І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від лихого втікав.
2 І народилися йому семеро синів та три дочки.
3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, три тисячі верблюдів, п'ять сотень пар волів, п'ять сотень віслючок та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.
4 А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в помешканні того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити з ними.
5 І бувало, як минало коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він вдосвіта, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: "Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму". Так робив Йов по всі дні.
6 І одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов поміж ними й Сатана.
7 І запитав Господь у Сатани: "Звідки ти прийшов?" А Сатана відповів Господові: "Я мандрував землю, оглядаючи її".
8 І сказав Господь до Сатани: "Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, що Бога боїться, а від лихого втікає".
9 І відповів Сатана Господові: "Чи ж Йов дармо боїться Бога?
10 Чи ж не ти йому сприяв в усьому, і оселі його, і всьому, що його? Чин його рук ти поблагословив, і маєток його поширився по краю.
11 Але простягни тільки руку свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?"
12 І сказав Господь до Сатани: "Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки!" І пішов Сатана від обличчя Господнього.
13 І одного дня, коли сини та дочки його їли та вино пили в будинку свого, народженого першим, брата,
14 то прибіг до Йова посланець та й сказав: "Худоба велика орала, а віслючки паслися поруч.
15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг убили вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
16 Він ще промовляв, аж прибігає інший та й каже: "З неба спав Божий вогонь, і спалив отару та слуг... А втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
17 Він ще промовляв, аж біжить ще інший та й каже: "Халдеї поділилися на три ватаги, і напали на верблюдів, та й забрали їх, а слуг убили вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
18 Поки він промовляв, аж прибігає ще інший та й каже: "Сини твої та дочки твої їли та вино пили в будинку свого першородного брата.
19 Аж раптово налетів сильний вітер з боку пустелі, та й ударив на чотири роги будинку, і він упав на юнаків, і вони померли... І втік тільки я сам, щоб донести тобі"...
20 І встав Йов, і роздер одяг свій, і обстриг свою голову, і сказав, упавши в поклоні на землю:
21 "Я вийшов голий з утроби матері своєї, і голий повернуся в землю! Господь дав і Господь узяв... Хай буде благословенне Господнє ім'я!"
22 При всьому цьому Йов не згрішив і не сказав нічого поганого на Бога!
Йов 2
1 Одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов також Сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.
2 І запитав Господь у Сатани: "Звідки ти прийшов?" Сатана ж відповів Господові: "Я оглядав землю, мандруючи по ній".
3 А Господь запитав у Сатани: "Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, яка Бога боїться, а від лихого втікає. І він тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був мене на нього, щоб без приводу знищити його"...
4 І відповів Сатана Господові: "Шкіра за шкіру! Все, що має, віддасть він за душу свою.
5 Але простягни-но ти руку свою, і доторкнися до кісток його та до тіла його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?"
6 І сказав Господь до Сатани: "Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!"
7 І вийшов Сатана від обличчя Господнього, та й ударив Йова болісними гнояками від стопи його й аж до черепа...
8 І той, сидячи серед попелу, шкріб себе черепком...
9 А його жінка сказала йому: "Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога й помреш!"...
10 А він відповів їй: "Ти кажеш так, як каже яка з божевільних!... Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а лихого не приймемо?" При всьому тому Йов не згрішив своїми вустами...
11 І почули троє приятелів Йовових, теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар, про все те нещастя, що прийшло на нього. І зібралися вони та домовилися прийти разом, щоб похитати головою над ним та втішити його.
12 І поглянули вони здалека, і не пізнали його... І заголосили вони, і роздерли кожен одяг свій, і кидали порох над своїми головами аж до неба...
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...
Йов 3
1 По цьому відкрив Йов вуста свої та й прокляв був свій день народження.
2 І сказав він:
3 "Хай згине той день, що я в ньому народився, і та ніч, коли сказали: Зачата людина!
4 Хай цей день потемніє, хай Бог з висоти не згадає його, і хай не з'являться сонячні промені над ним!...
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай сутінки вечірні лякали його!...
6 Хай морок огорне ту ніч, хай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...
7 Тож ця ніч хай буде самотня, хай не прийдуть до неї радісні голоси!
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9 Хай потемніють ранкові зорі її, хай сподівається на світло й не буде його, і хай вона не побачить повік зорі ранньої,
10 бо вона не замкнула дверей нутра материного, і не сховала страждання з очей моїх!...
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов з нутра, то чому не помер?
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса годували мене?
13 Бо нині лежав би я спокійно, спав би, та був би мені відпочинок
14 з царями та з земними радниками, що могили будують собі,
15 або з князями, що золото мали, що будинки свої сріблом наповнювали!...
16 Або чом я не стався підкидьком прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змучені,
18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не чують окриків гнобителя!...
19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...
20 І нащо він мученикам дає світло, і життя — душам засмученим,
21 що вичікують смерті — й нема її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22 тим, що радісно тішилися б та веселилися, коли б знайшли місце для поховання,
23 людині, що шлях їй закритий, який Бог тінню накрив перед нею?...
24 Бо зітхання моє випереджає хліб мій, а плач мій полився, як вода,
25 бо страх, що його я боявся, до мене прибув, і чого я лякався прийшло те мені...
26 Не мав я спокою й відпочинку не мав, і не був безтурботний, та ще нещастя прийшло!"...
Йов 4
1 І сказав Еліфаз:
2 "Коли спробувати сказати слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3 Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцнював,
4 того, хто спіткнувся, підіймали слова твої, а колінам тремтячим ти силу давав!
5 А нині, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно — і ти налякався...
6 Хіба не давала тобі впевненості твоя богобоязнь і твоє сподівання невинності — шляхам твоїм?
7 Пригадай-но, чи гинув невинний, і де знищені праведні?
8 Я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного його!
10 Чути рев лютого лева й гарчання левчуків, та й левчукам вилущуються зуби.
11 Гине лев, як нема здобичі, і левенята розбігаються.
12 І закрадається слово до мене, і моє вухо почуло ось дещо від нього.
13 у роздумах над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах, і затремтіли від страху кістки мої,
15 і дух перейшов по обличчю моєму, стало дибки волосся на тілі...
16 Хтось стояв, я не міг його розпізнати, я бачив перед собою просто постать, і тут почув я тихий голос:
17 "Хіба праведніша людина за Бога, хіба є чистішою за свого творця?"
18 Він і рабам своїм не йме віри, і накладає вину й на своїх ангелів.
19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!
20 Вони між ранком і смерком на порох стерті, гинуть назавжди непоміченими...
21 Слава їхня зникає разом з ними, вони помирають не в мудрості!...
Йов 5
1 Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?
2 Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!
3 Я бачив безглуздого, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...
4 Від порятунку далекі сини його, вони без рятівника почавлені будуть у брамі!
5 Його жниво голодний поїсть, і ще й до сховку сховає, а спраглі проковтнуть маєток його!
6 Бо нещастя виходить не з пороху, а лихо росте не з землі,
7 бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...
8 А я б звернувся до Бога, і на Бога б поклав свою справу,
9 Він робить велике та недослідиме, предивне, якому нема числа,
10 бо він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає він воду,
11 щоб поставити низьких на високе, зміцнити засмучених, і дати їм порятунок.
12 Він руйнує задуми хитрих, і стають не слухняними їхні руки,
13 Він ловить мудрих їхнім лукавством, і задум крутійський марним стає,
14 вдень знаходять вони темряву, а в полудень мацають, мов уночі!...
15 І він від меча рятує бідного, а з міцної руки — бідаря,
16 і дає сподівання нужденному, і замикає кривді вуста!
17 Тож щаслива людина, яку Бог картає, і ти не цурайся Всемогутнього кари.
18 Бо він рану завдасть — і він перев'яже, він зламає — і зцілять руки його!
19 В шістьох лихах рятує тебе, а в сімох не дістане тебе воно:
20 Викуповує тебе він від смерті за голоду, а в бою — з рук меча.
21 Як бич язика запанує, ти сховаєшся, і не боятимешся руїни, як прийде вона.
22 З насилля та з голоду будеш сміятися, і земної звірини не боятимешся.
23 Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.
24 І довідаєшся, що намет твій безпечний, і переглянеш оселю свою, і не знайдеш у ній нестатків.
25 І довідаєшся, що численні нащадки твої, як трава на землі!
26 І в зрілому віці до могили ти зійдеш, як збіжжя достигле входить до клуні за часу свого!
27 Отож, дослідили ми це і так воно є, послухай цього й затям собі все!"
Йов 6
1 А Йов сказав:
2 "Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,
3 то нині воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважливе вуста мої кажуть!...
4 Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...
5 Чи дикий віслюк над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без солі їдять несмачне, чи є смак у білку яйця?
7 До чого не бажала доторкнутися душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...
8 О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчавити мене, простяг свою руку й мене поламав,
10 то була б ще потіха мені, і стрибав би я з радості в нестерпному болі, бо я не зрікався слів Святого!...
11 Яка сила моя, що я сподіватимуся? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?
12 Чи сила моя кам'яна? Чи тіло моє мідне?
13 Чи не допомога для мене в мені самому, чи порятунок від мене відсунутий?
14 Для того, хто гине, товариш — ласка, хоча б полишив того страх Всемогутнього...
15 Брати мої зраджують, вони оминають мене, мов зимовий потік, зникають, мов потоки в степу,
16 темні від криги вони, в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висихають і в посуху зникають з місця свого.
18 Збочують каравани зі шляху свого, ідуть у пустелю й зникають.
19 Каравани з Теми виглядають, мандрівники з Шеви на них сподіваються.
20 І осоромилися, що вони сподівалися.