Іван Малкович знаний в Україні сучасний поет. Відтоді, як 1984 року побачила світ його перша поетична збірка "Білий камінь", Малковича із захопленням читають в Україні, перекладають багатьма мовами світу. Ліна Костенко назвала свого часу молодого поета "найніжнішою скрипкою України". І це дійсно так. Поезія Івана Малковича ніжна, лагідна, щира і добра. Вона якось непомітно полонить душу, огортає теплими материнськими почуттями. Іноді це спрацьовує набагато ефективніше, ніж довгі римовані промови і заклики, сповнені гуманізму. Ось короткий вірш під назвою "Свічечка букви "ї". Іван Малкович звертається до найменших читачів, маленьких громадян України. Це вони покликані захищати рідну мову — "захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви "ї", а також оберігати місячний серпик букви "Є". Не треба і між рядками читати, щоб відчути біль поета за майбутнє рідної мови. Згадавши у вірші, що мову нашу називають солов'їною, він застерігає юне покоління, що можуть настати такі часи, "коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко". Тож не варто покладатися тільки на солов'їв, зауважує автор. У цих словах міститься ідея твору: любити мову слід не на словах. Як ти її не називай — "солов'їною" чи "калиновою", але вона сама по собі не виживе. Мову треба знати, плекати як розкішний сад і як дорогоцінний скарб передавати наступним поколінням. Дивне враження від прочитаного вірша: він уже скінчився, стих останній акорд, а перед очима стоїть образ маляти у довгій білій сорочечці зі свічечкою у маленьких долонях. Ними дитя прикриває від вітру трепетний вогонь.
Взагалі образність Івана Малковича заворожує своєю влучною несподіваністю. Ось боса музика, яка пішла у ніч, а юнак докоряє і скрипці, і сивому смичкові, що відпустили таку гарну і таку беззахисну музику "в таку непевну звабну ніч". Юнакові ж для наповнення свого життя сенсом саме не вистачає тієї прекрасної і таємничої мелодії. І юнак вирушає на пошуки музики:
О мамо, тату, як спитають,
куди ваш син подався з віч —
скажіть: він музику шукає,
що босою пішла у ніч.
Інший ліричний герой поезії Малковича несе на плечі янгола. Янгол — його оберіг, його захисник, ще те, що Є найдорожчим у житті ліричного героя. Шмагають життєві негаразди і бурі, вже й свічка погасла, та ліричний герой сміливо йде крізь темряву, міцно тримаючи янгола. Поки з ним янгол, герой не схибить на своєму шляху:
...а він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
Ця "старосвітська балада", що має назву "Із янголом на плечі" за влучною метафорою Малковича "заводить душу". У ній поет висвітлює вічну тему двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності.
Ось така вона музика "найніжнішої скрипки України".