Улас Олексійович Данильчук (літературний псевдонім — Улас Самчук) народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині. Батьки — Олексій (1869—1936) та Анастасія (1877—1933) — були заможними селянами. Із п'ятьох дітей вижив лише він.
У. Самчук закінчив спочатку сільську школу в селі Тилявці, потім Дерманську двокласну школу при семінарії та Крем'янецьку гімназію ім. Стешенка. 7 березня 1927 року він був мобілізований до польської армії, служив у Західній Польщі, звідки 23 серпня 1927 року дезертирував до Німеччини. У. Самчук опинився у місті Бойтен, три місяці працював бендюжником, учителював у родині директора місцевої гімназії, пізніше переїхав до міста Бреслау (нині — Вроцлав), де почав відвідувати лекції в місцевому університеті. 1929 року У. Самчук залишив Німеччину і переїхав до столиці Чехословаччини Праги, де завершив своє навчання в українському вільному університеті (1929—1931).
З 1929 року У. Самчук плідно співпрацює зі львівським "Літературнонауковим вісником", часописами "Самостійна думка" (Чернівці), "Розбудова нації" (Берлін) та іншими. У цей час письменник розпочинає працю над епопеєю "Волинь". Перша книга під назвою "Куди тече та річка" з'явилася 1934 року, два наступні томи: "Війна і революція" та "Батько і син" були написані упродовж 1935—1937 років. Паралельно з працею над "Волинню" У. Самчук написав ще два романи, присвячені українському селу: "Кулак" (1932) і "Марія" (1934).
Восени 1938 — весною 1939 року У. Самчук як кореспондент брав безпосередню участь у проголошенні Закарпатської України під проводом Августина Волошина. Після поразки цієї відчайдушної спроби самостійного державного будівництва письменник потрапив до угорської тюрми, звідки йому майже чудом вдалося вислизнути. Наслідком цих вражень став роман "Гори говорять".
- Реферати про життя та творчість Уласа Самчука
- Чому Уласа Самчука називали Гомером українського життя XX сторіччя? (та інші запитання)
З початком агресії фашистської Німеччини проти Радянського Союзу У. Самчук, не полишаючи надії на розбудову Української Самостійної Держави, нелегально перетнув кордон у липні 1941 року і прийшов до Львова. Пізніше він став головним редактором рівненської газети "Волинь". За публікацію 23 березня 1942 року статті "Так було і так буде" У. Самчука заарештували. Внаслідок втручання колишніх приятелів (ще з часів перебування його в Німеччині) письменника через місяць звільнили. Після виходу з тюрми він продовжує друкуватися в різних, перевалено українських, виданнях.
З 1943 року У. Самчук перебирається на захід: Львів, Польща, Німеччина. Після закінчення війни письменник опинився в таборах "Ді-Пі", де був обраний головою Мистецького українського руху (МУР) — організації українських митців-еміґрантів, до якого серед інших входили Василь Барка, Іван Багряний, Євген Маланюк, Тодось Осьмачка, Юрій Шевельов. Там же вийшов друком автобіографічний роман "Юність Василя Шеремети" (1947) та перша частина нового роману-епопеї "Ost" під назвою "Морозів хутір" (1948). (Другий том епопеї — "Темнота", виданий в Америці 1957 року, а третій — "Втеча від.себе" — 1982 року в Канаді).
23 вересня 1947 року У. Самчук виїхав до Канади, де в Торонто провів останні сорок років життя. У цей час він став одним із засновників
Об'єднання українських письменників "Слово" 1954 року. З-під пера письменника вийшли романи: "Чого не гоїть вогонь" (1959) про боротьбу УПА на Волині, "На твердій землі" (1967), "Слідами піонерів" (1980) про життя українських переселенців у Канаді та СІ1ІА. У. Самчук пише також спогади, присвячені передусім рокам Другої світової війни: "П'ять по дванадцятій", "На білому коні", "На коні вороному", "Планета Ді-Пі" тощо.
Помер Улас Самчук 9 липня 1987 р. в Торонто, похований на цвинтарі церкви св. Володимира канадського містечка Київ.
Твори У. Самчука написані в кращих традиціях європейської реалістичної прози, для яких характерні масштабність і багатоаспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонажів. Письменнику вдається поєднати публіцистичність оповіді з поетизацією селянського життя.