Тільки серйозні пропозиції, без дихаючих на ладан чи педерастів!
— Є, — підняв руку Кортонь. – Я пропоную Зигу.
Стало тихо. Здивований тишею Кортонь озирнувся на всі боки.
— То як?.. Адже все-таки, думаю, знають, хто такий громадянин Зига?
— Я не знаю, — сказав Малевич.
— Ви в цьому впевнені, пане магістраторе?... — здивувався Кортонь.
— Так, певен. Що ви маєте на увазі?
— Колега має на увазі те, пане раднику, — втрутився Мертель, — що пан Зига — це постать, досить добре відома в нашому місті. Особливо добре вона відома тим шановним громадянам, які завжди мають трохи вільної готівки, щоб, час від часу, згадати молодість. Пан старший сержант, напевно, пояснить вам це краще.
Малевич глянув на Годлевського, і той просвітив профана:
— Леон Зига, прізвисько "Signore" — альфонс, повій пропонує.
— Так, це король місцевих сутенерів, про якого кажуть, що діє безкарно, бо підкуповує поліцію, — доповнив Седляк.
— Чого він робить? – не зрозумів функціонер у синьому мундирі.
— Що вся поліція у нього в кишені, пане старший сержант.
— Це неправда, — скреготнув зубами той.
— Я навіть не стверджую, ніби це правда, пане старший сержант. Я лише сказав, що люди так кажуть.
— Чому вони так кажуть?
— Мабуть, тому, що цей тип займається своїми справами відкрито, але за ґрати так ніколи і не потрапив.
— А це вже пахне роботою на гестапо, — зауважив Брусь. – Багато довірених людей гестапо відкрито порушує закон, але їх не можна торкнутися…
— А було б чудово, якби ми запропонували Мюллеру чотирьох його псів, панове? — розмріявся Клос.
— Ось тоді Мюллер продемонстрував би нам, як йому подобається слов'янське почуття гумору, тільки я, пане редакторе, не радив би перевіряти глибину його почуттів! — стягнув на землю Клоса Кржижановський.
— Зига не працює на гестапо, — повідомив ювелір.
— Звідки пан знає? — запитав Хануш.
— Ну ось знаю, і крапка.
— Тоді чому ж він безкарний?
Усі подивилися на поліцейського. Старший сержант розвів руками.
— Ну як можна його посадити, псякрев, коли ніколи не знайдеш свідків?!... Повії всі заперечують, а клієнти їх теж заперечують!
— Ви дивуєтесь, дорогий пане поліцейський? — запитав Кортонь. – Кожен би все заперечував, і кожен, хто користується послугами цього Зиги, його захищатиме, що, можливо, ви й самі почуєте це тут.
— Знову нахабний шантаж! Я рішуче протестую! — вирвався вперед Брусь.
— Який ще шантаж? – здивувався Мертель.
— А такий, що тепер кожен, хто висловить незгоду щодо трансакції з Мюллером, вважатиметься клієнтом цього ось Зиги та його підопічних. Ні, панове, цей номер не пройде!
— Пан магістр чудово все пояснив, — підтримав його Седляк. – Панове Мертель із Кортонем весь час чинять тиск, користуючись образами та шантажем, лякаючи та ображаючи – все разом, це банальне хуліганство! Я теж противлюсь тому, щоб віддавати Мюллеру когось, навіть цього альфонса, хоча я ніколи не спав з його повіями.
— Ах, ви спали з повіями його конкурентів? – зацікавився Станьчак.
— Ні з якими! ... Я ніколи не спав з повією!
— Співчуваю – ви й гадки не маєте, скільки втратили в житті.
Кортонь спробував повернути дискусію до суті справи:
— Зига – це зараза на тілі нашого міста! Він торгує живим товаром! Він висилає бідних селянських дівчат за океан, щоб ті через силу працювали в борделях Буенос-Айресу або Ріо-де-Жанейро.
— Ви стільки знаєте, пане директор... — підколов його Станьчак.
— А тут нема чого з мене сміятися! Зига — це бандит! У його кишені осідають гроші, які громадяни Рудника витрачають на розпусних жінок – ті самі гроші, які мають бути витрачені на дітей та сім'ю!
Станьчак постукав себе зігнутим пальцем по лобі, кажучи:
— Ідіотизм! Продажні дівки – це найдешевші самки у всьому світі.
— Це що, черговий ваш жарт, професоре?
– Ні, це черговий факт, кіношнику. Навіть найдорожча куртизанка або гетера завжди буде дешевшою за звичайну дружину. Ця друга висмоктує з чоловіка в тисячу разів більше, до того ж вередує, від усього відмовляється, знущається, чіпляється до будь-якої дрібниці і так далі, чого б не робили. На мою думку, вони ж найчесніші жінки на світі, бо блядство своє називають блядством, не будуючи при цьому фальшивих мін і не розігруючи псевдоромантичних театральних сцен найдешевшого штибу.
— Ви це кажете як практик, професоре, — запитав Хануш. – Скільки разів ви були одружені?
— Жодного.
— Саме так.
— Що – ось саме? Начебто у мене в цьому питанні немає досвіду? А який досвід має більшість одружених придурків?
— Різний, пане професор.
— А я говорю про більшість!... Ілюзія більшості мужиків полягає в тому, що їм здається, ніби вони одружуються з Євою, коли насправді беруть за дружину змію. Втім… вже сама фалічна символіка Змія доводить, що Адам був рогоносцем, і що його доля була наказана всьому чоловічому роду, панове.
— У нас тут знаходиться чоловіки, які, я впевнений, не скаржиться, — не здавався Хануш.
— Можливо, лікарю, можливо. Але ж вони не займаються філософією. Мені складно було б окільцюватися, адже одружений філософ – це персонаж із комедії дель арте, тому мені довелося б бути італійським паяцом. Я люблю висміювати себе та інших, але не виніс би, якби мене висміювали як жертву долі. Тим не менш, хоча я і не ношу обручки — але знаю, чим подружжя є практично, оскільки у мене був одружений брат.
Мертель перервав цю розповідь, глянувши на годинник.
— Панове, давайте не будемо дискутувати про сімейні проблеми, але про те, чи слід цього Зигу, який змушує займатися проституцією бідних дівчат…
— Нісенітниця! — пирхнув філософ.
— Що нісенітниця?
— Те, що він змушує їх.
– А він не змушує?
— Напевно ж – ні. Якби це їм не подобалося, вони б цього не робили.
— Вони займаються цим без кохання, пане професоре. Тобто – з примусу!
— Та херню ви порете! Жінці не потрібне кохання, їй потрібна сперма, от і все!
— Я, панове, не розуміюся на філософії, — вступив у сварку Брусь, — але я був щасливо одружений, у мене дві доньки, дві сестри, я знайомий з багатьма дамами... і стверджую, що для жінки не існує нічого важливішого, ніж кохання . Професор Станьчак несе очевидні дурниці!
Станьчак зробився фіолетовим через стихійний гнів, вперше за цей день. Але свою відповідь він почав холодним, аналітичним тоном, мало не поділяючи склади, немов сухий викладач чи проповідник:
— Ідіотизм, пане Брусь, це грецьке слово. У медицині воно використовується як професійний термін, що означає "найвищу ступінь розумової недорозвиненості". Але результати цієї хвороби повинен лікувати у себе не я, але ви. Ви тут пережовуєте банальності, які не мають нічого спільного з біологією, тобто з дійсністю. Біологія бачила ваші сентименти в одному місці – ми створені не заради щастя, а заради розмноження. Але, оскільки розмноження це багато болю та турбот: народження, вирощування, виходжування, навчання тощо – природі необхідно було винайти якусь штучку, яка змушує до відтворення, інакше ніхто б не хотів прирікати себе на цей тяжкий шлях. І вона вигадала любов, а точніше: оргазм і статеве бажання, що призводить до нього, яке люди, у своїй наївності, називають любовним почуттям. Це стосується однаково і чоловіків, і жінок, але зараз ми говоримо про жінок…
— Саме так! – перебив філософа Мертель. — Ми говоримо про жінок, а не про бранців Мюллера!
— Ми робимо це не без причини, бо ви, панове, бажаєте видати Мюллерові якогось Зигу, оскільки стайню пана Зиги утворюють платні конячки, — аргументував професор.
— А ви вважаєте — всі жінки нічим від цих кобилок не відрізняються! ... Пане Станьчак, чи мали ви коли-небудь задоволення перегортати дамські спогади? ... Або ж, чи бачили ви хоч коли-небудь любовне листування дам? .Ну, хоча б книжку, написану жінкою? – по-бойовому запитав Брусь.
— Хеленкою Мнішковною, Зосею Налковською чи Маринею Домбровською[26]? Ой, скільки ж там про серце та про ніжні почуття! – пирхнув Станьчак. – Або віршата Павликівської-Ясноржевської!... Традиція дуже довга, Пілюлькін. Починаючи з середньовічного "Roman de la rose", баби безперервно кудахчуть, що найважливіше — це серце, а не хуй. Тим часом, завжди і повсюдно типу з великим серцем вони відштовхують на користь типу з великим хером, нехай, навіть, той буде професійним вбивцею або людожером.
— Мабуть, це відрижка неприємних пригод у молодості... — шепнув адвокат на вухо графу, прикриваючи рукою рота.
— …Вони клеються до найбільших сволот і прощають їм кожну ницість, за умови, що ті трахають їх як слід. І це все, що можна сказати про жіночу вразливість, Пілюлькін, тож така література мене не цікавить. Баби брешуть, — закінчив свій спіч Станьчак.
— За словами людей вашого крою, брешуть лише жінки? – завдав удару Брусь.
— Та ні, Пілюлькін, не тільки. Але коли мужик бреше – він бреше, коли ж каже правду – то каже правду; вони ж, навіть якщо випадково говорять правду – все одно брешуть. З любові вони зробили головне царство у світі, а з серця – скіпетр цієї держави. Реальність заперечує цьому, бо реальне царство, яке жінки знають – це держава, у якій скіпетром є хер. Пеніс, фалос, член, хуй — це єдиний аргумент, завдяки якому можна домовитися з жінкою; це виняткова мова, яку жінка розуміє.
Цілком несподівано, Станьчака підтримав Годлевський:
— Я згоден із професором, оскільки "дівчата" роблять те, що їм подобається.
Ксьондз не зрозумів жаргону:
— Які дівчата, сину мій?
— Я говорю про тих... ну, про повій, що виходять у місто задля Зиги, вибачте, пане ксьондз.
— Я теж поділяю думку пана професора і пана старшого сержанта, — додав Клос. — Звичайно, може бути і така повія, яку якимось чином змусили, і тому вона нещаслива і через це страждає — але це вже досконалий виняток. Цей Зига зовсім не винуватець і не кровопивця.
— Він звичайнісінький професіонал, а якби він не робив того, що робить, цим займався б хтось інший, — сказав Станьчак. – Завдяки цій професії, у нас менше зґвалтувань, оскільки це заняття каналізує тваринну суть самців. Набагато гірше, що воно каналізує дурість самців, звідси і вічне кудахтання про бідність, яка змушує займатися проституцією, і про те, що кожна повія сумує за зовсім іншим життям.
— А хіба це не так? – уперся Брусь.