Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово — "від Бога", образ матері стає домінуючим, набував символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин художньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка, І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспі-вали П. Тичина і М. Рильський, В. Сосюра та І. Драч, Д. Павличко і В. Стус.
Всенародну любов здобула поезія А.Малишка "Пісня про рушник" ("Рідна мати моя..."), написана в 1959 р. до фільму "Літа молодії" (музика Пл. Майбороди). У центрі її-український рушник як символ материнського благословення і любові. Український рушник має безліч урочистих і важливих функцій. Випроводжаючи дорослу дитину у великий світ, мати дарувала "на щастя, на долю" вишиваний рушник;
Анафора "І", якою розпочинаються 14 рядків з 18, засіб градації, неоднора-зово вживаний поетом, надають цій поезії мелодійності і особливого пісенного ліризму. Та найголовніше у цьому творі — щире синівське почуття, велика дяка матері.
Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Пам'яті рідної матері присвятив Б. Олійник цикл поезій "Сиве сонце моє" (1978), який складається з дев'яти віршів. Мати у віршах Б. Олійника — невсипуща сільська трудівниця, котра й синові передала свою працелюбність. "Сива ластівка, сиве сонечко" — такою живе у поетовому серці найдорожча людина. Образ матері в Б. Олійника не асоціюється з Україною, як в інших поетів, а набуває планетарного звучання: "Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!". Вічну тему материнського відходу порушує Б. Олійник у "Пісні про матір".
Тепло переданий діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю і любов'ю звучать останні слова матері, котра не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справжніх цінностей людського життя.
Незважаючи на схильність Б. Олійника до планетарного мислення, твір по-справжньому національний: звертання на "ви" до матері; рушники, що "злетіли увись"; ворота, край яких чекала на дітей і онуків мати; мати "пішла за межу", немов на своєму городі.
Ніжні дворядкові строфи поезії В. Симоненка "Лебеді материнства" ніби відроджують мелодію української колисанки, української казки. Рожеві Симоненкові лебеді випливають з туману, зігрітого материнською любов'ю дитинства, із матусиних пісень. У першій частині поезії розгортається чарівна казка щасливого дитинства. Добра мати прагне все зробити для любої дитини, віддати їй увесь цвіт своєї душі, оберегти від усіх лих життя — зла, небезпеки, хвороб. Друга частина — це роздуми-мрії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна мусить стати любов'ю. "Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги
У хмільні смеркання мавки чорноброві, Ждатимуть твоєї ніжності й любові".
Третя частина — це роздуми матері про синове змужніння. Коли він стане перед вибором, мати бажає, щоб і друзів, і наречену, і брата по духу він вибрав не за чиєюсь вказівкою, а з власної волі. Мати прагне, щоб головні підвалини людського життя — матір і батьківщина — ніколи не були замінені. Навіть у смерті, в еміграції, в багатстві і бідності.
"Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати" — цей поетичний шедевр В. Симоненка, як і "Пісня про рушник" А. Малишка, отримав усенародну шану, любов і став народною піснею.