Рання лірика Павла Тичини
Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність.; У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді:
Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?
Що шепчуть квітки уночі над рікою?
Про що зітха вітер? Що чують тумани,
Коли гай зелений цілують-милують?
Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони — неначе живі істоти. І в кожної є своя душа. Вражають і порівняння, які використовує поет. Він знаходить такі слова, які зачіпають душу читача.
А роси? Хто скаже, чиї вони сльози,
Такі дивні, чисті, мов перли коштовні!
Задума звучить і в поезії про кохання. Це пов'язано з великим і трагічним коханням поета до Наталії Коновал. Невиліковна хвороба позбавила її життя. Ця смерть принесла поетові біль І розпач, але не вбила любові. Свої почуття він передає у вірші, зверненому до рідної сестри своєї коханої:
О люба Інно, ніжна Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Смуток втрати і розпач передає поет і у вірші "З кохання плакав я...". Він говорить про те, що його плач став між ним і коханою "мармуровим муром", благає кохану повернутися до нього, повернутися хоча б "з сміхом-дзвоном". Поет ніби передбачав майбутню трагедію. У його віршах, j яких ще не говориться про смерть коханої, звучить застереження і пророцтво:
Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
- Реферати про життя та творчість Павла Тичини
- Назвіть зразки пейзажної лірики П. Тичини. У яких віршах поет змальовує красу чудової української природи? (та інші запитання)
Стигнуть зорі, як пшениця!
Буду я журиться.
Але кохання полонило душі молодих людей. А потім обпекло їх жагучим холодом розлучення, завдавши болю тому, хто залишився жити.
Знав я, знав: навіки, — промені, як вії! —
Більше не побачу — сонячних очей. —
Буду вічно сам я, в чорному акорді.
Промені, як вії сонячних очей!
Але ця дівчина буде вічно жити у віршах, які присвятив їй поет. І доки живе поезія Павла Григоровича, доти буде через його вірші всміхатися його чарівна кохана:
Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!
У куточках на вустах
Їй спурхнуло щось усмішками —
й потонуло у душі...