XVIII ст. знаменувало прихід в Україну просвітительства — могутньої ідейної течії, яка передувала розвитку нових суспільних відносин на уламках феодально-абсолютистського ладу. Прогресивні діячі культури того часу проголошували панування людського розуму й освіти, намагалися утвердити новий світогляд всупереч усталеним канонам.
І.П. Котляревський писав славнозвісну "Енеїду" впродовж тривалого часу, тому в творі, як відзначає літературознавець Є. Кирилюк, "в багатьох істотних і важливих рисах відбилась уся переходова доба від старої Гетьманщини до нових форм життя..." Письменник у бурлескно-травестійній поемі — переспіві відомої героїчної епопеї Вергілія — показав, що суспільне становище індивіда цілком залежить від середовища. З цією метою автор подає широку картину життя українців на рубежі XVIII-XIXCT.
Зображуючи представників панівної верхівки в образах богів та земних вельмож, Котляревський, використовуючи засоби народної сміхової культури, скинув з п'єдесталів олімпійських небожителів, зірвав ореол божественності. Наприклад, Юнона, дізнавшись про те, що Еней вирушив у похід, кинулася до Еола. Разом з героїнею ми потрапляємо до господи бога вітрів, що являє собою приховане змалювання патріархального побуту козацької верхівки. Юнона звертається до Еола з таким ось проханням:
Пошли на його (Енея) лихо злеє, Щоб люди всі, що при Енеї, Послизли і щоб він і сам...
Еол одразу не міг виконати прохання богині, оскільки його сини займалися "важливими справами":
- "Енеїда" (повний текст)
- "Енеїда" (скорочено)
- "Енеїда" (аналіз)
- "Енеїда" (реферати)
- Чи правомірно говорити про національну свідомість автора "Енеїди"? (та інші запитання)
Борей недуж лежить з похмілля,
А Нот поїхав на весілля,
Зефір же, давній негодяй,
З дівчатами заженихався,
А Евр в поденщики найнявся.
Тим часом Венера — типовий образ тогочасної поміщиці — звернулася до Зевса, щоб він підтримав Енея. Зевс — владний господар Олімпу — зображений Котляревським у нищівному плані:
Зевес тогді кружав сивуху І оселедцем заїдав.
Живучи у постійних сварках між собою, хабарництві, підлості, розвагах, створюючи умови для розпалювання ворожнечі між людьми, панська верхівка була байдужа до долі простої людини.
Рельєфно утворі зображене й дворянство. Латин "як цар в своїм народі ' ішов в кругу своїх вельмож, которі всі були в параді, надувшись всякий з них, як йорж". Цар Латин постає таким собі "старим скупиндею", по суті слабовольним, безхарактерним, але гонористим. Його дочку теж не минуло дошкульне перо автора, який порівнює її з мухою в окропі, вона те й робила весь час, що "в зерцадло очі все п'яла".
Рутульський — "князьок" Турн являє собою гульвісу-офіцера, задерикуватого, пихатого. А це ж захисник панівної верхівки!
І. Котляревський гостро засуджує пороки феодального ладу, в якому проста людина не мала можливості реалізувати себе. Старе колесо державного устрою давило паростки нового, прогресивного. Поет-просвітитель, Проте, оптимістично настроєний. Подаючи розгорнуту картину пекла, він помістив туди хабарників, скупих, брехунів, лжевчених, злодіїв тощо. Слід відзначити, що аморальні явища, засуджені автором, стосувалися переважно панівних класів:
Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
Таким чином, продовжуючи й розвиваючи традиції української сатиричної літератури Г. Сковороди та письменників ХУІІІ ст. Котляревський зробив значний крок вперед до з'ясування взаємозв'язку між загальним станом суспільства і особистістю. Розвінчуючи пороки тогочасного імперського устрою, поет-просвітитель протиставив йому волелюбних, незалежних троянців — запорожців. Тим самим він утвердив думку про можливість побудови суспільства, основаного на засадах природної рівності людей і справедливості.