Моті Гадж добре знав, що це маля для Чігуна дорожче за все на світі. Він простяг до нього хобота з таким знадливим гачечком на кінці, і брунатне хлоп'я, завищавши, вчепилося в нього. А Моті Гадж ураз підхопив маля й підняв у повітря футів на дванадцять над батьковою головою.
— Великий боже! — закричав Чігун. — Зараз дам тобі найкращих коржів, дві п'яді завбільшки, цілих дванадцять, намочених у ромі, й двісті фунтів свіжої, щойно накошеної цукрової тростини! Тільки, будь ласка, поклади обережненько додолу оте нікчемне дитинча, що дорожче мені за моє життя!
Моті Гадж дбайливо вмостив брунатне малятко в себе між передніми ногами, що могли б розтоптати на трісочки всю Чігунову халупу, і став дожидатись вечері. А як її принесли, хлоп'я відповзло геть. Наївшись, Моті Гадж задрімав. Йому приснився Діса.
Одна з багатьох таємниць, пов'язаних зі слонами, — це те, що при такому величезному тілі вони потребують сну менше, ніж будь-яке інше створіння. їм досить чотирьох чи п'яти годин на добу: дві години до півночі на одному боці та дві після півночі на другому. Решту ночі вони пасуться, товчуться й подовгу бурчать про щось самі до себе.
Отож опівночі Моті Гадж вибрався з загороди, бо йому набігло на думку, що Діса, може, лежить десь п'яний у темному лісі й нікому його охороняти. І він цілу ніч гасав по кущах, сурмлячи в хобот та ляпаючи вухами. Він спускався до річки й довго ревів над мілинами, де Діса звичайно купав його, але відповіді не було. Знайти Дісу він не зміг, зате побудив усіх слонів на вирубці й трохи не на смерть перелякав якихось циган у лісі.
Вранці Діса прийшов на плантацію. Він увесь час пиячив без просипу й тепер був певен, що йому нагорить за те, що не вернувся вчасно. У нього вирвалося зітхання полегкості, коли він побачив, що хазяїнів будиночок і вся плантація ціла, бо він трохи знав вдачу Моті Гаджа; а тоді він став перед очі плантаторові, раз у раз кланяючись та вибріхуючись на всі лади. Моті Гадж тим часом вернувся до своєї загороди по сніданок, бо виголодався, набігавшись за ніч.
— Поклич свого слона, — сказав плантатор, і Діса щось гукнув тією таємничою мовою, про яку махаути кажуть, ніби вона виникла у Китаї, ще на початку світу, коли не люди, а слони були панами. Моті Гадж почув його й підійшов. Слони не вміють бігати чвалом. Вони ходять або трюхикають, повільніше або хутчіше. Якби слон захотів наздогнати кур'єрський поїзд, він би не побіг чвалом, але поїзд наздогнав би. Отож Моті Гадж опинився біля плантаторових дверей трохи не раніш, ніж Чігун помітив, що він вийшов із загороди. Він кинувся Дісі в обійми, радісно сурмлячи, і обидва, чоловік і слон, у ревних сльозах заходились обмацувати один одного з голови до п'ят, щоб пересвідчитись, чи вони цілі.
— А тепер ходімо до роботи, — сказав Діса. — Підійми мене, сину мій, радість моя!
Моті Гадж закинув його собі на шию, і вони вдвох подались вишукувати трудніших пеньків.
А хазяїн з подиву навіть не дуже розсердився на махаута.