7 грудня 1803 року Жорж вирушив до Бівілля, щоб особисто прийняти другу групу, оскільки він вважав, що вітатиме Й.К.В., графа д'Артуа. Але він помилився.
У цій групі з шести командос було два аси: тридцятиоднорічний аристократ з оточення графа д'Артуа Арманд де Поліньяк, смілива людина, яка рішуче пішла на все, і тридцятитрирічний в минулому офіцер Жан Батист Костер де Сен-Віктор, запеклий рояліст із блискавичними рефлексами, гострим розумом і красою, яка захоплювала кожну жінку, на яку він дивився. Разом з Лімоеланом, Сен-Реджантом і Карбоном він належав до вузької групи організаторів замаху на вулиці Сен-Нікез, але не брав участі в останній фазі операції (вибух напередодні Різдва) і зумів втекти з лап Фуше.
Знову нічні марші, селянські юшки та нічліги на соломі. Під час цієї подорожі вони замовили чотири мундири драгунів і єгерів у найкращого кравця в Омалі, Дебоссо. Команда була готовою протягом десяти днів, і Кадудаль забрав їх під час наступного рейду до узбережжя.
Наступний набіг відбувся в січні 1804 року. Жорж поїхав до Бівілля з Раулем Гайяром і чекав на фермі Ла Потері прибуття герцога. Він мав надію, що Бурбон цього разу не розчарує — настав час. Очікувана група вирушила з порту Діл 11 січня, але через шторм лише через п'ять днів, 16 січня, "El Vincejo" досяг скелі, привізши: генерала Пішегрю, який мав при собі величезну суму в п'ятнадцять тисяч ліврів, його ад'ютанта, генерала Лайоле, Армана Гайяра (брата Рауля), Жюля де Поліньяка (молодшого брата Армана де Поліньяка), маркіза де Рів'єра (ад'ютанта графа д'Артуа) і приятеля Пішегрю, швейцарського майора Руссільона. Стоячи на порозі будинку, Кадудаль з тривогою спостерігав, як із темряви виринають силуети.
— Ви привели герцога? — запитав він нарешті.
— Ні, — пролунала відповідь.
Тоді Жорж підняв руки до неба й тихо прошепотів:
— Ми згублені!
Я не можу гарантувати достовірність цих слів. Проте я гарантую, що з цього моменту Кадудаль раз і назавжди позбувся будь-яких ілюзій щодо прибуття Бурбона, запланованого за сценарієм "Coup еssentiel". Граф д'Артуа, в майбутньому король Карл X, прислав своїх найкращих офіцерів, але сам він був занадто боягузливим, щоб ступити на французьку землю в той час, коли нею правив Бонапарт. Таких, як він, довелося повертати на батьківщину в чужих чемоданах. Це зробили англійці, австрійці, пруссаки та росіяни в 1814 і 1815 роках.
Цього разу мандрували верхи. У Парижі всі розбрелися по своїх схованках. Пішегрю, як і Кадудаль, використав майже всі, які були в його розпорядженні. Прибувши і зрозумівши, що розраховувати на Бурбона немає сенсу, Жорж з надією чекав зустрічі двох генералів і рішення Моро. Ця надія була не дуже виправданою з огляду на той факт, що змовники не здогадувалися, чи захоче Моро взагалі долучитися до реставрації Бурбонів, незалежно від того, чи був він про-роялістом чи ні. Фактом було також те, що обидва хворобливо амбітні воїни відчували взаємну неприязнь один до одного. У випадку Пішегрю було також почуття ревнощів до значно більшого впливу Моро в армії. Однак він дав Бурбонам і лондонському кабінету слово, що Моро приєднається до змови, і намагався його дотримати. Їхні перші контакти листами (з використанням таємних кур'єрів) у 1803 році, здавалося, вказували на те, що Моро готовий підтримати операцію "Coup еssentiel".
Зустріч Кадудаля, Моро і Пішегрю
Зустріч між ними була організована Лайоле. Вона відбулася 28 січня 1804 року о 21 годині на вулиці Мадлен. Моро прийшов туди пішки, щільно загорнувшись в синій плащ і в капелюсі з широкими полями. Пішегрю прибув до домовленого будинку на фіакрі разом з Кадудалем і Буве де Лозьє. Боячись, що Моро, сповнений республіканського духу, підживлений гордістю та буйними політичними амбіціями своєї тещи, не захоче розмовляти з шуаном, або "селянським бандитом" (Моро зневажливо відгукувався про Кадудаля, про що Пішегрю вже знав, але Кадудаль — ще ні) — Пішегрю залишив своїх супутників біля фіакру і далі пішов сам. Лише після сердечного прийому (обидва генерали пробачили один одному старі образи) і перших домовленостей Пішегрю представив Жоржа. Побачивши шуана раніше балакучий і ввічливий Моро завмер і з кожною миттю ставав все недружелюбним...
Згадану розмову чи нараду, її атмосферу та зміст пізніше відтворили під час слідства. І знову антинаполеонівські історики намагалися заперечити автентичність цього переказу (і навіть факт самої зустрічі), але оскільки вони робили це за ідентичною системою, що й у описаних раніше випадках (той же аналогічна "послідовність", та сама відсутність контрдоказів), ми позбавимо себе від заглиблення в ці відбілюючі комбінації. Схема завжди схожа: все, що свідчить проти роялістів, графа д'Артуа і Кадудаля, а також проти генерала Моро, — це злив підробок, брехні, підготовленої поліцією і пропагандою режиму (тобто Наполеона), і наклепи, вигадані бонапартистськими журналістами та архівістами. Звичайно! Приймаючи цю точку зору, було б розумно припустити, що Гедеон і його люди прибули до Парижа для туристичної поїздки, в якій головним змістом розважальної програми було посадити Першого Консула Республіки в мішок і відвезти його, як кота, в Англію. Просто. Факти та подальші свідчення змовників довели протилежне. Тим гірше для фактів; вони зазнали суворої догани з боку тих істориків, хто ненавидів Бонапарта.
Під час тієї вечірньої розмови Моро, Пішегрю та Кадудаль вирішили, що корсиканця слід повністю виключити з числа живих людей. Вперше голосно було вимовлено слово "вбити", що згодом було доведено слідчою поліцією, і яке зараз історики сприймають як аксіому (vide Гобер). На цьому найрішучіше наполягав Моро, стверджуючи, що поки Наполеон живий, не може бути й мови про те, щоб зібрати навколо себе армію і націю. Жменьки ветеранів Рейну буде недостатньо. Однак якщо Бонапарта вдасться вбити, то він не бачить перешкод...
Перешкоди для чого? Цю тираду Жорж вислухав з нетерпінням, бо те, що говорив Моро, було для нього з самого початку очевидним. Моро, однак, поки не прокоментував найважливішого питання. У якийсь момент Кадудаль прямо запитав генерала про його політичні плани. А потім стався шокуючий для всіх "coup de theatre" (фр. вражаючий поворот подій): і для Пішегрю, і для Кадудаля, і для графа д'Артуа, і для роялістів, не виключаючи навіть британської розвідки, яка раніше, під час "опитувань", не розшифрувала наміри Моро. Той не стільки вимагав, скільки проголосив, що після вбивства Бонапарта владу прибере... він, на чолі уряду! Іншими словами: про відновлення монархії не йшлося; буде скинутий нинішній уряд, але не Республіканське Консульство. Він, Моро, сяде в крісло Першого Консула Республіки, Другим, підлеглим йому, буде Пішегрю! На це Кадудаль розлютився і зажадав посади Третього Консула Республіки!
Все більше сюрпризів під час цього поділу шкури на ще живому ведмеді. Хоча, враховуючи метаморфозу Кадудаля, про яку я згадував у сьомій строфі, його сальто не є таким вже й дивним. Помста і власна кар'єра (хіба Уіндем не сказав йому, що він "приречений на велич"?) були для нього найважливішими, Бурбони з часом стали просто парасолькою. А, як ми знаємо, парасольку можна легко скласти.
Однак Моро... не дозволив цій парасольці скластися. Він гнівно відповів Кадудалю, що все, що він може запропонувати йому після приходу до влади, це реабілітація. Жорж наполягав на консульській посаді, на що Моро — криком — відповів, що він і не мріє компрометувати себе, розділивши владу з шуаном, бо армія відвернеться від нього, якщо побачить це. Виникла жорстока суперечка. Кадудаль раптом зрозумів, що ця людина його просто зневажає, вважаючи не генералом-роялістом, а бандитом, звичайним головорізом, який повинен робити чорну роботу "на дорозі в Мальмезон", і нічого більше. Зрозумівши це, він крикнув:
— Тоді вже я волію Бонапарта, а не тебе...! Залишаю вас, може, самі домовитеся!
І він пішов. Незабаром після нього пішов і Пішегрю, оскільки "домовленості" не було досягнуто. Це був кінець тієї конференції на бульварі де ла Мадлен, яку найкраще можна підсумувати таким реченням: Моро хотів відновити владу "якобінців" за допомогою роялістів, а Пішегрю хотів відновити монархію за допомогою "якобінця" Моро. Розрив був безповоротним. І Пішегрю, і Кадудаль пішли розлюченими та з непарламентськими словами на адресу Моро. Пішегрю, сідаючи до фіакру, сказав Лайоле:
— Схоже на те, що цей сучий син має занадто багато амбіцій і хоче царювати. Нехай, бажаю йому успіху, але, на мій погляд, він не зможе правити Францією навіть двох місяців!
Кадудаль, опинившись серед своїх шуанів, повторив у суворішій формі те, що він раніше кинув Моро в обличчя:
— Міняти одного узурпатора на іншого?! Мені більше подобається Бонапарт, ніж цей ідіот, у якого немає ні серця, ні голови!
У цей момент для нього стало очевидним, що операція "Coup еsentiel" зазнала краху як політичне підприємство. Бурбон не прибув, Моро не приєднався. Варіантами були реванш або негайне повернення до Англії. Без сумніву, він повинен був зробити останнє — тоді він міг би це зробити. І все ж він залишився — мабуть, не хотів спочатку кидати "прогулянку дорогою до Мальмезону". Тоді вже було пізно.
Через п'ять днів після наради трьох генералів Лайоле з напівпритомним виглядом увірвався до палацу в Шайо, де радилися Жорж, Пішегрю, Руссільон і кілька шуанів. Новини, які він приніс, мали руйнівний ефект: Кверель почав всіх сипати! Лише тоді Гедеон згадав про хірурга, заарештованого у минулому жовтні, і зрозумів свою помилку. Однак він ще не знав найголовнішого: що поліція працює вже цілий тиждень, тому що Лайоле отримав і приніс звістку 2 лютого 1804 року, а Кверель почав "сповідатися" 26 або 27 січня (різниця в джерелах), тобто за двадцять чотири години до згаданої конференції!
Ось так закінчилася велика гра під кодовою назвою "Вирішальний удар", і почало діяти велике божевілля — машина, що накручувалася спочатку ефективністю та безжалісністю поліції, а потім лише срібними монетами, які кидали їй всередину.
Історія вчить, що більшість змов зазнають поразки, тому що ви не можна діяти поодинці,
і кожен співучасник становить ще одну небезпеку (...)
Страх перед покаранням, яке їм загрожує, послаблює змовників,
тоді як за князем стоїть велич закону та сила влади.
Коли він користується любов'ю народу, він стає владою і не боїться змов.
Нікколо Макіавеллі, Правитель
Строфа IX
ВЕЛИКИЙ ПРОВАЛ
Кверель тримався досить довго.