I. Оповідання В. Дрозда "Білий кінь Шептало" як зразок химерної прози. (У 70-х роках минулого століття широкої популярності у літературі набув міфологізму. Мав місце і український варіант химерної прози. Твори В. Дрозда в цьому напрямі — цілком оригінальні, вигадливо-розкуті, наче самі виростають із традицій національної "химерії" з літературними і фольклорними елементами. Розповідь про білого коня, який уміє мислити і чинити на свій розсуд, — яскравий зразок української химерної прози.)
II. Алегоричний образ білого коня Шептала. (Цей образ уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність,;кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти "як усі".)
1. Його прийшли до табуна і до упряжі. (Діди-прадіди коня Шептала гарцювали в цирку. Про це йому розповідала мати, коли він ще лошам-стригунцемі весело бігав за нею. Про безхмарне дитинство йому нагадав запах трав на косогорі. Він вважав себе особливим конем, але з часом за допомогою батога його привчили і до табуна, і до гурту, і до загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, а згодом самі стали його обходити. Шептало знаходив порозуміння лише з конюхом. Той не бив коня, не посилав на важку роботу, бо він — білий кінь, а потрапив до бригадного табуна через злий випадок.)
2. Протест, який давно визрівав. (Навіть у серці замученої буденністю сірої істоти за певних обставин може спалахнути протест. Табун іде на водопій. Шептало плететься трохи ззаду і уявляє, що не його женуть на водопій, а він жене і табун, і конюха. Від такої приємної уявної картини кінь піднімає голову і лагідно, заклично ірже. Але його тут же наздоганяють Степанів батіг і лайка. Образа була така несподівана, така болюча, що Шептала охопив відчай. Він побачив своє підневільне, принизливе становище без прикрас. Він не став навіть пити воду, хоча дуже хотів. Це помітив конюх і велів підпаскові загнуздати коня. Такої наруги білий кінь Шептало не міг стерпіти. Він шарпнувся, вирвав повід, звівся на задні ноги, потім опустився і помчав у лугову синь.)
3. Миттєвості справжньої волі. (Шептало легко й вільно біг. Не було ні хомута, ні голобель, ніхто його не смикав і не кричав на нього. Починався дощ, небо перерізала блискавка, і раптом Шептало побачив у воді себе — чудового білого коня. Це його засмутило. Упродовж тривалого часу він обманював себе, що став уже-давно сірим, брудним — таким як усі. Ось чому Степан і насмілився хльоскати його батогом. Насолода від волі на природі миттєво зникла. Білому коневі захотілося назад, до конюшні, почути Степанову лайку. Шептало побіг до конюшні, а щоб не вирізнятися серед інших коней, викачався у калюжі. Шептало підбіг до зачиненої загорожі, встромив голову між жердин і задрімав.)
- "Білий кінь Шептало" (повний текст)
- "Білий кінь Шептало" (скорочено)
- "Білий кінь Шептало" (аналіз)
- Чому тварина (кінь) в оповіданні викликає більше симпатій, аніж людина? (та інші запитання)
II. Філософський підтекст оповідання В. Дрозда "Білий кінь Шептало". (Лише на короткий час вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе-таки дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має філософський підтекст, порушує важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності і мрії.)