Кажуть, що слова "Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами" вибиті на надгробку Івана Багряного. Несхитною вірою в незнищенність життя, любов'ю до України були наповнені всі твори письменника.
Як і багато хто з письменників, Іван Багряний починав свою творчість поезією. У 1926 році він написав поему "Бумеранг". Не знаю, хто ще так щиро, залю-блено говорив про Україну, як це зробив Багряний у своїй поемі:
Лице в зеніт. Коса в цвітінь.
Рожеві руки в моря синь.
Заквітчана, усміхнена
І мрійна над усіх вона.
Пливе Україна під сонцем, і світ дивується її красі і силі. Вона була плацдармом для всіх європейських воєн, об'єктом для всіх завойовників, бо лежить на межі двох світів. Але:
Не'дин там кораблі спалив.
Не'дин там пальці посмалив.
Україна для поета "земля титанів — "нетитанів", земля веселих кобзарів". Вона мала багато співців, але ніколи не мала і не потребувала своїх царів; вона не мала свого імені в світі, її доля була їй мачухою, але народжуються і виростають її діти, і пливе рона із давно забутої пори в майбутнє, щоб розпочати "все з початку".
Багато горя і нещасть пережила Україна. "Над пережитим, мов печатки, стоять хрести, лиснять могили...", які є пам'ятниками минулих битв і слави. А зараз:
Вже не бряжчать мечі, як здавна,
В лискучім сон'яшнім пилу.
В Путивлі-граді на валу
Дивіться також
- Реферати про життя та творчість Івана Багряного
- У чому полягає суть головного конфлікту в романах "Тигролови" та "Сад Гетсиманський" та як він розв'язується? (та інші запитання)
Давно не плаче Ярославна.
Пил, порох як перламутр укривають "плацдарм бойовиськ". Не скоро тут знову забряжчать мечі, може, цього й зовсім ніколи не буде. Цей "край — дитина. І зветься край той Україна".
Але наймирніший у всьому світі край знову стає ареною бойовиська.
Лежить Гуляй-поле в крові і сльозах,
Потоптане, смертю розоране,
В бомбових кратерах і черепах,
В гільзах,
В ожугах,
В м'язах,
В трісках...
І навіть не крячуть ворони —
Жахаються круки, минають здаля, —
Шкіриться жаско, смердить земля.
Поет знаходить безліч слів, щоб передати жахливий стан рідної землі, яка лежить спалена і поруйнована.
"Перед ким, перед чим завинила єси?" — розпачливо звучать слова, але "мовчить Гуляй-поле, мовчить Гуляй-поле".
Першим великим прозовим твором Івана Багряного був роман "Тигролови".
Мчить на Далекий Схід страшний потяг, вщерть наповнений в'язнями, які не мають ні перед людьми, ні перед державою жодної вини. З вагона прямо на ходу вистрибує молодий в'язень Григорій Многогрішний і потрапляє на розкішний острівець у тайзі, де вже багато років живуть українці. Вони зберегли свою мову, культуру, селам дали українські назви. Тут, у дикій тайзі, тоталітарна система не може понівечити душі вільних українців. Вони створили свій світ, наповнений чистотою і гармонією.
Кожен твір Івана Багряного — це гімн Україні; бажання бачити її вільною від усяких зайд, а народ щасливим домінує в творчості митця.