Ось уже тридцять років намагаюся я збагнути людську натуру, але, далебі, мені це не дуже вдається. Я б, звичайно, не найняв служника тільки тому, що його обличчя мені сподобалося, хоча переважно саме так ми оцінюємо людей, яких бачимо вперше. Ми складаємо собі враження про людину з огляду на форму її щелепів чи обриси рота. Цікаво б знати, як часто наші враження виявляються правильними чи помилковими...
Читати повністю →До прибуття пароплава "Фрідріх Вебер" у Гаїті капітан дуже мало знав міс Рейд. Вона сіла на пароплав у Плімуті, але на той час на борту вже було багато пасажирів,— французів, бельгійців та гаїтянців,— з яких чимало вже плавало на цьому судні, і її посадили за стіл головного механіка. "Фрідріх Вебер" був вантажним судном, яке здійснювало регулярні рейси з Тамбурга у Картахену, порт на узбережжі Колумбії, дорогою воно відвідувало декілька островів у Вест-Індії...
Читати повністю →Багато людей були шоковані, коли почули, що капітан Форестьєр загинув у лісовій пожежі, намагаючись урятувати песика своєї дружини, якого випадково зачинили в будинку. Деякі люди казали, що вони ніколи такого в ньому не помічали; інші казали, що вони нічого іншого від нього і не сподівалися, але кожен з них розумів це по-своєму. Після цього трагічного випадку місіс Форестьєр знайшла притулок на віллі людей на ймення Гарді, з якими вона та її чоловік щойно познайомились...
Читати повністю →СОМЕРСЕТ МОЕМ
РАДОЩІ ЖИТТЯ,
АБО
СІМЕЙНА ТАЄМНИЦЯ
Переклад Володимира Легкоступа
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Я вже помітив: коли хтось дзвонить вам по телефону і, не заставши вдома, просить передати, щоб ви одразу ж, як тільки повернетесь, подзвонили, бо справа, мовляв, дуже важлива, — так і знайте: вона важливіша для того, хто дзвонив, ніж для вас. Коли ж трапляється нагода зробити приємність або послугу вам, тоді більшість людей стають напрочуд стриманими...
Сен-Лоран де Мароні[1] — гарненьке містечко. Охайне та чисте. З міською ратушею та судом, якими пишалися б багато міст Франції. Розкішні дерева вздовж широких вулиць створюють тут приємну тінь. А будинки мають такий вигляд, ніби їх щойно пофарбували...
Читати повністю →Я відплив з Бангкока на старенькому суденці водотоннажністю чотириста-п'ятсот тонн. У сірому салоні, який одночасно правив за їдальню, стояли два вузьких столи, що простягнулися уздовж усієї його довжини з обертальними стільцями обабіч. У глибині корабля містилися дуже брудні каюти...
Читати повністю →