Біблія

А цей наказ був виданий у фортеці Сузи.

15 А Мордехай вийшов від царевого обличчя в царському одязі, блакитному та білому, а на ньому велика золота корона та віссоновий і пурпуровий тюрбан. І місто Сузи раділо та тішилося.

16 Для юдеїв настала тоді пора світла, радості, веселощів та честь.

17 І в кожній окрузі та в кожному місті, куди досягає слово царя та закон його, була юдеям радість та веселощі, бенкет та свято. І багато з народів краю стали юдеями, бо страх оволодів ними перед юдеям.

Естер 9

1 А дванадцятого місяця, він місяць адар, тринадцятого дня в ньому, коли наказ царя та закон його мали бути виконані, дня, коли вороги юдеїв сподівалися запанувати над ними, повернулося те так, що юдеї запанували над ненависниками своїми,

2 зібралися юдеї в своїх містах по всіх округах царя Ахашвероша, щоб простягнути руку на тих, що задумували їм лихе, та ніхто не став перед ними, бо страх перед ними оволодів усіма народами.

3 А всі очільники округ, і сатрапи, і намісники, і виконавці царські підтримували юдеїв, бо мали страх перед Мордехаєм.

4 Адже Мордехай став великим у царському палаці, а звістка про нього прокотилася по всіх округах, бо той чоловік, Мордехай, усе ріс.

5 І винищували юдеї всіх своїх ворогів, вбиваючи їх мечем, і робили зі своїми ворогами за своєю волею.

6 А в фортеці Сузи юдеї знищили п'ятсот душ,

7 також вони вбили Паршандату, Далфона, Аспату,

8 Пората, Адалію, Арідата,

9 Пармашту, Арісая, Арідая, Вайзата,

10 десятьох синів Гамана, Гаммедатового сина, ненависника юдеїв, убили, але не пограбували майно його.

11 Того дня число забитих у замку Сузи прийшло перед цареве обличчя.

12 І сказав цар до цариці Естери: "У замку Сузи юдеї знищили, вбивши п'ятсот людей та десятьох Гаманових синів. Що ж вони зробили в решті царевих округ? І яке бажання твоє? І буде тобі дано. І яке ще прохання твоє? І буде зроблене".

13 І відповіла Естер: "Якщо це цареві до вподоби, хай буде дане юдеям, щоб у Сузах, і завтра вчиняти за законом цього дня, а десятьох Гаманових синів хай повісять на шибениці".

14 І сказав цар, щоб було зроблено так, і був даний закон у Сузах, а десятьох Гаманових синів повісили.

15 І зібралися юдеї, що в Сузах, також чотирнадцятого дня місяця адар, і вибили в Сузах три сотні людей, але не пограбували їхнє майно.

16 А решта юдеїв, що жили по царських округах, зібралися та й стали до бою за своє життя, щоб помститися своїм ворогам. І повбивали вони між своїми ненависниками сімдесят п'ять тисяч, але не грабували їхнє майно.

17 Це було тринадцятого дня місяця адара, а чотирнадцятого в ньому настав мир, і зробили його днем гостини та радості.

18 А юдеї, що в Сузах, збиралися тринадцятого та чотирнадцятого дня в ньому, а мир мали п'ятнадцятого дня, і зробили його днем гостини та радості.

19 Тому юдеї, що сидять по провінційних містах, роблять чотирнадцятий день місяця адара днем радості, гостини, свята та днем посилання подарунків один одному.

20 А Мордехай описав ці події, і порозсилав листи до всіх юдеїв, що по всіх округах царя Ахашвероша, до близьких та далеких,

21 щоб вони постановили святкувати чотирнадцятий день місяця адара та п'ятнадцятий день у ньому кожного року,

22 як і ті дні, коли юдеї помстилися ворогам своїм, і як той місяць, коли їм сум обернувся на радість, жалоба — на свято, щоб зробити їх днями гостини та радості, і посилання подарунків один одному та вбогим.

23 І прийняли юдеї це, і почали робити, про що написав їм Мордехай,

24 що аґаґ'янин Гаман, син Гаммедатів, ненависник усіх юдеїв, задумав був винищити юдеїв, і кидав пура, цебто жеребка, на сум'яття та на знищення їхнє.

25 Та коли прийшла Естер, перед обличчя, царя він наказав указом: "Хай обернеться його лихий задум на юдеїв, на його голову!" І повісили його та синів його на шибениці.

26 Тому й назвали ці дні: "Пурім", від слова пур. Тому згідно з усіма словами цього листа, що вони бачили і що трапилося з ними,

27 юдеї постановили і прийняли на себе й на нащадків своїх та на всіх, хто поєднається з ними, і не відступлять, щоб святкувати два ті дні кожного року згідно з написаним про них та згідно з їхнім часом.

28 А дні ці мають згадуватися та святкуватися в кожному поколінні, в кожному роді, в кожній окрузі, в кожному місті. А ці дні, Пурім, не відміняться між юдеями, а пам'ять про них залишиться в їхніх нащадків.

29 І написали цариця Естер, дочка Авіхаїлова, та юдей Мордехай другого листа, щоб підтвердити все, що стосується Пуріму.

30 І порозсилали вони листи до всіх юдеїв, до ста двадцяти семи округ Ахашверошового царства, зі словами миру та правди,

31 щоб вони виконували ті дні Пуріму у визначений час, як постановили про них юдей Мордехай та цариця Естер, і як вони самі постановили на себе та на нащадків своїх приписи постів та їхнього голосіння.

32 А Естерин наказ підтвердив ці приписи про Пурім, і було це записане в книгу.

Естер 10

1 І наклав цар Ахашверош данину на землю та на морські острови.

2 А всі його справи й могутність та детальна розповідь про велич Мордехая, якою наділив його цар, ось вони детально описані в книзі про царів мідіянських та перських.

3 Бо юдей Мордехай був другий по царі Ахашвероші і великий для юдеїв, мав підтримку багатьох братів своїх, шукаючи добра для народу свого, проголошуючи мир для всіх нащадків його.

ЙОВ

Йов 1

1 Був чоловік у країні Уц, на ім'я Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від лихого втікав.

2 І народилися йому семеро синів та три дочки.

3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, три тисячі верблюдів, п'ять сотень пар волів, п'ять сотень віслючок та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.

4 А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в помешканні того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити з ними.

5 І бувало, як минало коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він вдосвіта, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: "Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму". Так робив Йов по всі дні.

6 І одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов поміж ними й Сатана.

7 І запитав Господь у Сатани: "Звідки ти прийшов?" А Сатана відповів Господові: "Я мандрував землю, оглядаючи її".

8 І сказав Господь до Сатани: "Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, що Бога боїться, а від лихого втікає".

9 І відповів Сатана Господові: "Чи ж Йов дармо боїться Бога?

10 Чи ж не ти йому сприяв в усьому, і оселі його, і всьому, що його? Чин його рук ти поблагословив, і маєток його поширився по краю.

11 Але простягни тільки руку свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?"

12 І сказав Господь до Сатани: "Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки!" І пішов Сатана від обличчя Господнього.

13 І одного дня, коли сини та дочки його їли та вино пили в будинку свого, народженого першим, брата,

14 то прибіг до Йова посланець та й сказав: "Худоба велика орала, а віслючки паслися поруч.

15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг убили вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...

16 Він ще промовляв, аж прибігає інший та й каже: "З неба спав Божий вогонь, і спалив отару та слуг... А втік тільки я сам, щоб донести тобі"...

17 Він ще промовляв, аж біжить ще інший та й каже: "Халдеї поділилися на три ватаги, і напали на верблюдів, та й забрали їх, а слуг убили вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...

18 Поки він промовляв, аж прибігає ще інший та й каже: "Сини твої та дочки твої їли та вино пили в будинку свого першородного брата.

19 Аж раптово налетів сильний вітер з боку пустелі, та й ударив на чотири роги будинку, і він упав на юнаків, і вони померли... І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...

20 І встав Йов, і роздер одяг свій, і обстриг свою голову, і сказав, упавши в поклоні на землю:

21 "Я вийшов голий з утроби матері своєї, і голий повернуся в землю! Господь дав і Господь узяв... Хай буде благословенне Господнє ім'я!"

22 При всьому цьому Йов не згрішив і не сказав нічого поганого на Бога!

Йов 2

1 Одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов також Сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.

2 І запитав Господь у Сатани: "Звідки ти прийшов?" Сатана ж відповів Господові: "Я оглядав землю, мандруючи по ній".

3 А Господь запитав у Сатани: "Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, яка Бога боїться, а від лихого втікає. І він тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був мене на нього, щоб без приводу знищити його"...

4 І відповів Сатана Господові: "Шкіра за шкіру! Все, що має, віддасть він за душу свою.

5 Але простягни-но ти руку свою, і доторкнися до кісток його та до тіла його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?"

6 І сказав Господь до Сатани: "Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!"

7 І вийшов Сатана від обличчя Господнього, та й ударив Йова болісними гнояками від стопи його й аж до черепа...

8 І той, сидячи серед попелу, шкріб себе черепком...

9 А його жінка сказала йому: "Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога й помреш!"...

10 А він відповів їй: "Ти кажеш так, як каже яка з божевільних!... Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а лихого не приймемо?" При всьому тому Йов не згрішив своїми вустами...

11 І почули троє приятелів Йовових, теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар, про все те нещастя, що прийшло на нього. І зібралися вони та домовилися прийти разом, щоб похитати головою над ним та втішити його.

12 І поглянули вони здалека, і не пізнали його... І заголосили вони, і роздерли кожен одяг свій, і кидали порох над своїми головами аж до неба...

13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...

Йов 3

1 По цьому відкрив Йов вуста свої та й прокляв був свій день народження.

2 І сказав він:

3 "Хай згине той день, що я в ньому народився, і та ніч, коли сказали: Зачата людина!

4 Хай цей день потемніє, хай Бог з висоти не згадає його, і хай не з'являться сонячні промені над ним!...

5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай сутінки вечірні лякали його!...

6 Хай морок огорне ту ніч, хай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

7 Тож ця ніч хай буде самотня, хай не прийдуть до неї радісні голоси!

8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

9 Хай потемніють ранкові зорі її, хай сподівається на світло й не буде його, і хай вона не побачить повік зорі ранньої,

10 бо вона не замкнула дверей нутра материного, і не сховала страждання з очей моїх!...

11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов з нутра, то чому не помер?

12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса годували мене?

13 Бо нині лежав би я спокійно, спав би, та був би мені відпочинок

14 з царями та з земними радниками, що могили будують собі,

15 або з князями, що золото мали, що будинки свої сріблом наповнювали!...

16 Або чом я не стався підкидьком прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змучені,

18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не чують окриків гнобителя!...

19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

20 І нащо він мученикам дає світло, і життя — душам засмученим,

21 що вичікують смерті — й нема її, що її відкопали б, як скарби заховані,

22 тим, що радісно тішилися б та веселилися, коли б знайшли місце для поховання,

23 людині, що шлях їй закритий, який Бог тінню накрив перед нею?...

24 Бо зітхання моє випереджає хліб мій, а плач мій полився, як вода,

25 бо страх, що його я боявся, до мене прибув, і чого я лякався прийшло те мені...

26 Не мав я спокою й відпочинку не мав, і не був безтурботний, та ще нещастя прийшло!"...

Йов 4

1 І сказав Еліфаз:

2 "Коли спробувати сказати слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

3 Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцнював,

4 того, хто спіткнувся, підіймали слова твої, а колінам тремтячим ти силу давав!

5 А нині, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно — і ти налякався...

6 Хіба не давала тобі впевненості твоя богобоязнь і твоє сподівання невинності — шляхам твоїм?

7 Пригадай-но, чи гинув невинний, і де знищені праведні?

8 Я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного його!

10 Чути рев лютого лева й гарчання левчуків, та й левчукам вилущуються зуби.

11 Гине лев, як нема здобичі, і левенята розбігаються.

12 І закрадається слово до мене, і моє вухо почуло ось дещо від нього.

13 у роздумах над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

14 спіткав мене жах, і затремтіли від страху кістки мої,

15 і дух перейшов по обличчю моєму, стало дибки волосся на тілі...

16 Хтось стояв, я не міг його розпізнати, я бачив перед собою просто постать, і тут почув я тихий голос:

17 "Хіба праведніша людина за Бога, хіба є чистішою за свого творця?"

18 Він і рабам своїм не йме віри, і накладає вину й на своїх ангелів.

19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

20 Вони між ранком і смерком на порох стерті, гинуть назавжди непоміченими...

21 Слава їхня зникає разом з ними, вони помирають не в мудрості!...

Йов 5

1 Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?

2 Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!

3 Я бачив безглуздого, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...

4 Від порятунку далекі сини його, вони без рятівника почавлені будуть у брамі!

5 Його жниво голодний поїсть, і ще й до сховку сховає, а спраглі проковтнуть маєток його!

6 Бо нещастя виходить не з пороху, а лихо росте не з землі,

7 бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...

8 А я б звернувся до Бога, і на Бога б поклав свою справу,

9 Він робить велике та недослідиме, предивне, якому нема числа,

10 бо він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає він воду,

11 щоб поставити низьких на високе, зміцнити засмучених, і дати їм порятунок.

12 Він руйнує задуми хитрих, і стають не слухняними їхні руки,

13 Він ловить мудрих їхнім лукавством, і задум крутійський марним стає,

14 вдень знаходять вони темряву, а в полудень мацають, мов уночі!...

15 І він від меча рятує бідного, а з міцної руки — бідаря,

16 і дає сподівання нужденному, і замикає кривді вуста!

17 Тож щаслива людина, яку Бог картає, і ти не цурайся Всемогутнього кари.

18 Бо він рану завдасть — і він перев'яже, він зламає — і зцілять руки його!

19 В шістьох лихах рятує тебе, а в сімох не дістане тебе воно:

20 Викуповує тебе він від смерті за голоду, а в бою — з рук меча.

21 Як бич язика запанує, ти сховаєшся, і не боятимешся руїни, як прийде вона.

22 З насилля та з голоду будеш сміятися, і земної звірини не боятимешся.

23 Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.

24 І довідаєшся, що намет твій безпечний, і переглянеш оселю свою, і не знайдеш у ній нестатків.

25 І довідаєшся, що численні нащадки твої, як трава на землі!

26 І в зрілому віці до могили ти зійдеш, як збіжжя достигле входить до клуні за часу свого!

27 Отож, дослідили ми це і так воно є, послухай цього й затям собі все!"

Йов 6

1 А Йов сказав:

2 "Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

3 то нині воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважливе вуста мої кажуть!...

4 Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

5 Чи дикий віслюк над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

6 Чи без солі їдять несмачне, чи є смак у білку яйця?

7 До чого не бажала доторкнутися душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

8 О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

9 О, коли б зволив Бог розчавити мене, простяг свою руку й мене поламав,

10 то була б ще потіха мені, і стрибав би я з радості в нестерпному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

11 Яка сила моя, що я сподіватимуся? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

12 Чи сила моя кам'яна? Чи тіло моє мідне?

13 Чи не допомога для мене в мені самому, чи порятунок від мене відсунутий?

14 Для того, хто гине, товариш — ласка, хоча б полишив того страх Всемогутнього...

15 Брати мої зраджують, вони оминають мене, мов зимовий потік, зникають, мов потоки в степу,

16 темні від криги вони, в них ховається сніг.

17 Коли сонце їх гріє, вони висихають і в посуху зникають з місця свого.

18 Збочують каравани зі шляху свого, ідуть у пустелю й зникають.

19 Каравани з Теми виглядають, мандрівники з Шеви на них сподіваються.

20 І осоромилися, що вони сподівалися.