Із глибоких джерел усної народної творчості черпав творче натхнення відомий український письменник Іван Франко. Його казки про тварин — мудрі, веселі, повчальні. Це цілий світ лісових мешканців зі своїми законами, характерами. Автор наділив тварин людськими рисами: хитрістю і сміливістю, розумом і недолугістю, відчайдушністю і кмітливістю. Світ лісових мешканців є віддзеркаленням людської громади. Галерея цікавих персонажів казок створює незабутнє враження. Тут і хитрий Осел із "царською печаткою", і боягузливий Лев, готовий поступитися своєю могутністю і повірити сумнівній "царській відмітці". Тут і хитра Лисичка, чиєї хитрості, однак, не вистачало у змаганні з раком. Тут і підступний Вовк, який спочатку попросив у чоловіка порятунку, а потім мало не з'їв свого рятівника. За свою підступність Вовк був покараний, як були покарані й інші недобрі звірі.
У казках І. Франка звірі перемагають у поєдинках мудрістю і кмітливістю. Сила і спритність не мають переважного значення. Мені подобається те, що перемогти мають шанс навіть маленькі й слабкі звірі. Ось характерна зустріч маленького кривоногого їжака і спритного довгоногого Зайця: "Побачивши Зайця, їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока..."
їжак за допомогою їжачихи переміг Зайця у змаганні на швидкість. Він показав суперникові, цю пихатість — не найкраща риса характеру.
Казки І. Франка вчать, що в громаді треба жити за законами громади. Щоб налагодити добрі стосунки з членами громади, слід позбутися негативних рис характеру. А головне — треба пам'ятати, що за свої вчинки треба відповідати.