Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, — завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві.
Загальновизнаними рисами української натури є м'який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів. Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці.
Максим Рильський та Володимир Сосюра не становлять винятку з цього правила. Мистецька совість, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспільні проблеми. І тому інтимна лірика була тією шпаринкою, тим не зацькованим світом, де можна було бути щирим, бути собою.
Максим Рильський був справжнім майстром поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навко-лишнього світу — основний мотив його інтимної лірики.
...Знов слова, міцні,
Як темна мідь, у тиші залунали.
Але рука безвладно випускає
перо, — бо повстає в моїх очах
Жіноча постать, як ламка крижинка...
("І знов "Тадеуша" я розгорнув")
Поет схиляє голову перед жіночою красою, дуже тонко відчуває красу внутрішню, високо цінуючи в прекрасній половині людства шляхетність, вишуканість, вірність, здатність розуміти і любити. Ніщо не може затьмарити образ коханої в його поетичній уяві:
- Реферати про життя та творчість Володимира Сосюри
- Чому В. Сосюру називають співцем донецького краю? Які його вірші про Донеччину вам відомі? (та інші запитання)
Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині,
Усе перекотилось без сліда...
Та вірю, як приречено людині,
Що й досі ти прекрасна й молода.
("Лист до загубленої адресатки")
Інтимна лірика Максима Рильського тісно переплетена з пейзажною. Таке враження, що світ навколо ліричного героя облагороджується силою і чаром кохання. І з цвіту цієї гармонії неминуче має зродитися прекрасний плід:
Сонце сховалося в морі, троянди запахнуть п'яніше,
Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста...
Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути
І в заворожену ніч мудрого сина зачать.
("Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі...")
Світла печаль, якою напоєна інтимна лірика Рильського, у творчості Володимира Сосюри, присвяченій темі кохання, поєднується із жагучою пристрасністю, небаченою силою почуття:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...
("Так ніхто не кохав...")
Уяву митця образ коханої бентежить згадками. Поєднана долею з іншим, вона у незгасній пам'яті залишається щастям поета, його бажаною і єдиною:
Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.
("Коли потяг у даль загуркоче...")
Як і в поезії Рильського, в інтимній ліриці Володимира Сосюри глибина і краса почуття вносить гармонію у світ навколо ліричного героя:
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
("Васильки")
Любов у душі людини сильніша над усе. Поет переконаний, що цей благословен-ний божий дар прилучає людство до вічного:
Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі, —
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.
("Марії")