Журналіст за фахом, письменник-гуморист за покликанням, Олег Чорногуз створив цілу галерею сатиричних, часом кумедних персонажів. Упродовж тривалого часу він очолював редакцію журналу "Перець" — найсатиричнішого і найгумористичнішого видання в Україні. Про письменницький хист Чорногуза свідчать численні нагороди і лауреатські премії. Серед творчого доробку — книжки сатири і гумору: "Моральна підтримка", "Портрет ідеала", "Сіамський слон", "Веселі поради". Більшість його творів перекладено більше ніж двадцятьма мовами світу.
"Веселі поради" Чорногуза — це щось особливе у його творчості. Це поради "досвідченого порадника", як треба чинити у тій чи іншій ситуації. Наприклад, "досвідчений порадник" добре знає, як поводитися в кіно: "Поскільки це важливе питання випустили з планів своєї роботи товариші з кінофікації та працівники культури, я — на громадських засадах, зрозуміло, — вирішив цю місію взяти на себе. Моя перша порада: як тільки ви зайшли до кінозалу, негайно сядьте. Бажано — на своє місце. І, звичайно, в своєму ряду. Тоді зніміть шапку (якщо ви її носите), скиньте пальто чи плащ і покладіть на спинку стільця, що попереду вас. Якщо товариш чи товаришка безцеремонно почне лягати на ваш одяг, зробіть йому (їй) зауваження. Бажано голосно. У кінозалі завжди треба розмовляти дуже голосно, бо інакше вас не почують".
Це лише початок веселих порад поводження у кінотеатрі. Далі автор через свого ліричного героя — "досвідченого порадника" радить робити те, чого насправді робити не треба: дістати сміливо бутерброд із сиром чи ковбасою (бажано і часником), лузати насіння, голосно коментувати те, що відбувається на екрані. Коли ж добропорядним та інтелігентним глядачам набридне така поведінка і вони винесуть порушника тиші і спокою на вулицю, можна зверхньо кинути їм услід: "Ну й народ, пішов! Не народ, а дикуни. Гунни! Половці! І коли вони вже навчаться поводитись у кіно, як люди?.."
І тут же автор одним фінальним рядком підсумовує все сказане вище: "А й справді — коли?"
Тільки письменник такого масштабу, як Олег Чорногуз може сказати про себе: "Всі мої романи — це осколок дзеркала епохи. Загалом я люблю писати про те, що добре знаю. Дуже допомагає журналістський досвід. Адже найкращі мої життєві університети — тисячі листів читачів до редакції "Перцю".