Ніч. Темні хмари окутують небо. На третьому поверсі багатоповерхового будинку, у затишній кімнаті, за своїм письмовим столиком, перед майже погаслою свічкою, сидить учень-гімназист — Дмитро. У руках він тримає фотокартку та пильно-пильно придивляється, ніби зазирає кудись далеко вглиб знімку. Насправді ж, хлопець задивляється у вічі молодої, тендітної, прекрасної дівчини — його коханої. Вже декілька довгих місяців він не може бути поруч. Хлопця це неабияк турбує. Він не може доторкнутися до її ніжних і таких рідних щічок. Йде на вулиці дощ, чи сяє сонце, опадає листя, чи розпускаються бутони на деревах — він думає про неї. На жаль, чи на щастя, останнім часом його мало турбує, що відбувається навколо. Хлопчина марить лише про одне — якнайшвидше з нею зустрітись. Його сон вже дуже довго не покидає її яскравий образ. Іншого разу зайдеш — сидить парубок, склонившись над шматком паперу, і пише вірш-повідомлення своїй милій. Вогонь палає у його грудях, Тілом гуляє тепло. Приємні почуття переповнюють хлопця. Найголовніше те, що він точно знає: почуття — взаємні; і від того болючість розлуки ще більша.
Любов — це така ж необхідна річ, як і питна вода, як чисте повітря, як затишне житло. Це свобода. Любов — це нескінченність почуттів, рамки яким задають лише їх носії. Це воля, яка окриляє і надає змогу відчувати себе максимально розкуто.
На жаль, любов буває як найкращою подругою, так і безжальним, підступним ворогом. У деяких випадках, та воля, та свобода, яку дає людині кохання перетворюються на грати та довічне поневолення. Гарним прикладом такого суворого життєвого шляху можна назвати сумну долю Марфи Яркової, з новели "Три зозулі з поклоном" Григіра Тютюнника. Дівчина була змушена жити з нелюбимим. В той час, коли її милий був не просто зайнятий іншою жінкою, він був засланий у Сибір і звідти більше ніколи не повернеться. Це забрало у бідної змогу не тільки бути разом із коханим, це знищило навіть наймізерніші надії хоч ще раз побачити його. Вона чекала на кожного листа, що її любий писав своїй дружині. "Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам", — казала вона поштареві. Кохання її заслуговує чи не найбільшої поваги. А її стійкість та мужність має бути гарним прикладом для тих, хто хоче зберегти тепло своїх почуттів.
- Реферати про життя та творчість Григора Тютюнника
- Чи можна вважати літературну діяльність Гр. Тютюнника такою, що збагатила культурну спадщину нашого народу? (та інші запитання)
Любові всевишній. Таку присвяту має новела. Зазвичай цей епітет використовують, кажучи про бога. Мені здається, так автор не просто підносить ціну та важливість кохання. Він ніби каже: "найцінніше, що людям дав бог — то любов". Якби її не було — не було б і нашого людського роду. Любов — це неосяжний спектр емоцій, що проходять через безліч люблячих сердець. Вона надихає, змінює, закликає до дій. Тож давайте берегти це величне і витончене. Кохаймо, шануймо, будьмо щасливими та спроможними відчувати усю невичерпну красу почуттів.
Люди ми тільки тоді,
Як дуже сильно любимо.
Тільки тоді, коли любимо ми,
Можемо зватись людьми.
Дерун Дмитро