Колись цей край називали Диким полем. Дивна краса його широких степів, буйних лісів та прозорих річок нестримно вабила сюди полчища чужоземців. Тут точилися жорстокі січі, в яких вирішувалась доля цього мальовничого куточку землі.
Тут все кінчалось.
Тут був край землі.
Тут і великі роси, і малі
Однаково вкраїнцями були,
У смерті і життя ходили скраю, — пише у вірші "Слобожанщина" сучасна харківська поетеса Олександра Ковальова, художньо осмислюючи історію рідного краю. Чула ця земля стогін і плач, і клич бойових сурм, і тупіт звихрених козацьких коней. Перелила свою зажуру й ніжність у кришталеві мелодії диво-пісень, що забриніли у віщих струнах сивих кобзарів. Народила світові багатодітну сім'ю яскравих художніх талантів, що збагатили українську літературу своїми самобутніми творіннями.
Ця земля закарбувала для віків сліди свого ясночолого мислителя й поета Григорія Сковороди. Вони ведуть нас до древньої лісової криниці, джерельна чистота якої затінена густою кроною могутніх дубів з їх глибокодумним гомоном. Наш славетний земляк викопав цю криницю понад два століття тому. А її цілющі води й досі ваблять усіх, хто не байдужий до краси й мудрості поетичного слова. Сковорода любив цей тінистий ліс, цей крислатий дуб, це криштальне джерело, від якого розтеклося безліч доріг у близькі й далекі світи. Скільки тих доріг сходжено філософом у пошуках істини людського буття! Він пізнав ціну самотності, гармонію життя, висоту польоту просвітлілої душі. У збірці "Сад божественних пісень" поет щедро ділиться своїми мудрими відкриттями, проповідує справжні життєві цінності:
Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Григорій Сковорода став одним із засновників харківської літературної династії. Іншим, не лише славетним, вважаємо батька української прози Григорія Квітку-Основ'яненка. З ним пов'язана історія становлення й розвитку харківського театру, який став яскравим виявом духовного життя нашого міста. Повісті письменника "Маруся", "Конотопська відьма", п'єси "Шельменко-денщик", "Щира любов", "Сватання на Гончарівці" захоплюють своїм національним колоритом, оптимізмом, любов'ю до українського простолюду. Вперше в літературі селянина було змальовано не приреченим і покірним долі, а здатним на активні, рішучі дії. Захисником українського народу виступав також відомий поет, ректор Харківського університету Петро Гулак-Артемовский. У своїх творах "Справжня добрість", "Батько та син", "Дві пташки в клітці" він звертається до загальнолюдських проблем, засуджує гноблення в усіх його формах. Сатирична байка "Пан та Собака", де письменник різко виступає проти кріпацтва, стала помітним явищем в української літературі.
Так, багатий талантами наш край. Тут, у колишній Харківській губернії, народилися Борис Грінченко та Павло Грабовський. Справжні сини українського народу, вони глибоко співчували усім скривдженим і знедоленим. Поеми Б. Грінченка оспівують славну історію нашого народу. П. Грабовський у своїх поезіях звертається до братів по нації з палким закликом єднатись у боротьбі за відродження рідного краю:
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власне сподівавсь.
Естафету самовідданої любові й полум'яного художнього слова прийняли від старшого покоління гранослови нової епохи: О. Копиленко, І. Вирган, І. Багмут, Р. Третьяков, І. Муратов, Л. Первомайський. Своєю творчістю вони примножували славу літературного Харкова. Широке суспільне визнання здобув, наприклад, роман Петра Панча "Гомоніла Україна", де майстерно змальовано широкі картини запеклих битв нашого народу проти польського панства за волю України. У творі яскраво постають високий патріотизм, героїчний дух, безстрашність козаків, мудрість і далекоглядність Богдана Хмельницького, полководське мистецтво Максима Кривоноса. Це роман-дума, кожен рядок якого дихає поетикою українського фольклору.
Свято шанує мистецькі традиції рідного краю й сучасне покоління харківських письменників, представлене іменами Віктора Бойка, Івана Перепеляка, Ольги Тараненко, Наталії Матюх, Анатолія Перерви, Ірини Мироненко... У їхніх творах оживає трагічна й героїчна історія України, вчувається болісна тривога за її майбутнє. Так сучасне й минуле перегукуються у збірці Олексія Ковалевського "Сонцевир":
Он Січ розп'ята. Змовкла мати.
На місці хати —
Сон — трава.
А там — Чорнобиль
Звівся катом,
Цвяхи в долоні забива!
Оцей шевченківський біль за долю України об'єднує всі покоління митців слова рідного краю. Бо всі вони йшли стежкою в житті — тією, що веде до чистої лісової криниці мудрості, святості й краси. А назад верталися різними дорогами, що розійшлися врозтіч від того дивного джерела натхнення... Та все одно не губили один одного, бо всі шляхи вели їх до людей, до України, до поезії. А сила таланту й любові творила справжнє диво — той величний священний Храм Слова, що очищає людську душу, відкриває для неї нові високі горизонти.