Пафос поезії воєнного лихоліття (за творами Володимира Сосюри)
У грізні роки Великої Вітчизняної війни "під гул кривавий" на бій з ворогом йшло й художнє слово, що прирівнювалося до зброї і діяло безвідмовно. Прозові й поетичні твори, народженні духовним піднесенням, надавали захисникам рішучості відстояти рідну землю від нападника, разом з бійцями наближали перемогу.
Діти йдуть, сміються... Матері з квітками
Гей, радійте, люди, це наш день прийшов.
Вірю я, так буде, знаю я, так буде,
Сніг стече кривавий, у яри, яри...
Буде це весною навесні це буде...
Рядки цієї поезії Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в найтяжчий час Великої Вітчизняної війни, коли радянські воїни ледве стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу!
Один за одним він створює у листопаді — грудні 1941 року вірші, сповнені оптимізму, віри в силу свого народу, його армії, яка здолає ворога. Ці вірші увійшли до збірки "В годину гніву", що з'явилась 1942 року.
У воєнні роки В. Сосюра неодноразово звертався до постаті Тараса Шевченка, написавши такі твори, як "Шевченко у Донбасі"(1942), "Син"(1943), "Шевченко з нами"(1943). І це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрідним символом України, його життя — приклад служіння своєму народові. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у віршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому краї лав воїнів-визволителів та партизанських загонів.
Поет адресував багато віршів населенню тимчасово окупованих районів України:
- Реферати про життя та творчість Володимира Сосюри
- У чому зміст поетичних рядків В. Сосюри: "Яке щастя, що я — українець, що я син моєї прекрасної і трагічної нації"? (та інші запитання)
О, нене, о, брате, о, мати!
Страшна на Вкраїні пора...
Дивись... Об сорочку маляти
Катюга ножа витира.
Цей вірш "До помсти за нашу Вкраїну" став ілюстрацією до листівки "Прокляття і смерть німецьким катам!" Та головне, мені здається, у цьому вірші — це той оптимізм і впевненість у перемозі, якими палають рядки поезії, освітлюють і запалюють душі співвітчизників, що знаходилися у фашистському ярмі:
...Орду розженем ми звірину,
І край наш засяє у цвіту...
До помсті за нашу Вкраїну,
За страдницю нашу святу!
Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається від вибухів бомб, світить ребрами зруйнованих будинків, постає з воєнних творів Сосюри. Серце поета відгукувалося болем і стражданням на муки і смерть співвітчизників, які вели двобій з ворогом. Картини боротьби вимальовані поетом з такою безмежною силою виразності, що мені здається, ніби поет сам був безпосереднім учасником тих подій, про які розповідає у своїх творах. Часто прообразами його поезій стають реальні люди, герої-визволителі, яких знав і подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому плані є поема "Син України"(1942), в якій постать головного героя змальовано з реальної людини — радянського офіцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрічався й подарував йому книгу.
Безмежна любов до рідної України, непримиренна ненависть до ворога, оспівування величних подвигів захисників, віра в перемогу — таким був пафос творів Сосюри у грізну годину війни, сповнених життєдай ним оптимізмом:
І сонця радіснеє коло
Світить нам буде з висоти,
Бо не могла іще ніколи
Зима весни перемогти.