"Як варити і їсти суп із дикої качки" — одна з найдотепніших і найліричкіших "Мисливських усмішок" Остапа Вишні

Шкільний твір

Остап Вишня — відомий український гуморист. Доля приготувала йому нелегке життя. Але попри будь-які життєві випробування письменник не озлобився, не втратив віру в людей, в добро. Найбільш точно вдачу письменника охарактеризував М. Рильський: "Він світив як сонце; до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і гриміти як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники". А ще Остап Вишня любив полювання. Про це переконливо свідчить збірка "Мисливські усмішки" — унікальне явище в українській літературі. У ній автор з гумором та легкою іронією розповідає про мисливців, з тонким ліризмом описує природу. Усмішки О. Вишні, на переконання літературознавців, більше схожі на вірші в прозі, ніж на гумористичні твори.

Однією з найдотепніших і найліричніших "Мисливських усмішок" Остапа Вишні є усмішка "Як варити і їсти суп із дикої качки", присвячена М. Рильському, другові Вишні та колезі по полюванню. Відомо, що ніхто із них ніколи не вбив жодного звіра чи птаха, а "полювали" вони в основному, насолоджуючись красою природи і ведучи неквапні бесіди.

Уже перші речення усмішки викликають зацікавлення й інтригують, адже містять "несподіване" повідомлення, що, виявляється, на основі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один відомий орнітолог дійшов висновку, що "дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах" річок. Такий початок налаштовує на ліричний лад, у душі викликає лагідний, добрий настрій.

Далі розповідь ведеться в такому ж ключі: не поспішаючи, оповідач пояснює усім відоме й зрозуміле, як готуватися до полювання, що з собою слід брати. Виявляється, для цієї справи обов’язково потрібно взяти рушницю й набої, а також інший мисливський реманент, без якого ви не зможете правильно навіть прицілитися. Що ж це таке? Не здогадуєтеся? То читайте усмішку далі. Це, звичайно ж, рюкзак, буханка, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопка... Прискіпливий читач може запитати: "Навіщо ж стопка?". Гуморист не затримується і відповіддю і пояснює недосвідченому в питаннях полювання, що це для того, "щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...". Використаний прийом невідповідності й викликає сміх.

Та майстер гумору розуміє, що твір зацікавить і матиме мистецьку цінність лише тоді, коли в сюжет ввести нові елементи. Тому у творі знаходимо й описи природи. Іронічно й з гумором автор малює вечірній пейзаж: "Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать...".

Найсмішнішим у творі є його кінець. Коли вже все готове, щоб починати варити "янтаревий суп із дикої качки", раптом хтось із домашніх, чи дружина, чи мама, "охнувши, кине вам:

—Та це ж курка, а не качка!

Ви авторитетно заявіть:

—Це — качка. Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані...

—А чому в неї горло перерізане?

—Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й... зарізалась".

Ця ситуація дійсно нагадує анекдот, а вміння оповідача знайти миттєво "логічні" пояснення стає причиною здорового сміху. Крім того, усмішки Остапа Вишні виховують почуття любові до рідного краю, відкривають читачеві чарівну красу природи, сприяють розвиткові творчої уяви та естетичних смаків.

загрузка...