Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставилися до нього, як до святині. Про нього люди створили багато приказок, прислів'їв, пісень, і навіть повір'їв. Моя прабабуся говорила, що не можна надкусити та недоїсти шматок хліба. А скільки існує звичаїв та обрядів, які не обходяться без хліба, наприклад, весілля. Весільний хліб, коровай, шишки треба швидко з'їсти, щоб не засохли, бо в молодих "життя всохне".
Отож, і не дивно, що про хліб писали й пишуть письменники, як, наприклад, Володимир Бровченко в поезії "Бесіди з внучкою про хліб". Дідусь розмовляє з внучкою, пригадуючи події війни, коли була забута хліборобська праця, така важлива для людини. Нащо, здається, ці розмови дівчинці, адже вона хоче почути щось казкове, чарівне? Але обійти ці розмови сьогодні неможливо, бо існують випадки, коли хліб стає "шайбою":
От футболістики, от молодці!..
Піджинюють хліб, як серце моє,
Хлопчики спритні і дужі.
Коли старенька бабуся побачила таке видовище, вона не змогла втриматись і заплакала:
Підкотився хліб старій до ніг,
Шукаючи захисту, ліг.
Я сподіваюсь, що сьогодні таких випадків небагато, і мені дуже хотілося б, щоб кожна людина пам'ятала ці рядки з вірша П. Воронька:
З хлібом у нас зустрічають гостей,
хліб на весіллях цвіте в короваї.
І кращих немає на світі вістей,
ніж — хліб уродився у рідному краї.