Художня оцінка діяльності Б. Хмельницького у творах Т. Шевченка

Шкільний твір

1843 рік. Уперше після викупу з кріпацтва Тарас Шевченко подорожує Україною. Поет побував у багатьох місцях, серед них і в Суботові, колишній резиденції Богдана Хмельницького. Він не сподівався, що це священне місце побачить у такому занедбаному стані. А руїни Богданової церкви Шевченко сприйняв як символ руїни України.

Глибоко вражений, поет пише "Чигрине, Чигрине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові". У цих творах автор роздумує про минуле й майбутнє України, висловлює тривогу за її долю, дає художню оцінку діяльності Б. Хмельницького.

Шевченко, сам невтомний борець за визволення народу з неволі, глибоко шанував Б. Хмельницького як великого політика та полководця, який очолив Національно-визвольну війну українського народу проти гніту польської шляхти. А от що стосується підписання Переяславської угоди...

У вірші "Стоїть в селі Суботові" Шевченко, висловлюючи власну оцінку цієї події, пише:

"Занапастив єси вбогу сироту Украйну".

Як бачимо, він відверто звинувачує Б. Хмельницького у трагічній помилці, хоча й висловлює розуміння, що не цього прагнув гетьман, він навіть не передбачав, що так станеться, він мріяв про те, "щоб москаль добром і лихом з козаком ділився".

Звернутися до оцінки діянь Богдана Хмельницького Шевченка змусила реальна дійсність, а саме становище українського народу під владою Російської імперії. Боляче було поетові усвідомлювати, що царське самодержавство зробило все для того, щоб перетворити українців на малоросів, які забули власну мову, не знають і не хочуть знати славної історії свого краю, занедбали свою самобутню культуру. Народ так і залишився в неволі, але вже у царській. А ті місця, які мали нагадувати про колишню славу і міць України, поруйновані та поросли бур’янами.

Ліричний герой поезії "Чигрине, Чигрине" ставить перед собою завдання розбудити народ від сну, нагадати йому про ті часи, коли Чигирин був гетьманською резиденцією, а слава про нього йшла по всій Європі. Сюди до Хмельницького приїздили з багатими подарунками посланці сусідніх держав, шукаючи прихильності гетьмана. Коли ж Хмельницький помер, Чигирин занепав, а Україна

...заснула,

Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила,

А дітям надію в степу оддала.

Після перемоги над шляхтою в Україні стала панувати козацька старшина та царські вельможі, про яких Шевченко говорить з гіркою іронією — "байстрюки Єкатерини сараною січи". Схиляючись перед мудрістю Б. Хмельницького, Шевченко все ж розглядає його діяння з класової позиції. Адже гетьман був не тільки полководцем, а ще й великим феодалом, тому зрозуміло, що в першу чергу він захищав інтереси панівної верхівки, нагородив багатьох феодалів великими земельними наділами по всій Україні. Як зазначає Т. Шевченко:

Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже.

Але як би не вів свою політику Богдан Хмельницький, для Шевченка він був передусім талановитим керівником Національно-визвольної війни, який зумів зробити те, чого ні до нього, ні після нього не вдавалося нікому — об’єднав народ під прапором боротьби за свободу, примусив його повірити у свої сили, запалив патріотичною ідеєю, показав усьому світові його силу, міць і славу.