Як людина, повна енергії, сили і завзяття, П. Тичина (романтик за своїми переконаннями), жив під безліччю вражень, переживань, уявлень. Часто натхнення приносило як радісні, так і сумні рядки, часто не зрозумілі пересічному читачеві. Поезія "О люба Інно..." — результат внутрішнього розладу, порожнечі після розриву з коханою.
З біографії письменника ми знаємо, що в ранній юності він закохався одночасно у двох сестер, двох красунь з родини Коновалів, які мешкали у Чернігові, — Поліну та Інну. Охоплений інтимними переживаннями, поет все ж надавав перевагу Поліні, але та не відповідала йому взаємністю. Нерозділене кохання стало великим потрясінням. У душі поета злилися воєдино радощі й туга особистого життя. І, можливо, саме в цей момент він побачив дівчину, яка нагадала йому Поліну. Зустріч викликала спогади, що потім лягли на папері в образах. Таких образів три. Перший — ліричне "я" поета. Одним коротким словом автор характеризує стан своєї душі — "сам". Інші два образи — Вікно і Сніги. Як розуміти сутність образів, переданих називними реченнями?
З поняттям "вікно" пов'язаний цілий ряд асоціацій. Вікно — проєм у будівлі, через який до хати потрапляє світло; засіб єднання людини зі світом; образ, що асоціюється з розлукою (проводжаючи когось, ми дивимося у вікно). Сніги (слово образ повторюється у першій строфі аж чотири рази) — це символ холоду на душі, викликаного нещасливим коханням.
Привертають увагу і викликають певні асоціації неологізми, використані автором з метою якомога точніше передати чистоту, неповторність, щирість першого кохання: дитинно, злотоцінно. Питальне речення — Любив? — дещо насторожує. Можливо, не було справжнім, існувало лише у мріях? Як і все на світі, кохання поета швидкоплинно минуло і знову "сніги, сніги, сніги...".