Бувало, мати, Ївга Базилиха...
В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.
Так написав А. Малишко, згадуючи своє дитинство. Любов до пісні в поета — від його матері Ївги Остапівни. У середовищі письменників ніхто не знав стільки пісень, як Малишко, і ніхто не міг співати їх так гарно, як він. А символічний образ матері пронизував усю Манишкову поезію.
Гімном материнства називають величний вірш "Пісня про рушник". Ця поезія — сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. В уяві читача постає її портрет:
І твоя незрадлива ласкава материнська усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Вона вірить у щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник як символ життєвої дороги, на якому "росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї". Цей рушник — материнський заповіт, духовний оберіг, що дістається кожній дитині від її батьків, допомагає у скрутні хвилини. Якщо у дитини нема можливості поговорити з батьками, розповісти про свої болі і радощі, то:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю...
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Як часто в суєті повсякденного життя ми забуваємо про матерів, що віддали нам частину свого життя, засмучуємо їх мимоволі...
Я думаю, що мати А. Малишка була щасливою жінкою, народивши одинадцятьох дітей. їй пощастило виховати талановитого сина, який увіковічив любов до матері в своїх поезіях. Ці вірші мають духовну цінність, бо вони пробуджують в нас такі високі почуття, — зокрема, любов до батьків, гарячу і щиру синівську любов...
Неосяжний світ А. Малишка, магія його слова діє сьогодні ще з більшою силою, ніж за життя поета, бо в тому слові дедалі більше впізнаємо себе, свій духовний світ.