Уславлення мужності і сили людського духу в поезії Лесі Українки (4 варіант)

Один з найвизначніших поетів світу Гете колись сказав: "Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в його країну". Країна ця — творчість. Йдемо в країну Лесі, де все дихає любов'ю до людей, високою духовною силою і

ніжністю.

В усьому, що писала Леся Українка, — від ніжної елегії до журнальної статті — клекоче сильний потік почуттів, лунає голос — внутрішньо розкутий, голос людини, яка пізнала свою силу. Слово Лесі Українки — це полум'я, яке подібно до природного вогню, і світить, і гріє, і спалює.

Вже після появи її першої збірки віршів "На крилах пісень" І.Франко проголосив знаменні слова: "Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою".

Відкривається збірка віршем "До тебе, Україно, наша бездольная мати". Сум і плач над долею Батьківщини звучить у цій поезії, бо такою була тодішня дійсність. А у вірші "Contra sрem sрero!" Леся Українка проголосила своє кредо:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Особливе місце у першій збірці поетеси зайняв вірш "Досвітні огні", в якому Леся висловлює своє ставлення до страшної царської дійсності, уособленої в образі "темної ночі", що сховала людей під "чорні широкії крила", підкоривши все живе "темній силі" і примусивши його "спати як у могилі". Леся Українка вітає появу на історичній арені великої, могутньої сили, яка зветься робітничим класом. Саме він поведе боротьбу зі світом зла до переможного кінця. Твір цей дихає оптимізмом, вірою в перемогу світла над темрявою. Серед пітьми і мороку за-г клично лунає: "Ставай, хто живий, в кого думка повстала Г" Своїм палким словом поетеса кличе до бою.

Поетичні твори Лесі Українки мають переважно громадське звучання. Проте її перу належать і справжні шедеври інтимної та пейзажної лірики. Особливо інтимна лірика хвилює нас силою духу, щирістю, глибиною справжнього людського почуття. Вражають зворушливі вірші, присвячені С.Мержинському — близькому другові поетеси. Його передчасна смерть вирвала із зраненого серця болючі рядки, сповнені суму, розпачу, ридання. У цих віршах, бринить розлука, тужить зболіла душа. Але ніколи громадянська мужність не покидає Лесю Українку. Вона завжди на полі битви, бо "в серці крики бойові лунають". Леся насамперед — поет боротьби, сповненого мужності людського духу:

Гей, блискавице, громова сестрице,

Де ти? Розбий злії чари!

Хай ми хоч раз заговоримо громом,

Так як веснянії хмари!

Цикл поезій "Сльози-перли" має виразне політичне звучання. Поетеса розуміє, що сльози, навіть найбільш гіркі, не можуть зарадити народному горю: "Що сльози там, де навідь крові мало". Її сльози-перли викрешували з байдужих душ іскри помсти, ставали пекучим вогнем, жаль і тугу обертали на знаряддя боротьби.

Леся Українка все своє життя ладна була перетворити на подвнг, на вічне горіння. З любові до рідного народу виростала її ненависть до покірного рабського носіння кайданів. Серце поетеси горить і стікає кров'ю від розуміння того, що у кайдани рабства закований дух народу, що раб змирився зі своїм ганебним становищем, своєю долею невільника і навіть не протестує. Сором гнітить і палить серце Лесі, і вона звертається до людського сумління, хоче розбудити почуття гідності і гордості, нагадати людині, що вона — людина! Рабство свідоме — рабство найганебніше. Ось чому Леся з болісно-пекучим почуттям пише:

О, сором мовчки гинуть і страждати,

Як маєш в руках хоч заржавілий меч.

Йшли останні роки XIX століття. Це були часи революційного піднесення. І Леся закликає до боротьби, де "без упину лютує страшна, невсипуща війна", де "грають на небі зірниці, ясні блискавиці". Чути голос відважного борця:

Даю тобі сей меч, дарма, що ти не сильна,

Мій меч не тяжкий для відважних рук."

Битва буде нелегка, будуть поразки, падіння, страшні жертви і кров. Та все це дарма: .

Я знаю се і жду страшних ночей,

І жду, що серед них огонь той загориться.

Де жевріє залізо для мечей,

Гартується ясна і тверда криця.

Величний і могутній образ титана Прометея став провідним у зображенні позитивного героя, безстрашного борця, який уособлював ідеал всієї епохи. Нащадки Прометея ладні "краще ворогу на одсіч дати голову", ніж ниціти у рабстві. Дух їх незалежний і нездоланний. Ось юнак, повержений, розпростертий, до землі прибитий списом, говорить "Убий, не здамся!" Ось невільниця гордо і зневажливо кидає в очі завойовникові:

Ти мене убити можеш,

Але жити не примусиш.

Оптимізм, віра в силу волелюбного духу — найприкметніші риси Лесиного слова. Її поетичні образи не дають знидіти людському серцю. Вони будять думку, опромінюють радістю і вірою перемога добра над злом.

Боротьба і праця. Ці дві провідні зорі супроводжували поетесу в житті. Життєстверджуючий пафос властивий усім творам Лесі. Саме це і дало підставу {.Франкові назвати Лесю Українку наймужнішим поетом України.