Кілька років він був величезною принадою, а проте не впіймався. Він був надзвичайно бажаним. Неймовірно багатий, він був молодим, вродливим, як я вже згадував, не зіпсованим. Надзвичайний атлет, молодий білявий бог робив усе досконало, всіх дивуючи, але тільки не одружувався. Його ніщо не вабило: ні честолюбство, ні пристрасть, ані бажання робити те, що робив він далеко краще за інших.
— Це заклик до бунту! — вигукнув один з групи. Другий назвав це революцією і заколотом, а третій — анархією.
— Я цього не бачу, — сказав Берті. — Ввесь ранок я був на вулицях. Панує цілковитий порядок. Ніколи я не бачив населення, яке так кориться закону. Не треба приклеювати назвиськ. Нічого того нема. Такі вимоги, загальний страйк; дійшла, джентльмени, і до вас черга грати.
— І ми добре зіграємо! — скрикнув Гарфілд, один з мільйонерів міського транспортного товариства. — Ми покажемо цим поганцям, де їхнє місце, — бидло! Заждіть, уряд прибере їх до рук!
— Але де він, той уряд?— перебив Берті. — Щодо вас, він міг би бути й на дні моря. Хіба ви знаєте, що зараз відбувається в Вашингтоні? Ви навіть не знаєте, чи є зараз уряд, чи немає.
— Про це не тривожтесь, — бовкнув Гарфілд.
— Запевняю вас, що не тривожусь, — мляво всміхнувся Берті. — Але мені здається, друзі, що ви надто тривожитесь. Ось погляньте, Гарфілд, у дзеркало.
Гарфілд не глянув, бо, глянувши, побачив би дуже схвильованого джентльмена з сивим, скуйовдженим волоссям, червоним обличчям, з мстивим лютим виразом рота, з диким блиском в очах.
— Це не гаразд, кажу я вам, — промовив малий Гановер; з його тону я зрозумів, що він повторює це вже кілька разів.
— Ні, Гановер, це вже надто далеко зайшло, — заперечив Берті. — Ви, друзі, мені надокучили. Ви всі за те, щоб брати на роботу і не членів спілки. Ви мені вуха протуркали своєю неугавною балаканиною про це і про право людини працювати. Ви роками розпатякували про це. Виступаючи з загальним страйком, робітники нічого лихого не роблять. Ще не порушено ніяких законів, ні божеських, ані людських. І не кажіть, Гановер. Ви занадто довго дзвонили зовсім про інше, про надане від бога право працювати… або не працювати; ви не можете уникнути наслідків. Поганенька й брудна бійка виходить. Ви гнітили робітничий клас і обманювали його, а тепер, коли він вас пригнітив і обманює, ви скиглите.
Всі почали обурено заперечувати й кричати, що робітників ніколи не обманювали.
— Ні, сер! — кричав Гарфілд. — Ми краще ставились до робітників. Замість гнітити, ми їм давали змогу існувати. Ми давали їм роботу. Якби не ми, то що сталося б з робітниками?
— Без пас було б їм не з медом, — глузував Берті. — Ви гнобили робітників і обманювали їх завжди, коли була нагода, а тієї нагоди ви самі шукали.
— Ні! Ні! — почулися вигуки.
— А страйк фурманів, що був у Сан-Франциско, — спокійно говорив далі Берті. — Асоціація підприємців прискорила цей страйк. Ви самі знаєте. І знаєте, що я теж про це знаю, бо сидів у цих самих кімнатах і чув розмови й новини про ту боротьбу. Спершу ви самі призвели до страйку, а потім, підкупивши мера й начальника поліції, зірвали страйк. Чудову виставу влаштували ви, філантропи, придушивши й обманувши фурманів.
— Заждіть, я не скінчив. Тільки торік робітничий список в Колорадо проводив на губернатора свого. Але його не провели. Ви знаєте, чому. Ви знаєте, як це зробили ваші брати-філантропи та капіталісти в Колорадо. То знову був привід придушити робітників. Ви три роки продержали у в'язниці голову Південно-Західної Спілки Асоціацій Гірників, обвинувативши його в убивстві, і таким способом розвалили Асоціацію. Згодьтесь, що це пригнічення робітників. Тричі відхилявся законопроект про прибутковий податок, бо, мовляв, конституція не дозволяє цього. Так само на останньому конгресі ви знищили білль про восьмигодинний робочий день.
— І цілковитим обманом було ваше згубне обмеження принципу робітників[1]. Ви знаєте, як це було. Ви підкупили Фарбурга, останнього голову Американської Федерації Праці. Він був вашим ставлеником — це те саме, що бути ставлеником трестів та асоціацій підприємців. Ви прискорили великий страйк за принцип робітників. Фарбург зрадив цей страйк. Ви перемогли, а стара Американська Федерація Праці розвалилась. Ви, друзі, знищили її, а, знищивши, зруйнували себе, бо виникла нова організація — Інтернаціональна Спілка Праці — найбільша, найміцніша з організацій праці, що будь-коли існувала в Сполучених Штатах, і вся відповідальність падає на вас за теперішній загальний страйк. Ви розбили всі старі федерації і пхнули робітників у ІСП, а ІСП організувала загальний страйк, щоб відвоювати свої вимоги. І ви ще маєте нахабність у вічі говорити мені, що ніколи не пригнічували й не обманювали робітників! Ач!
Тепер уже ніхто не заперечував. Тільки Гарфілд промимрив на свій захист:
— Ми були змушені так робити, щоб перемогти.
— Я не заперечую проти цього, — відповів Берті. — Я тільки висловлюю своє обурення, що ви скиглите тепер, скуштувавши своїх власних ліків. Хіба не ви стільки страйків перемогли голодом, щоб змусити робітників скоритися? Ну от, робітники виробили план, щоб голодом скорити вас. Вони вимагають свого, і коли цього можна досягти, заморивши вас голодом, то й заморять.
— Скажу тільки, що у минулому ви мали зиск від обманювання робітників, про яке ви не згадуєте, — єхидно зауважив Брентвуд, найхитріший крутій нашої корпорації адвокатів. — Той, хто користується краденим, не кращий за злодія, — глузував він. — Ви самі безпосередньо не обдурювали, але брали свою пайку.
— Це, Брентвуд, зовсім сюди не стосується, — протяжно сказав Берті. — Ви говорите не краще за Гановера, коли додаєте сюди моральний елемент. Я не говорю про те, що справедливо, а що ні. Все це, на мою думку, огидна гра; я, друзі, даю удар по вашому скиглінню тепер, коли ви опинилися в становищі робітників. Звичайно, я мав прибутки від обманювання робітників і завдяки вам, джентльмени, я особисто не мав потреби робити брудну роботу. Ви робили її за мене… О, вірте мені, це не тому, що я доброчесніший за вас, а тому, що мій добрий батько та його брати лишили мені чимало грошей, якими я плачу за брудну роботу.
— Якщо ви хочете зводити наклеп… — у запалі почав Брентвуд.
— Відчепіться, не суперечте! — гостро перебив Берті. — Не треба грати в цьому злодійському клубі. Хай піднесені й урочисті фрази лишаються для газет, юнацьких клубів та недільних шкіл, — це частина гри, але, ради бога, не будемо грати один з одним у піжмурки. Ви знаєте— і вам також відомо, що я знаю, — як обдурено мулярів під час останнього страйку, що був восени, хто на це дав гроші, і хто мав з того зиск (Брентвуд дуже почервонів). Всіх нас одним миром мазано, а тому краще не торкатися моралі. І я знову повторюю: провадьте свою гру, провадьте до краю, але, ради бога, не скигліть, коли вам буває скрутно.
Коли я відійшов від цього гурту, Берті повернув на інше і, знущаючися з слухачів, віщував їм ще серйознішу ситуацію, підкреслюючи, що недостача продуктів уже відчувається, і питаючи їх, яких вони вживатимуть заходів. Незабаром я стрів його в роздягальні і запропонував підвезти своєю машиною.
— Чималий удар — цей загальний страйк, — промовив він, коли ми проїздили людними, але спокійними вулицями. — Цей удар влучив нам просто в серце. Робітники застали нас під час сну і вдарили по найслабішому місці, по шлунку. Я, Корф, хочу виїхати з Сан-Франциско. Послухайтесь моєї поради і теж виїздіть… Їдьте куди-небудь на село. Ви матимете там більше шансів. Накупіть якнайбільше продовольства і оселіться десь у курені, або в халупі. Незабаром такі, як ми, у цьому місті з голоду вмиратимуть.
Мені тоді й не снилося, до якої міри Берті мав рацію. Я рішив, що він панікер. Щодо мене, то мені хотілося лишитись і спостерігати цю забаву. Я підвіз його і, замість того, щоб їхати просто до себе, поїхав закуповувати якнайбільше харчів. На моє здивування, я довідався, що невеликі бакалійні крамниці, де я вранці купував продукти, уже все продали. Тоді я поїхав на розшук до Потреро і, на своє щастя, ухитрився, і вдало купив ще один ящик свічок, два мішки пшеничного борошна, десять фунтів ячного (воно буде для слуг), ящик м'ясних та два ящики помідорних консервів. Хоч на деякий час могло вистачити цих продуктів, і я сам якось примостився зверху на запасі провізії.
Другого дня, коли я, як звичайно, пив у ліжку свою каву, мені більше недоставало щоденної газети, ніж вершків. Ця невідомість про те, що робиться в світі, найбільше дратувала й пригнічувала мене. У клубі можна було почути трохи новин. Райдер виїхав з Окленда своїм катером, а Голстед їздив своєю машиною у Сан-Джозе і повернувся. Вони сповістили, що там таке саме становище, як і в Сан-Франциско. Все спинилось через страйк. Всі бакалійні запаси продано вищим класам. Панує цілковитий порядок. Але що відбувалося в інших містах країни, як-от у Чикаго, Нью-Йорку, у Вашингтоні? Найпевніше, те саме, що й у нас, вирішили ми, але нас дратувало, що ми докладно цього не знаємо.
Генерал Фолсом мав трохи новин. Була спроба розмістити по телеграфних конторах військових телеграфістів, але хтось перерізав дроти в усіх напрямках. Це був перший незаконний вчинок робітничого комітету, і генерал був переконаний, що тут змова. Він зв'язався бездротовим телеграфом з Бенісією; телеграфну лінію аж до Сакраменто охороняли на всьому шляху патрулі солдатів. На кілька хвилин пощастило зв'язатися з Сакраменто, але десь знову перерізали провід. Генерал Фолсом був переконаний, що такі самі спроби зв'язатися робили в усіх кінцях континенту, але чи мали ті спроби успіх, невідомо. Його турбувало те, що всюди перерізували дроти. Він міг пояснити це тільки важливою частиною добре організованої змови. Жалкував також, що уряд не здійснив досі свого проекту спорудити цілу мережу бездротових станцій.
Дні надходили й проходили, і час минав нудно. Нічого не траплялося. Загострене хвилювання притупилось. Вулиці вже не були такі людні. Робітники більше не виходили в місто, щоб подивитись, як ми сприймаємо страйк. Автомобілів теж менше снувало. Майстерні й гаражі були закриті, і коли часом машина ламалась, її доводилось кидати.