулися по загадкових чарах, плювали на мертвого, кляли, безчестили його і піддались облягаючим на їх ласку чи неласку.