За природою свого таланту Павло Тичина належав європейському символізму з його прагненням до найтіснішого зв'язку поезії з музикою. Збагативши філософсько-естетичні основи цього символізму дивосвітом українського фольклору, він став одним з найяскравіших представників слов'янського модернізму. Сп'яніння від життя, універсальність і глибина мислення, розмах і динаміка національного піднесення — усе це притаманне поезіям збірки "Сонячні кларнети", яка вийшла у світ 1918 року. Виразно символічний образ її назви відтворює радісні тони природи, "омузичені" в сонячних променях кларнетів. Адже визначальний для поезії Тичини символічний образ Сонячних Кларнетів — це першооснова світобудови, в якій звук і світло злиті в нерозщепну єдність. Але панівна роль для молодого Тичини все ж таки залишається за музикою. Його бачення й відчування, а також способи художнього зображення нерозривно пов'язані з музикою. Для нього Всесвіт — це музика, ритмічний рух:
Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонкі згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинувсь я — і я вже Ти:
Наді мною, піді мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
У цьому радісному гімні природі проявляється вплив ідей Р. Вагнера про те, що першоосновою всього живого і мертвого були музика, звуки, тони і фарби вічно рухливої матерії.
Поет висловлює тугу модерної людини за розумінням загадки і складності цього світу, закономірності його життя й природи:
- "Сонячні кларнети (збірка)" (повний текст)
- Розкрийте символіку образу сонячних кларнетів (та інші запитання)
Сизокрилими голубками
У куточках на вустах
Їй спурхнуло щось усмішками —
Й потонуло у душі...
У цій своїй тузі поет доходить до пантеїзму, до обожнювання природи та її явищ. Однак природа у його поезіях не виступає як самоціль, вона є обов'язковою й основною частиною буття. Природа в нього зливається в одну цілісність, витворюючи поліфонію звуків і тонів, що засвідчили психологічний стан людини, повної сподіваної радості:
Пробіг зайчик.
Дивиться —
Світанок!
Сидить, грається,
Ромашкам очі розтулює.
А на сході небо пахне.
Півні чорний плащ ночі
Вогняними нитками сточують.
— Сонце —
Пробіг зайчик.
Отже, слово поета гармонізується з ритмом навколишнього життя, непомітно зливається з музикою. У поезіях Тичини зі збірки "Сонячні кларнети" постає єдиний образ людського щастя; єдина функція слова — не передавати зміст, а тільки озвучити радість поета, заповнити простір між спалахами авторського захоплення. Тому в цих поезіях думку піднесено до рівня мистецького засобу, піднесено так високо, що вона стає оберненою метафорою: замість звичайного в метафорі зображення абстрактного конкретним, навпаки, конкретне зображується абстрактним:
"...Думали, думали — наче море кораблями переповнилась блакить, ніжнотонними..."
Або ще — "дзвін... пряде думки над нивами", "цвіте веселка дум ".
Тичина "Сонячних кларнетів" — перший поет-оптиміст у новітній українській літературі. Емоційна, духовна атмосфера першого збірника поета забарвлена світлим настроєм, жаданням гармонії, найперше із природою, щира відкритість душі поета, сповненої неясних передчуттів. У поезіях переданий стан існування людини, як спалаху, — існування поза каноном, необхідністю, примусом.
Це радість у собі, довірлива радість сподіваного світу, ще не відкритого очам: "Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух — лиш Сонячні Кларнети" . П. Тичина в ранній поезії дав неповторний вияв новим художнім тенденціям — символізму та імпресіонізму, збагативши їх оригінально перетвореними цінностями українського фольклору.