Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття "стиль бароко". Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з'являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали говорити й про українське бароко. Втім, досить тривалий час це поняття прийнято було застосовувати лише у сферах пластичних мистецтв, тобто в архітектурі, скульптурі, малярстві.
Згодом про бароко почали говорити як про загальноєвропейський літературний стиль. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське бароко мало і власні джерела, національні: по-перше, давньоруські літературні; по-друге, фольклорні елементи.
Власне, етимологія терміну "бароко" на сьогодні залишається невизначеною. Науці відомі, принаймні, три версії щодо його походження. Згідно з першою версією, термін "бароко" походить з португальської "регоіа baroceo", що означає "перила неправильної форми". Згідно з другою версією, термін "бароко" походить від латинської "baroceo", що означає у схоластичній логіці силогізм, який відзначається особливою складністю та дивовижністю.
Ці теорії віддзеркалюють одна одну (вишукана аристократичність протиставляється старому схоластичному підходу до світосприйняття). Згідно з третьою версією, термін "baroceo" — це трансформований французький жаргонізм художніх майстерень, який означав "пом'якшити контур". Ця, остання версія, вказує на те, що бароко — це світ метафор, алегорій, образів та символів.
Термін бароко у літературознавчому словнику-довіднику за 1997 р. Трактується так: бароко (італ. baroceo — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури.
Деякі дослідники вважають, що бароко не є універсальним ключем до естетичної спадщини XVI-XVIII ст., але сучасне літературознавство не подає більш прийнятного терміна, який дозволяв би краще зрозуміти сутність стилю українського мистецтва того періоду.
- "Про літературний процес" (реферати)
- У перші десятиліття XIX ст. найбільш плідно розвивалася повчальна література, зокрема жанр байки. Чому? (та інші запитання)
Літературне бароко прагнуло вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. В різних країнах літературне бароко розвивалося в різні часи. На територіях православно-слов'янських країн літературне бароко стикалося з польської та західноєвропейською бароковими культурами. Вони проявлялися нарізних рівнях цього напрямку — "високому", "середньому", та "низовому".
"Високе", або книжне літературне бароко писалося здебільшого церковно— слов'янською або латинською мовами. Народна, розмовна мова є частиною "низького" бароко. Не можна вважати, що літературне бароко було недоступне народові. Зрештою, мова барокових творів може варіювати, залежно від твору або, навіть, окремої, його частини. Так, у певних сценах шкільної драми, мова наближається до народної, зокрема у жартівливих піснях. Наближення до польської мови помічаємо у творах шляхетських кіл (наприклад, "гербовні вірші"). Наближення до російської мови відбувається в деяких пам'ятках XVIII ст. З другого боку, кількість українців серед перекладачів (в XVII ст.) в урядах, на духовних посадах, пізніше в університетах Росії була така значна, що елементи української мови прижилися в російській канцелярській, судовій, шкільній, нарешті — науковій термінології.
Митці бароко часто виявляли більше уваги до зовнішньої форми, ніж до змісту творів. У літературному бароко дивним чином поєднувалися суперечності: земне й небесне, духовне і світське, античність і християнство.
Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує її для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, мандрівки, напруження відчуттів, а в природі бароко знаходить напруження, боротьбу, рух.