Слово його до Ітієла, Ітісла і Ухала: "Працював я, Боже, працював я, Боже, і змучився!
2 Бо гадаю, що немудріший за кожного я, і не маю я людського розуму,
3 і не навчився я мудрості, і не маю знань святих...
4 Хто на небо ввійшов — і зійшов?7Хто зібрав до своєї пригорщі вітер? Хто води вдягнув своєю накидкою? Хто поставив усі кінці землі? Яке ймення його, і яке ймення сина його, коли знаєш?
5 Кожне Боже слово очищене, щит він для тих, хто в ньому прихисток має.
6 До слів його не додавай, щоб тебе не картав він, і щоб брехуном не став ти.
7 Двох речей я від тебе просив, не відмов мені, поки помру:
8 віддали від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним,
9 щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: "Хто Господь?" І щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив ім'я мого Бога".
10 Раба не обмовляй перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.
11 Оце покоління, що батька свого проклинає, і неньки своєї не благословляє,
12 покоління, що чисте в очах своїх, та від бруду свого не обмите,
13 покоління, що очі гордовиті має, і поглядає зверхньо!
14 Покоління, що зуби його — мечі, а його щелепи — гострі ножі, щоб пожерти убогих із краю і з землі нужденних!
15 Є у п'явки дві дочки, що кричать: "Дай, дай!" Три, що не можуть насититись, і чотири, що не скажуть: "Доволі!"
16 Шеол та утроба неплідна — водою земля ненасичена, і не скаже годі вогонь!
17 Око, що з батька сміється і зневажає матір, хай видзьобають його круки з долини, і хай пташенята орлів його пожеруть!
18 Є три дивовижні речі для мене, і чотири, яких я не знаю:
19 шлях орлиний у небі, шлях зміїний на скелі, в морі шлях для кораблів, і шлях чоловіка до дівчини!...
20 Такий ось шлях розпусної жінки. Наїлася, витерла вуста свої й сказала: "Не вчинила я лихого нічого!"...
21 Трясеться земля під трьома, а чотирьох знести не може вона:
22 під рабом, коли він зацарює, під нерозумним, що має хліба в достатку,
23 під некоханою, що взята за жінку, і невільницею, коли вижене пані свою!...
24 Оці ось чотири малі на землі, та вони вельми мудрі:
25 мурашки, несильний народ, та поживу свою заготовляють літом,
26 борсуки, люд несильний, та в скелі своє помешкання вони будують,
27 нема царя в сарани, але виступає вона в бойовому порядку,
28 павук тільки лапками пнеться, та він і в палатах царських!
29 Добре ступають ці троє, і добре ходять чотири:
30 лев, найсильніший поміж звіриною, який ні перед ким не відступає,
31 осідланий кінь, цап та цар на чолі народу свого!
32 Якщо ти здуру звеличив себе, та обміркував свій намір лихий, то поклади руку на вуста свої!
33 Бо збивання молока дає масло, і дає кров удар по носі, вибух же гніву породжує сварку".
Приповісті 31
1 Слова Лемуїла, царя Масси, що ними ненька навчала його:
2 "Що, сину мій, що, сину утроби моєї, що, сину обітниць моїх?
3 Не давай жінкам сили своєї, і шляхів своїх руйнівницям престолів!
4 Не царям, Лемуїле, вино, не царям, і напій той п'янкий не князям,
5 щоб не впився він та не забув про Закон, і щоб не змінив для всіх гноблених права!
6 Дайте напою п'янкого тому, хто гине, а вина — в кого гірко на душі:
7 він вип'є й забуде за бідність свою, і муки своєї вже не пам'ятатиме!
8 Відкривай свої вуста за німого і за всіх нещасних.
9 Відкривай свої вуста й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного.
10 Хто жінку чеснотну знайде? Вона коштовніша за перли.
11 Покладає серце своє її чоловік на неї, і йому не забракне прибутку!
12 Вона робить для нього добре, а не лихе, по всі дні свого життя.
13 Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками.
14 Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека доставляє хліб свій.
15 І встане вона вдосвіта та видасть поживу для всіх, а належне служницям своїм.
16 Поле вона нагледіла і купила його, і з плоду рук своїх засадила вона виноградника.
17 Вона підперізує силою стегна свої та зміцнює руки свої.
18 Вона розуміє, що спрви її йдуть добре, і світильник її не погасне вночі.
19 Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають.
20 Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
21 Холоду в оселі своїй не боїться вона, бо подвійно одягнуті в неї всі.
22 Килими поробила собі, з віссону й кармазину її вбрання.
23 Чоловік її знаний при брамах, як сидить зі старшинами краю.
24 Тонку туніку робить вона й продає, купцеві дає пояси.
25 Сила та краса — одяг її, вона усміхається прийдешньому дню.
26 Свої вуста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці.
27 Дає вона лад в оселі своїй, і хліба в лінощах не їсть.
28 Встають діти та хвалять її і чоловік її хвалить також.
29 Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевершила!
30 Краса — омана і врода — марнота, жінка ж богобоязна заслуговує на похвалу!
31 Дайте їй з плоду рук її, і хай її вчинки стануть хвалою для неї при брамах!"
ПРОПОВІДНИК
Проповідник 1
1 Книга проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Наймарнотніша марнота, сказав проповідник, наймарнотніша марнота, все марнота!
3 Яка користь людині від усієї праці її під сонцем?
4 Покоління відходить, й покоління приходить, а земля перебуває вічно!
5 І сонце сходить, і сонце заходить, і квапиться до місця свого, де сходить воно.
6 Віє вітер на південь, і на північ повертає, крутить він, крутить по колу, і до початків своїх повертається ...
7 Всі потоки до моря течуть, але море вони не наповнюють. До місця, звідки течуть, ті водні потоки повертаються, щоб знову текти!
8 Все це втомлює людину, вона сказати всього не втрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням вухо...
9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитися воно, і нема нічого нового під сонцем!...
10 Буває таке, що про нього кажуть: "Дивися, це нове!" — Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12 Я, проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилося під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб клопоталися нею.
14 Я бачив усе, що робилося під сонцем, і ось усе це марнота та гонитва за вітром!...
15 Викривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16 Казав я був серцю своєму: "Ось я велику мудрість набув, найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 І поклав я на серце своє, щоб збагнути мудрість, і збагнути безглуздя та дурість, і зрозумів я, що й це все, то гонитва за вітром!...
18 Бо з набуванням мудрості зростає й клопіт, хто ж розуміння збільшує, той збільшує й страждання!"...
Проповідник 2
1 Сказав я в серці своєму: "Дай-но випробую себе веселощами, щоб насолодитися всяким добром", та зрозумів, що й воно марнота...
2 Про сміх я сказав: "Він безглуздий", — а про радість: "Яка з неї користь?"
3 Задумав я збагнути в серці своєму, що таке дурість, і став оживляти вином своє тіло, але з розумом, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4 Зробив я великі справи: поставив для себе будинки, задля себе садив виноградники,
5 насадив для себе садів та гаїв, з усілякими деревами плодовими.
6 Наробив я для себе ставів, щоб поливати з них ті дерева, що виростали.
7 Набував я для себе слуг та служниць, були в мене й слуги, що виросли при мені. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж в усіх, що в Єрусалимі до мене були!
8 Зібрав я собі також срібла та золота, і скарбів від царів із провінцій, завів я собі співаків та співачок, жінку і втіху людських синів — наложниць.
9 І звеличувався я все більше і більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість також була при мені.
10 І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовляв: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилося серце моє від усього, що я зробив, і це була частка моя від усякої праці моєї!
11 Та коли я поглянув на всі плоди своїх рук, і ось усе це марнота та гонитва за вітром, і нема під сонцем нічого корисного!...
12 І звернув я увагу свою на мудрість, безглуздя і дурість. Бо що зробить людина, яка прийде по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13 І я побачив, що є перевага в мудрості над дурістю, як є перевага у світла над темрявою:
14 у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить. Та я зрозумів, що доля одна всіх їх спіткає!
15 І промовив я в серці своєму: "Коли доля одна для дурня й для мене, то нащо тоді я мудрішим ставав?" І я сказав був у серці своєму, що марнота й оце...
16 Не лишається пам'яті про мудрого, як і про дурного, на вічні віки, у днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий помирає так само, як і людина без розуму...
17 І життя я зненавидів, бо стало огидним мені все, що діється під сонцем, бо все це марнота та гонитва за вітром!...
18 І зненавидів я все, що зробив був під сонцем, бо його залишу людині, що буде вона по мені,
19 а хто знає, чи мудрий той буде чи дурень, хто запанує над усім, що я з мудрістю зробив був під сонцем? Це марнота також...
20 І коли я поглянув у відчаї на те, що я робив під сонцем, то серце моє прийшло в розпач ...
21 Бо буває людина, що працює з мудрістю, знанням та з хистом, та все полишає на долю людині, яка не працювала над тим. Марнота й оце і лихо велике!
22 Та й що має людина з усієї своєї праці та з клопоту серця свого, коли працює вона під сонцем?
23 Бо всі дні її — муки, а смуток — робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24 Нема кращого людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре з праці своєї. Та я бачив, що й це все з руки Бога!
25 Бо хто їстиме, і хто споживати зможе без нього?
26 Бо людині, що перед обличчям його добра, дає він мудрість, знання і радість, а грішникові він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим обличчям.