Назрівання соціально-політичних конфліктів у самодержавній Російській імперії (за новелою Володимира Винниченка "Суд")
Розквіт таланту В. Винниченка припав на початок XX століття — бурхливу епоху, коли відбувалися численні селянські заворушення і бунти, переосмислення громадських цінностей усіма верствами народу. Це, кінець кінцем, епоха першої російської революції 1905 року.
Письменник прагнув художньо зобразити соціально-політичні й моральні проблем цього часу, намагався на живому матеріалі показати повну відсталість самодержавно-деспотичного управління.
Один з таких творів — новела "Суд", у якій В. Винниченко дошкульно і свіжо показав образ щирого поміщика-"малороса" з його українською патріархальщиною.
Саму новелу можна розбити на дві частини — розмова Михайла Денисовича Самоцвіта з гостем — сусіднім панком Дуриндою, в якій Самоцвіт викладає свої погляди про ставлення до "нових часів" і його, Самоцвітів, "суд", свідком якого і стає Дуринда.
Під час чекання жатки, яку Самоцвіт пообіцяв своєму сусідові Дуринді, Михайло Денисович жаліється про настання важких, незрозумілих часів. Мужики не такі, як раніше: бажають підвищення плати, читають "бумажки" — прокламації, які то тут, то там з'являються по селах і, взагалі, бажають зараз у всьому роз'яснення.
А Самоцвіт же, "хохол, малорос сам...", міцно тримається святих старих законів. Навіть впровадженню техніки він опирається, вбачаючи в цьому загрозу старим патріархальним правилам. Він не бажає використовувати жатку, бо є мужики. А "це машини трошки кращі... Не заламається й не спортиться..."
"Філософія" Михайла Денисовича проста: "Не треба мудрувать, от що! Не треба політикувать... "Роз'яснять, пояснять..." В морду! От і все роз'ясненіє. По-моєму". Зараз нічим не можна стримати мужика, тільки цим одним: "...ще одно, чим можна здержать мужика, то... бить його треба... Бить, бить і не давать і вгору глянуть..." А Дуринді, який уважно слухає промови Самоцвіта, вже так і хочеться, "щоб усі мужики зробились одним чоловіком". Щоб дав раз-два — і все спокійно.
Як же це діє в житті? Приводять нарешті селянина Крутоноженка, за словами Самоцвіта, велику "каналію". Хоч Крутоноженко представився Никифором, а не Никонором, якого справді очікував Самоцвіт, він не звернув на це уваги, і почався "суд". Швидко він і закінчується кількома Самоцвітовими ударами в "морду" селянина. Селянин ви— правдовується перед начальником. Залізна "філософія" ніби діє безвідмовно. Але тут сталася заминка. Виявляється, що побитий чоловік — брат Никонора Никифор Крутоноженко. Сам Никофор та інші селяни, злі й розпалені, кричать на Самоцвіта, називаючи його суд "розбоєм". За-кінчується "суд" вивезенням обох Крутоноженків у місто, на "справжній" суд — уже як майже злісних бунтівників. Селяни обурені. Треба працювати, а тут такі події. Зараз і пішла в хід жатка, яку Самоцвіт до кінця свого життя не хотів використовувати.
А Дуринда, виїжджаючи з подвір'я, згадує як страшне пророцтво слова Самоцвіта: "Полетимо, полетимо, аж загудить, молодой человєк!"
Теперішній земський начальник, а по суті, класичний поміщик-сат рап Самоцвіт усіма силами прагне зберегти старі порядки. Але не бачить через заскорузлість і ненависть до "мужиків" змін у суспільстві. Саме суспільство вже змінилося, а Самоцвіт — ні. Він і не бачить, що своїми "благими" законами і самим стилем управління розбурхує народний гнів.
Михайло Самоцвіт — лише типовий представник свого прошарку, але ж у житті їх десятки тисяч. І діють інші самоцвіти так само, піднімаючи сотні тисяч озлоблених селян. А значить, в одному Самоцвіт усе ж таки був правий, коли казав Дуринді, що "через 10 год" мирного життя вже не буде. Правда, перевернув він усе навпаки: бив мужиків, щоб "через 10 год" не було ніяких бунтів і революцій, хоча потрібно було б негайно припинити цю "патріархальщину" і приступити до створення справді правового суспільства. Але самоцвіти ще дуже далекі від цього.