Нам зовсім не легко, — промовив Станьчак тихіше, в його голосі зовсім не було глузування. — Найшкідливіший і найгидкіший католик йде по життю легше, ніж найпристойніший атеїст, бо він знає, пане ксьондз, що доктрина застрахувала його. У вас безліч запобіжних клапанів — починаючи з хрестика на шиї каналії, закінчуючи сповіддю, завдяки якій каналія стає білою і пухнастою.
— Ти гавкаєш проти нескінченного милосердя Господа Бога, брате мій, отже – проти прекрасної доброти! – зауважив Гаврилко. — Важко повірити, щоб ти сам не розумів це, і якщо агітуєш проти добра — робиш це з волі Зла!
— У мене більше болю людини, відірваної власним розумом від вівтарів, пане ксьондз, ніж злої волі… Нескінченне милосердя!... Нескінченне милосердя Боже як фундамент доктрини – це найгеніальніший трюк, що дозволяє порушувати будь-яку заборону, будь-яку заповідь тисячоразово, без страху, що втратиш потойбічну нагороду. Одне ревне "mea culpa" під кінець підлого життя відкриває бандитові хвіртку в Рай. Християнин же, який жив увесь час чесно, увійде до Раю ще легше. Зате чесний атеїст повинен поводитися пристойно задарма — а знаєте, як це важко? Адже в нас немає райського потойбіччя…
— В нас немає часу на релігійні бесіди! – знову закипів Мертель. – Панове, давайте вирішувати, адже час грає проти нас.
Граф підтримав його, хоч і спокійнішим тоном:
— Так, панове, будь ласка. Вже скоро північ, а ми досі до кінця не погодили.
— Ну так! – приєднався Кортонь. — Саме час ухвалити рішення! То кого міняємо? "Бублика", Зигу та…
— Хвилинку! – утримав Кортоня Седляк. – Ми ще не вирішили… не було згоди щодо самої заміни!
— І щодо Зиги теж не було згоди! – нагадав Брусь.
— Нам не можна погоджуватися з тим, чого хоче Мюллер! – продовжив Седляк. – Не можемо ж ми…
— Говоріть від власного імені! – крикнув Кортонь. – Множина тут не обґрунтована!
Замість Седляка йому відповів ксьондз Гаврилко, так самого голосно:
— Чому ж? Обґрунтовано! Брати, нам не можна погодитись на те, чого вимагає цей розбійник! Ми взагалі не маємо розглядати цю проблему, ніхто з нас не має права думати про це, ніхто! Хто ж це зробить – той виступить проти Бога!
У тиші, засіяній загрозою Гаврилка, блискавично схрестилися погляди чей господаря, адвоката та філософа. До меценаса почало доходити, що він невірно оцінював блазенство Станьчака; все ж троє зрозуміли, що, будуючи барикади надто високо, до самих небес, ксьондз вкрай ускладнив питання переговорів із гестапівцем, і що стіну цю необхідно обов'язково зруйнувати – інакше голосування під тягарем Божого Гніву принесе поразку прихильникам планів графа. Станьчак ще раніше зрозумів, що шантаж такого роду може бути вирішальним; до Кржижанівського це почало доходити тільки зараз (тобто він лише зараз зрозумів, навіщо професор весь час цапается з ксьондзом щодо Бога). Сам він був віруючим, але коли вже стало ясно, що проблема Бога в цій грі є ключем до поразки чи тріумфу – він особисто вступив у бій:
— Одним словом, на думку пана ксьондза, граф Тарловський виступає проти Бога, бажаючи врятувати свого сина, чи головного лікаря лікарні, чи панів Тригера і Островського?
— Облишмо це Господеві, брати, в руці якого...
— Ви впевнені в цьому, пане ксьондз? – перебив Гаврилка адвокат.
— У чому, сину мій?
— Що все перебуває в Божих руках.
— Цілком, сину мій.
— Тоді пан ксьондз явно блюзнірствує. А щойно пан ксьондз таврував уявні святотатства професора Станьчака...
— Я, блюзнірствую?! – схопився Гаврилко.
— Зараз я вам це доведу. Ви були настільки добрі сказати тільки що, що Господь Бог володіє абсолютно всім, а це означає, що, за словами пана ксьондза, Господь Бог володіє так само й усіляким злом. Інакше кажучи: будь-який злочин, кривда, підлість та страждання теж перебувають у руках Божих. Виходить, Передвічний несе відповідальність – це він винуватець усілякого зла!
— Так ні ж!
— Так, так — кажучи, ніби все перебуває в руках Божих, пан ксьондз звалив усю провину на Нього. А це вже я і називаю блюзнірством.
— Зло в руках Сатани!
— Браво, вже якийсь прогрес! А може, все перебуває в руках Сатани?
— Той, хто саме так говорить, напевно, перебуває в них!
— Щойно, те саме ви сказали і про професора Станьчака. Тепер виявляється, що і я дію за сатанинським підшіптом. Зізнаюся, що не можу цієї можливості виключити, але як юрист я знайшов би собі гарне алібі. Адже якщо я в лапах диявола – то це не через власну слабкість!
— А через чию ж?
— Через Божу, святий отче! Хочу запитати: Бог із Сатаною бився?
— Так, і як тобі відомо…
Кржижановський не дав ксьондзу закінчити:
— І як нам обом відомо — він зазнав поразки, оскільки йому довелося укласти з пеклом пакт, в силу якого Сатані дісталася Земля!
— Це брехня, Господь не укладав жодних договорів із дияволом!
— Ну звичайно, святий отець тут має рацію, — підтримав ксьондза Станьчак.
Здивовані були всі, але найбільше сам священик і адвокат. Але, глянувши у вічі філософа, Кржижановський заспокоївся і мовчки передав професорові паличку цієї естафети.
— Пане ксьондз має рацію, — продовжив Станьчак, — оскільки Бог не укладав із сатаною жодних договорів, у них взагалі переговорів не було. Господь Бог його створив! Тут виникає запитання: навіщо Творець створив диявола? Відповідь проста: адже без нього Він не був би потрібен. Якби не існувало зла, виробленого сатаною – не було б причини благань про спасіння, тобто основи культу! Ось як воно є, панове – в автомобілі Спасителя дияволи працюють поршнями, ось тільки під капотом їх не видно.
— Боже мій!... — прошепотів Гаврилко. – Ніколи я не був прихильником багать…
— Але мене б ви, пане ксьондз, спалили з охотою, — засміявся Станьчак. — І за що ж? Тільки за те, що я вірю в Писання! Адже якщо вірити цим святим книгам, а іншого джерела ми не маємо – то Господь Бог створив сатану для виконання відповідної роботи, оскільки сам бруднити рук не бажав!
— Якої ще роботи? — простогнав ксьондз з міною людини, що втрачає свідомість від сильного болю.
— Я вже казав, якої. Тієї самої, перепрошую, диявольської, яку ми щодня бачимо навколо себе. Господь Бог її створив, а диявол нею займається. І все це описано у Святому Письмі, я б радив пану ксьондзу почитати; повірте мені – варто. Саме там, чорним по білому написано, що Бог є творцем зла.
— Брешеш! – верескнув ксьондз.
— Я ніколи не брешу, якщо в цьому для мене немає зиску. А яка мені вигода перекручувати Святе Письмо? Хіба там не було сказано, що Бог є творцем усіх речей? Але він не може бути творцем всіх речей, не будучи водночас і творцем зла. Якщо так, тоді Він створив князя пекла, і Він же засудив Єву, щоб та плодила дітей страху.
Філософа перебив бій настінного годинника. У просоченій напругою тиші, в напівтемряві, пропахлій ароматичним тютюном та свічковим воском і пронизаній димом сигарет – пролунало дванадцять ударів, немов гудіння дзвонів, що передвіщали Руднику Апокаліпсис. Коли годинник замовк, філософ повернув усіх до реальності, продовживши свої аргументи:
— Ми міркували про те, чиїм же виробом є весь наш підлий світ. А склепав його наш Творець.
— Підлим його зробили злі люди, а не Бог! – запротестував ксьондз Гаврилко, вичавлюючи з себе залишки енергії.
— А хіба не проголошуєте ви з амвонів, що люди стають поганими внаслідок діяльності диявола? Але диявола, що ми щойно встановили, створив Творець, бо це Він створили на цій юдолі сліз. З чого випливає – що сатана, це лакей Господа Бога.
— Apage!
— Пан ксьондз відносить це "Вийди звідсіля!" до мене?
— Я відношу це до диявола, який сидить у тобі і підбурює говорити дурниці!
— Але ж які дурниці, святий отче? Якщо сатана…
— Сатана — це падлий ангел, бунтівник! Але ніякий ні лакей Господа Бога, божевільна ти людина!
— Гаразд, давайте на хвилинку приймемо, що він не лакей, а бунтар, що тільки переміг. Переможець, оскільки виборов для себе незалежність і має всемогутність як розпорядник зла. Будучи логіком, тут я стикаюся з логічним абсурдом – дві всемогутні істоти, які взаємно борються без жодного результату… А хіба всемогутність, за визначенням, не є стовідсотково ефективною?... Але, зустрічаючи такий абсурд, я все ж таки схильний вважати , що диявол – це слуга або співробітник Предвічного.
— Диявол не співробітник, але ворог Спасителя, про що знають усі, а тобі це не відомо, мислитель?!
— Якщо так, то виходить, що диявол перемагає. Світ тріскається від зла, а Господь Бог не може запобігти цьому. Душі мільйонів людей відводяться сатаною на вічне прокляття, а Господь Бог не може цьому протидіяти, хоч і бажає, щоб усі врятувалися!
— Людина отримала від Господа вільну волю, і він повинен сам захищати чистоту своєї душі!
— Господи Боже мій, я ж не можу захистити навіть чистоту власних думок… – зітхнув Станьчак. Цікаво, а від кого людина отримала усіляку слабкість?... Правда, для того й потрібні священики, щоб людина внизу могла шукати допомоги... Ось на мене б чудово подіяло логічне допомога пана ксьондза з питання не тільки всемогутності Божого, а й всезнання Вічного. Господь Бог, будучи всезнаючим, тобто знаючим і майбутнє, повинен був чудово знати, що світ перетвориться на купу гною, а більшість людей – у тварин. Тоді чому він не створив і світу, і людей краще, а зліпив таку халтуру? Якщо ж виробничий дефект був типовим "нещасним випадком на виробництві" — чому він не зробив подальшого коригування виробу? А якщо він цього не зробив, то за яким правом ви приписуєте Йому всемогутність?
Підводячи свої висновки до кінця, Станьчак майже кричав. Гаврилко відповів йому таким же гнівним тоном:
— Можеш балакати, що завгодно! Але своїми гидкими словами, масон проклятий, ти не зміниш величі Спасителя! Ти не зможеш відібрати у нього ні всезнання, ні всемогутності!
— Та хіба б я посмів?! Тож нехай пан ксьондз не боїться...
— А я й не боюся!
— …Хай пан ксьондз не боїться діалектичної балаканини філософа. Скоріше вже, побоюйтеся фактів. Хоча б тих, які доктор Хануш міг би надавати пану ксьондзу нескінченно. Запитайте у нього про дітей, які вмирають на лікарняних ліжках, і про їхніх матерів, які намагаються вимолити у Господа здоров'я для своїх короїдів. Можливо, у Старого проблеми зі слухом, і ці жінки занадто тихо моляться, га? Але навіть при всіх своїх проблемах зі слухом, Він повинен чути гуркіт гармат? Тут я маю на увазі битви та священиків обох воюючих сторін.