Наша література щедра на таланти. Таким яскравим талантом є Володимир Сосюра. Кожна епоха народжує своїх великих співців. Володимира Миколайовича Сосюру народ справедливо називав дзвінкоголосим співцем України, Донецького краю. Він часто оспівував рідний край в образі калини — символу зеленої краси, молодості, повнокровного життя. Поет залишив у спадок свої невмирущі твори, які буде згадувати, читати ще не одне покоління українців.
Любив свій край В.Сосюра, землю, на якій пройшло босоноге дитинство:
І все, куди не йду, холодні трави сняться,
де дерева шумлять і плачуть за Дінцем,
де вулиці п'янить солодкий дух акацій,
востаннє за вікном заплакане лице...
З таким тужливим трепетом писав про Донбас Володимир Сосюра ще у 1922 році. І ми уявляємо: рідний край над Дінцем п'янить духом акації, знелюднені війною селища "останнім заплаканим лицем" у вікні проводжають юнака в грізну путь.
...Червоноармієць Сосюра бився проти німецьких окупантів, гайдамаків, петлюрівців, денікінців, махновців, білопольських інтервентів. Бився багнетом, пером поета і журналіста.
А потім було повернення до мирного, хоча й складного, життя, було навчання в Харкові і напруга творчих буднів, була "Червона зима".
Митець завжди прагнув йти в ногу з часом. Та іноді час був безжальним до поета. В.Сосюра — поет від Бога, живлений ідеями вітчизняної і світової культури, вже самим фактом свого існування "порушував стрій".
У 30-ті роки він був відторгнутий від літературного процесу і відсунутий в тінь малозначущих поетів. Він пройшов через усі випробування і залишився Людиною:
- Реферати про життя та творчість Володимира Сосюри
- Охарактеризуйте ліричного героя поезій В. Сосюри (та інші запитання)
Я закоханий в синь океану,
в дикий дух, що пливе од ріллі,
а ще дужче — у зорі рум'яні,
рідні зорі моєї землі.
"Вперед, душа моя крилата, на нові хвилі життьові!" — писав поет у 1938 році. Володимир Сосюра входив у пору художньої зрілості, врівноваженості. Естетичне кредо поета, живлене ідеєю духовного горіння, набуває прямого вираження у вірші "Любіть і боріться за щастя безкрає...","Горіть і боріться! Без сонця у серці й природі лиш тьма навкруги".
Особливо розцвів поетичний талант Володимира Сосюри в грізні роки Вітчизняної війни. "Центральним віршем свого серця" він вважає поезію "Коли додому я прийду...":
Дніпро, і Лавра, і мости,
веселий гомін, дзвін трамваю.
По бруку рідному іти —
Я щастя вищого не знаю.
Повний щастя перемоги і радості повернення на Україну, Володимир Сосюра в 1944 році написав вірш "Любіть Україну". Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм. І йому вдалося передати ті найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може сказати. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дала йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі.
Образ України для поета — це краса її природи і її солов'їна мова, мелодійна, милозвучна, співуча. Живою, реальною, зримою постає Україна у вірші, що закінчується зверненням до молоді:
Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею.
Сосюру називають одним з найтонших ліриків української літератури ХХ століття, він намагався у своїй поезії осягнути складність та неоднозначність епохи, сучасником якої був, завжди залишавсь людиною, закоханою у красу, довершеність. Бо у кожному його творі і сьогодні ми відчуваємо не лише замилування краєвидами рідної землі, не просто захоплені вигуки з приводу її світанків та вечорових зір, а ніби чуємо гаряче серцебиття того, хто власною працею утверджує красу рідного Донбасу, красу і велич рідної землі. І особливо це відчуваємо ми — його земляки.
Я горда з того, що маю право називатися землячкою такого великого поета, відданого сина своєї України.