Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка "Зів'яле листя" (8 варіант)

1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма "Зів'яле листя". Вона розподіляється на три цикли — "жмутки".

Усі вірші трьох "жмутків" об'єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.

Перший "жмуток" присвячений оспівуванню кохання, та з'являються перші нотки смутку:

Що щастям, спокоєм здавалось,

Те попелу тепла верства;

Під нею жаги і любові

Не згасла ще іскра жива.

Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:

Не буду гасити!

Най бухає грішний огень!

І серце най рветься, та вільно най ллється

Бурливая хвиля пісень!

Герой марить своєю обраницею: "Не знаю, що мене до тебе тягне...", "За що, красавице, я так тебе люблю..." Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:

Не надійся нічого! Чи ти знаєш,

Що ті слова — найтяжчая провина...

Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.

В останньому вірші першого "жмутку" — "Епілог" автор пише:

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

Другий "жмуток" містить перлини інтимної поезії — "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", "Червона калино, чого в лузі гнешся?", "Чого являєшся мені у сні?" Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

А в третьому "жмутку" ліричний герой осягає увесь біль нерозділеного почуття. Це найсумніший "жмуток":

Не можу жить, не можу згинуть,

Нести не можу ні покинуть

Проклятий сей життя тягар!

З'являються перші згадки про самогубство:

Я хтів життю кінець зробить,

Марну лушпину геть розбить...

Я чую се,— єдиний лік —

Се кулька в лоб.

Герой ще вагається, він чіпляється за залишки любові, але й вони врешті зникають, нещасний закоханий прощається зі своєю помічницею — піснею, в думках — із коханою; з самим життям:

Отсей маленький інструмент,

Холодний та блискучий...

Один кивок... один момент...

За мить одну

Навіки я спочину.

Хоча збірка "Зів'яле листя" й сповнена трагічних мотивів, поет оприлюднив її не для того, щоб зайвий раз зобразити "рефлексії". У передмові до першого видання І. Франко писав: "Та хто його зна,— думалось мені,— може, се горе таке, як віспа, котру лічиться вщіплюванням віспи?" І закінчує свою передмову цитатою Ґете: "Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом!"