Стиль бароко в українській літературі

Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття "стиль бароко". Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з'являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали говорити й про українське бароко. Втім, досить тривалий час це поняття прийнято було застосовувати лише у сферах пластичних мистецтв, тобто в архітектурі, скульптурі, малярстві.

Згодом про бароко почали говорити як про загальноєвропейський літературний стиль. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське бароко мало і власні джерела, національні: по-перше, давньоруські літературні; по-друге, фольклорні елементи.

Власне, етимологія терміну "бароко" на сьогодні залишається невизначеною. Науці відомі, принаймні, три версії щодо його походження. Згідно з першою версією, термін "бароко" походить з португальської "регоіа baroceo", що означає "перила неправильної форми". Згідно з другою версією, термін "бароко" походить від латинської "baroceo", що означає у схоластичній логіці силогізм, який відзначається особливою складністю та дивовижністю.

Ці теорії віддзеркалюють одна одну (вишукана аристократичність протиставляється старому схоластичному підходу до світосприйняття). Згідно з третьою версією, термін "baroceo" — це трансформований французький жаргонізм художніх майстерень, який означав "пом'якшити контур". Ця, остання версія, вказує на те, що бароко — це світ метафор, алегорій, образів та символів.

Термін бароко у літературознавчому словнику-довіднику за 1997 р. Трактується так: бароко (італ. baroceo — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури.

Деякі дослідники вважають, що бароко не є універсальним ключем до естетичної спадщини XVI-XVIII ст., але сучасне літературознавство не подає більш прийнятного терміна, який дозволяв би краще зрозуміти сутність стилю українського мистецтва того періоду.

Літературне бароко прагнуло вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. В різних країнах літературне бароко розвивалося в різні часи. На територіях православно-слов'янських країн літературне бароко стикалося з польської та західноєвропейською бароковими культурами. Вони проявлялися нарізних рівнях цього напрямку — "високому", "середньому", та "низовому".

"Високе", або книжне літературне бароко писалося здебільшого церковно— слов'янською або латинською мовами. Народна, розмовна мова є частиною "низького" бароко. Не можна вважати, що літературне бароко було недоступне народові. Зрештою, мова барокових творів може варіювати, залежно від твору або, навіть, окремої, його частини. Так, у певних сценах шкільної драми, мова наближається до народної, зокрема у жартівливих піснях. Наближення до польської мови помічаємо у творах шляхетських кіл (наприклад, "гербовні вірші"). Наближення до російської мови відбувається в деяких пам'ятках XVIII ст. З другого боку, кількість українців серед перекладачів (в XVII ст.) в урядах, на духовних посадах, пізніше в університетах Росії була така значна, що елементи української мови прижилися в російській канцелярській, судовій, шкільній, нарешті — науковій термінології.

Митці бароко часто виявляли більше уваги до зовнішньої форми, ніж до змісту творів. У літературному бароко дивним чином поєднувалися суперечності: земне й небесне, духовне і світське, античність і християнство.

Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує її для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, мандрівки, напруження відчуттів, а в природі бароко знаходить напруження, боротьбу, рух.