Наша українська мова схожа на вінок із квітів, що увібрали в себе усі кольори веселки. У ньому переплелися і велична історія нації, і волелюбне прагнення до щасливого майбуття, і лірична духовність, і патріотична незламність, і біль втрат, і зоряність злетів. Життя і серце нації відбилося у нашій мові, яка за красою своєю визнана однією з найбагатших, наймилозвучніших у світі.
Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, вклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть на дивує, що "пісня" у поета — поняття власне, яке моє писатися з великої літери. "Пісня" у вірші Голобородька — це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми "пісенними словами // з побратимами // у товаристві розмовляємо" — словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань.
Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова — не потрібні, бо говорить душа:
...тож хай знають вороги,
якими словами
на самоті мовчимо.
Їх неважко почути, бо "кожне слово // нашої мови // записане у Літописі". І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ: "Літопис" — як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення. Так і злилися у вірші В. Голобородька "Наша мова" слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.